Попов Леонід Андрійович

Народився 14 серпня 1919 в Арилахському наслізі (тепер Сунтарський улус, Республіка Саха, РФ) в сім'ї вчителя. 1941 року закінчив факультет мови і літератури Якутського педагогічного інституту. Закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті імені Олексія Горького. Працював старшим редактором Якутського книжкового видавництва, завідувачем відділом в редакції журналу «Хотугу сулус»[2]. Член КПРС з 1964 року.

Помер 1 квітня 1990 року.

Почав друкуватися з 1937 року. Автор:

збірок віршів і поем

• «Күүтэбин көрсүһэр күннэри» / «Чекаю днів зустрічі» (1943, присвячена німецько-радянській війні);
• «Истиҥ сүрэхтэн» / «Від щирого серця» (1950);
• «Хоптолор» / «Чайки» (1958);
• «Хаамыах халыҥ хаарынан» / «Йдемо по сніжній цілині» (1962);
• «Вогнище у куреня» (1966);

збірок повістей і оповідань

• «В тайзі сонячного каменю» (1961);
• «Кюнделі» (1970);

поем

• «Ырыа буолбут олох» / «Життя, що стало піснею» (1948, про Героя Радянського Союзу Федора Попова);
• «Мин республикабар» / «Моїй республіці» (1951, про успіхи якутів у будівництві комунізму);

п'єс

• «Түбүктээх сынньалаҥ» / «Неспокійний відпочинок» (присвячена добувачам алмазів);
• «Орли літають високо» (1959);
• «Сини Охонооса» (1968).

Писав також для дітей.

Переклав на якутський мову «Тараса Бульбу» Миколи Гоголя, «Повість про справжню людину» Бориса Полевого і «Молоду гвардію» Олександра Фадєєва, вірші Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Володимира Маяковського[2].

• Ордени Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалі;
• Народний поет Якутії;
• Державна премія РРФСР імені Максима Горького[2].

• Писатели Якутии. Краткий биобиблиографич. справочник, Якутськ, 1972 (рос.);
• Попов Леонид Андреевич // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).