Попіл імперій

Думки дати українській літературі епопею, якої їй бракує, надто, може, смілива й зухвала. Вона не одразу в мене склалася. Коли мене в 1942 році доля закинула до Берліну, де я в невеликому колі кількох українців читав вечорами свою продукцію, пані Н. присвятила мені довгого вірша, в якому переконувала, що пора мені від дрібних поезій перейти до великої поеми про сучасну добу, увійти в «гекзаметра дзвінкі колони». Та, ніби випадково кинута, думка почала поволі зріти і набирати з часом певних форм. Приїхавши влітку 1943 року на два тижні в Райхенав (у Чехії), я написав там три уривки. Насамперед мою уяву полонила постать Архімеда, яку я вважав за символічну для наших часів. Архімед сидить під час бою в Сиракузах і креслить на піску свої геометричні рисунки, роблячи сміливі винаходи і байдужий до інших подій. Сп'янілому від крови римському воякові, що вдирається до нього, він кидає слова: «Noli tangere circulos meos!» — «Не смій торкатися моїх рисунків!» і гине від меча того вояка, що не розуміє значіння отих на піску викреслених фіґур [ ].
Згадуючи довгі колони полонених українців, що йшли битими шляхами, відроджене в наші часи невільництво, беручи на увагу хитливість нашого континенту, якого почала заливати страшна хвиля варварства, я думав над тим, чи варто взагалі щось писати в наші дні, дні тієї доби, що змітає з землі всю нашу віками творену культуру [ ].
У хаосі руїн, що починали повставати навколо, я чув виразно один голос, голос пророка Єремії, плач його над загиблими містами; отже, виникли тоді перші «Плачі Єремії», що разом із згаданим уривком мають увійти в Третю частину поеми. Далі в Райхенаві конкретне протиставлення двох століть: XIX і XX; століття, в якому доживала стара романтика, і століттю літака й атомової бомби.
Перша частина поеми склалася з найрізноманітніших уривків, писаних різними розмірами. Вона охоплює час Першої світової війни і революції. Філософське обґрунтування її: ми бачимо тільки відтинки величезного килима, що проходить перед нашими очима, а тому не можемо уявити собі цілости його узору; ми тримаємо в руці тільки зерна й не бачимо гаїв, що з них виростуть, тому й не в стані збагнути сенсу того страшного лихоліття, яке переживаємо.
Друга частина поеми цілісніша. Вона малює пекло, через яке довелось проходити нашому народові, і писана більшою частиною восени 1944 року в Ґайліґвассер коло Іннсбруку. Тут поема Данте з його подорожжю через пекло була за зразок. Тому й Данте веде (як його самого вів Верґілій) автора отим пеклом. Писана та частина й розміром «Божественної комедії» — терцинами.
Третя частина охоплює наші часи: початок і розвій гітлерівства, Друга світова війна, руїна Європи, берлінська катастрофа, сучасність. В Гітлері автор побачив посланця Люцифера, що явився народові в блискучих ризах антихриста, якому владними чарами вдалося зачарувати натовп і повести його за собою. Як Христа спокушав у пустелі Люцифер, так спокушав він вождя, і той, спокусі улягши, вступає на шлях катастрофи.
Четверта частина, філософська, що шукатиме шляхів виходу з сучасного хаосу, намічена в загальних рисах і ще не набрала форм.
Я на початку ставив собі скромне завдання — дати поему на кілька сот рядків, але вона, мимо моєї волі, росла, захоплюючи все ширші обрії, і мені довелось її розмір рахувати вже не сотнями, а тисячами рядків. Чи задовольнить вона вимоги, що ставиться до епопеї? Про це судити не авторові.