Половецьке поле

Полове́цьке по́ле, або Де́шт-і-Кипча́к — у XI—XIV століттях назва східноєвропейської та середньоазійської частини Євразійського степу, від гирла Дунаю до пониззя Сирдар'ї та озера Балхаш, де панували тюркомовні племена кочовиків-половців (кипчаків, куманів). Посідало терени сучасного Казахстану, російського Уралу, Поволжя, Прикавказзя, Східної та Південної України і Молдови.

Половецьке поле. Євразійські території половців (кипчаків), кінець XI — початок XII сторіччя
Мапа Азії в XII сторіччі, показує половецькі землі та їх сусідів

Назва

Географія

Половецьке поле поділялося на Східне (від Алтаю до Волги) і Західне (від Волги до Дунаю).

У XIII століття Половецьке поле стало ядром улусу Джучі (Золотої Орди).

Населення

У пізньому середньовіччі й у новітній час Половецьке поле населяли кипчацької мовної групи: кипчаки та інші тодішні народи, племена.

Див. також

Примітки

  1. Квітницький М.В. Половецька земля // Енциклопедія історії України... Т. 8. — С. 350.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.