Покидько Василь Маркович

Поки́дько Васи́ль Ма́ркович (* 28 січня 1919 — † 10 червня 1991) — капітан, Герой Радянського Союзу (24.03.1945), командир стрілецького батальйону 226-го Вітебського Ордена Червоного прапора стрілецького полку 63-ї Вітебської Червонопрапорної стрілецької дивізії 5-ї армії 3-го Білоруського фронту.

Покидько Василь Маркович
Народження 28 січня 1919(1919-01-28)
в селі Хороше Озеро Комарівського (нині Борзнянського) району Чернігівської області
Смерть 10 червня 1991(1991-06-10) (72 роки)
Москва, СРСР
Поховання Хімкінське кладовищеd
Країна  СРСР
Рід військ піхота
Роки служби 1939—1978
Звання капітан
Війни / битви

Дем'янська наступальна операція,
Оборона Воронежа,
Острогожсько-Россошанська операція,
Курська оборонна операція,
Бєлгородсько-Харківська операція,
Духовщинсько-Демидівска операція,
Вітебсько-Оршанська операція,

Східно-Пруська операція
Нагороди

Біографія

Народився 28 січня 1919 року в селі Хороше Озеро Комарівського (нині Борзнянського) району Чернігівської області в сім'ї селянина. Українець.

Після 7 класів середньої школи закінчив ветеринарний технікум. Працював ветеринаром.

У лютому 1939 року Охтирським райвійськкоматом Сумської області призваний до лав РСЧА — поступив у військово-піхотне училище. Після закінчення училища, з липня 1941 року — в діючій армії.

З липня по вересень 1941 року — на Північно-Західному фронті. Брав участь в контрударі під Старою Руссою, оборонних боях і прориві 34-ї армії з оточення. Був важко поранений.

Після одужання, в квітні 1942 року був направлений на Брянський (з 7 липня 1942 року — Воронезький) фронт, в 6-ту гвардійську армію. В цей період війська фронту вели важкі оборонні бої за Воронеж, сковуючи переважні сили німців та зриваючи їх перекидання для посилення угруповань, які наступали на Сталінград і Кавказ. Тут отримав першу бойову нагороду — медаль «За відвагу». В січні 1943 року Василь Маркович був знову важко поранений. За участь в Острогозько-Россошанській операції був нагороджений Орденом Червоної Зірки.

Після шпиталю, з березня 1943 року Покидько знову на Воронезькому фронті. Бере участь у кровопролитних боях, які слідують після невдалої харківської наступальної операції (19 лютого — 14 березня 1943). В червні 1943 отримав легке поранення. Під час Курської битви (5 липня — 23 серпня 1943 року) брав участь в Курській оборонній (5—23 липня) і Бєлгородсько‑Харківській наступальній (3—23 серпня) операціях.

За бої на Харківщині Василь Маркович був нагороджений орденом Червоного Прапора. Ось-ось радянські війська мали вступити на землю Чернігівщини, однак самому Василю Покидьку ввійти в рідне село не судилося — в серпні 1943 року переведений 39-ту армію Калінінського фронту. 14 вересня війська фронту перейшли в наступ проти духовщинсько-демидівського угруповання сил німців. В ході важких боїв по прориву глибокоешелонованої оборони німців отримав третє важке поранення.

В діючу армію капітан Покидько повернувся тільки в травні 1944 — був призначений командиром батальйону 226-го стрілецького полку 63-ї стрілецької дивізії 5-ї армії 3-го Білоруського фронту.

В ході Вітебсько-Оршанської операції (знаменитий Вітебський прорив) батальйон капітана Покидька вміло здійснив прорив оборони німців біля села Єфременка, на підступах до Вітебська, сміливо і мужньо вів бої за великий промисловий центр і вузол залізничних і автомобільних шляхів Литовської РСР місто Каунас. У серпні 1944 року одним з перших в дивізії вийшов до кордону зі Східною Прусією. Під час жорстокого бою на кордоні Василь Маркович Покидько був важко поранений, але відмовився від госпіталізації — лежачи на ношах, продовжував керувати боєм до розгрому угруповання противника. Це був останній бій капітана Покидько у німецько-радянській війні.

Після закінчення війни В. М. Покидько закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. Проходив службу на командних і штабних посадах. Звільнився в запас в 1978 році в званні полковника. Після звільнення проживав в Москві. Працював начальником штабу цивільної оборони в одному з науково-дослідних інститутів. Помер 10 червня 1991 року. Похований на Хімкінському кладовищі.

Звання Героя Радянського Союзу

З подання на присвоєння капітану Покидько В. М. звання Героя Радянського Союзу:

Батальйон капітана Покидько з боями пройшов від Вітебська до кордонів Східної Пруссії. Діючи на напрямку головного удару 3-го Білоруського фронту, бійці і командири успішно прорвали оборону німецько-фашистських військ в районі села Єфременка на південний схід від Вітебська і невідступно переслідували противника до моменту його повного оточення під Вітебськом.

У подальших операціях з оволодіння містами Вільнюс, Каунас, в боях на підступах до Східної Пруссії батальйон також діяв на напрямку головного удару і успішно виконав усі поставлені завдання. Ні ворожі танки, ні самохідні гармати, ні переважаючі сили піхоти німців — ніщо не могло зупинити наступальної ходи бійців і офіцерів батальйону.

Завдяки вмілому і мужньому керівництву батальйоном, особистій хоробрості і геройству товариш Покидько в кожному бою незмінно здобував перемогу. За період наступу батальйон знищив 1630 німецьких солдатів і офіцерів, захопив багато ворожої зброї, взяв у полон 750 гітлерівців.

Командир 226 стрілецького Вітебського Червонопрапорного полку майор Зубарєв.

Висновок Військової Ради фронту: гідний присвоєння звання Герой Радянського Союзу.

Командуючий військами 3-го Білоруського фронту генерал армії Черняховський.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому виняткові героїзм і самопожертву» капітану Покидько Василю Марковичу було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі Золота Зірка.

Нагороди

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.