Посадник

Посадник — назва посад:

• Намісник князя у землях, що входили до складу Київської держави у 10-12 ст. Посадник, управляючи певною областю, був зобов'язаний збирати й доставляти князю данину[1]. Вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 977, коли у боротьбі за владу з братом Володимиром Святославичем київський князь Ярополк Святославич «посадив посадників своїх у Новгороді». Володимир Святославич, князюючи в Києві, посадив своїх синів (які виконували функції посадників) у містах по всій підвладній йому території, при цьому округи навколо нових адміністративних центрів не збігалися з теренами племен літописних. А князі останніх втратили владу. Посадниками бували не лише родичі князів, а й бояри, як-то Ратибор;

• Вища державна посада у Новгородській (12-15) ст. і Псковській (14-16) республіках до їх завоювання Московським князівством. Обирався вічем з середовища бояр і був головою державної адміністрації та суду. Посадник командував військом, контролював князя, очолював військовий суд тощо.

Перші звістки про посадників у Новгороді починаються з легендарного Гостомисла, котрий начебто був посадником у 9 ст. Наступним у вміщених у Новгородських літописах списках посадників був Костянтин Добринич, який 1018 не дозволив князю Ярославу Мудрому втекти за море після поразки у війні з князем Святополком Ярополчичем. Історики вважають, що посадники в Новгороді з'явилися незабаром по його заснуванні в середині 10 ст. Інститут посадників був ліквідований у Новгороді 1478 внаслідок падіння боярської республіки й підкорення її великому князю московському Івану III Васильовичу.