Пропаганда в Білорусі

Всупереч встановленню свободи слова в статті 33 Конституції Білорусі 1996 року, режим Лукашенка обмежує це іншими законами та репресіями.[1] Уряд підтримує державні ЗМІ, такі як «Білорусь 1», які вже давно використовуються для пропаганди[2], і, завдяки їх широкій присутності в інформаційному просторі, здійснює прямий контроль над медіапейзажем та розповсюдженням інформації відповідно.[3] Це робить людей у ​​Білорусі вразливими до державної пропаганди, оскільки вони мають невеликий доступ до альтернативних та незалежних ЗМІ.[4][3] Основна мета пропаганди — збереження влади, поширення ідеології та популяризація Олександра Лукашенка.[1][5] Зокрема, пропаганда намагається створити відчуття, що держава, уряд і Лукашенко — це одне ціле.[1][5] Основна увага до Лукашенко сильніша, ніж до глав держав СРСР.[5]

Характер пропагандистської системи сягає радянських часів. Лукашенко представлений як неодмінний батько нації та гарант стабільності. Спорт відіграє важливу роль у висвітленні подій як джерело патріотизму.[1]

У школах, коледжах та університетах продовжується значна індоктринація: студенти отримують однобічні повідомлення про історію та сучасну політичну ситуацію.[6][7] Через побоювання Лукашенко, що професори поширюють крамольні ідеї про плюралізм, демократію і лібералізм, в 2003 році у ЗВО було введено проросійський і прорадянський обов'язковий курс «Основи ідеології білоруської держави».[8] У пропаганді, зокрема, західні держави та їх асоціації, такі як США, НАТО, а також Польща та весь Європейський Союз, розглядаються як ворожі.[1] Щоб мати можливість працювати в державному апараті, потрібно пройти ідеологічні випробування.[9]

Під час пандемії COVID-19 у Білорусі Лукашенко принизив небезпеку ситуації[10], а повідомляти про епідемію спочатку не дозволялося.[11]

Державні ЗМІ на тлі протестів з 2020 року не тільки в авторських передачах, але вже і в новинах стали активно вдаватися до містифікацій, використовувати стилістично марковані слова і навішувати ярлики – результат інтоксикації їх співробітників власної пропагандою, на думку журналіста Павлюка Биковського.[12] East StratCom Task Force зазначила як приклад передачі Григорія Азаренка на каналі «СТВ», в яких дезінформація супроводжується мовою ворожнечі.[13]

Згідно з білоруською пропагандою, масові акції протесту в 2020 році — це дії, контрольовані Заходом. Сам Лукашенко заявив у серпні 2020 року, що Захід мав на меті анексувати Гродненську область. За його словами, у регіоні вже вивішувались польські прапори.[14]

Пропаганда в Білорусі фальсифікує насильство міліції щодо демонстрантів[15] і, серед іншого, намагається послабити протестний рух шляхом дезінформування; крім того, цілеспрямовано використовуються інші методи, такі як арешти членів опозиції, таких як члени Координаційної ради.

Незабаром після затримання 15 вересня 2020 року Степана Латипова по «Білорусь 1» показали сюжет, в якому з посиланням на МВС стверджувалося, що житель «Площі Змін» збирався застосувати отруту проти силовиків, але в кінцевому повідомленні Слідчого комітету про завершення розслідування ця версія була відсутня.[16]

В кінці вересня 2020 року в ефірі «Білорусь 1» були показані свідчення від групи людей, яким нібито заплатили координатори за участь в протестах.[17] За свідченнями одного з потерпілих, 29 вересня 2020 року в РВВС Першотравневого району Мінська Микола Карпенків знімав відеоролики, згодом і показані по «Білорусь 1», особисто і командував групою силовиків, яка вибивала неправдиві свідчення від групи людей, схоплених ГУБОЗіК, яких побоями і погрозами змушували сказати на камеру, що їм заплатили координатори.[17]

3 червня 2021 року на «ОНТ» вийшла передача за участю Романа Протасевича та директора телеканалу Марата Маркова, позначена як інтерв'ю Протасевича.[18] Передача викликала масову критику і була розцінена багатьма як елемент тортур політичного ув'язненого.[19][20][21][22]

3 вересня 2021 року у випуску новин на «ОНТ» у сюжеті про масове отруєння в мінській гімназії №3 говорилося, що отруєння сталося нібито через домашню їжу.[23] Сюжет викликав масову критику серед дітей, батьків та вчителів.

Під час мирних масових акцій протесту проти передбачуваних фальсифікованих президентських виборів у 2020 році білоруських журналістів державних ЗМІ, які відмовились підтримати офіційні повідомлення про перемогу Лукашенка та операції проти демонстрантів, замінили російські співробітники, зокрема з «RT».[24][25][13] Державні ЗМІ повідомляють, що опозиція погрожувала, що скоро шкільні уроки будуть проводитись лише білоруською мовою, хоча білоруси, оскільки більшість з них двомовні, не бачили загрози, заявила Ксенія Луцкіна, колишня кореспондентка Белтелерадіокомпанії. За словами німецької журналістки Керстін Гольм, маніпуляції, що демонструються в ЗМІ, проводяться від руки російських експертів. Державний мовник «Білорусь 1» показав кадри виступу лідера опозиції Марії Колеснікової у супроводі хору голосів, що кричали російською: «Уходи!» (укр. Геть!). Однак ці заклики протестного руху були спрямовані проти Лукашенка. «Білорусь 1» також повідомляла про сім'ю, яка перебувала в машині під час акцій протесту проти Лукашенко в Гродно та зазнала нападу ОМОНу, під час якої дитина отримала серйозні травми. Однак у звіті говориться, що з родиною сталася аварія.

Білоруську державну пропаганду підтримав російський пропагандистський канал «RT». «RT» показав відеозвернення співробітника ОМОНу, в якому стверджується, що молодий чоловік, який був побитий ОМОНом до несвідомого стану, був нетверезим та в стані наркотичного сп'яніння; цьому заперечив незалежний портал «TUT.BY», який опублікував висновок лікаря з протилежною інформацією.

Лукашенко подякував «RT» за допомогу у висвітленні акцій протесту після президентських виборів.[26]

Після першої хвилі протестів у 2020 році білоруські державні телеканали за допомогою експертів в сфері ЗМІ з Росії не тільки узгодили свої дезинформаційні наративи з прокремлівськими ЗМІ, а й взяли ту ж тактику, наприклад, переслідуючи іноземних дипломатів.[13]

Починаючи з 2006 року керівники та провідні пропагандисти державних ЗМІ (Белтелерадіокомпанія, Загальнонаціональне телебачення («ОНТ»), «СТВ», «Радянська Білорусь», БелТА) неодноразово вносилися в «Чорний список ЄС»[27][28][29], cписок спеціально позначених громадян і заблокованих осіб США[28], санкційні списки інших країн Великої Британії[30], Швейцарії[31][32].

Через державну пропаганду багато журналістів вирішили залишити роботу в державних ЗМІ Білорусі влітку та восени 2020 р.[11] Наприклад, в цей період з «ОНТ» звільнилося близько чверті співробітників: не менше 80 з 300, навіть не дивлячись на погрози керівництва телеканалу до них у вигляді порушення кримінальних справ та насильницьких зникнень.[25] У серпні більша частина колективу покинула радіо «Столиця».[33][34]

Вихід продовжився і в 2021 році: у січні налічувалося понад 100 відкритих вакансій в Белтелерадіокомпанії, а за станом на червень від Белтелерадіокомпанії були розміщені вже 160 вакансій, від видавничого дому «Білорусь сьогодні» (газета «Радянська Білорусь» тощо) – 20.[35]

22 грудня 2020 року Instagram видалив аккаунт Загальнонаціонального телебачення через численні скарги користувачів на агресивну пропаганду, недостовірну інформацію та контент, які розпалює ворожнечу.[36]

10 червня 2021 року в Україні заборонили ретрансляцію «Білорусь-24», телеканалу, який розпалював національну ворожнечу та поширював дезінформацію.[37]

30 червня 2021 року Белтелерадіокомпанію виключили з Європейської мовної спілки.[38]

• Протести в Білорусі (з 2020)
• Цензура в Білорусі

• David R. Marples (2007). У Péteri, György. The Lukashenka Phenomenon: Elections, Propaganda, and the Foundations of Political Authority in Belarus (англ.). Sabrina P. Ramet. Trondheim: Trondheim Studies on East European Cultures and Societies. с. 120. ISBN 978-82-995792-1-6. ISSN 1501-6684. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 5 жовтня 2021.
• Pavał Usau. “Ideology of Belarusian State” Propaganda Mechanisms // Belarusian Society '2007: Hopes, Illusions, Perspectives / Marta Pejda. — Madison : University of Wisconsin–Madison, 2007. — С. 40–45. — ISBN 9788391665855. Архівовано з джерела 5 жовтня 2021
• Wilson, Andrew (2021): Belarus. The last European Dictatorship (new edition). New Haven, London: Yale University Press – 384 с. — ISBN 978-0-300-25921-6
• Paulina Pospieszna. Democracy Assistance from the Third Wave: Polish Engagement in Belarus and Ukraine. — Pittsburgh : University of Pittsburgh Press, 2014. — 368 p. — (Pitt Series in Russian and East European Studies) — ISBN 978-0-8229-6271-7. — DOI:10.2307/j.ctt7zw8d3.

• Yanina Melnikava: Examining state propaganda and the need for media literacy in Belarus — Міжнародна асоціація із захисту свободи слова (англ.)
• Denis Trubetskoy: Hetze gegen Belarus-Opposition. Lukaschenkos Medien feuern aus allen Rohren. — N-tv (нім.)
• Как врет Лукашенко: разбираем пропаганду в Беларуси на примере Ryanair и Протасевича #Пересмотр – Deutsche Welle(рос.)