Проскурін Віктор Олексійович

Проскурін Віктор Олексійович (8 лютого 1952(19520208), Атбасар30 червня 2020, Москва) — радянський і російський актор театру та кіно. Заслужений артист РРФСР (1982).

Проскурін Віктор Олексійович
Зображення
Народився 8 лютого 1952(1952-02-08)
Атбасар, Акмолинська область, Казахська РСР, СРСР
Помер 30 червня 2020(2020-06-30) (68 років)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Громадянство  СРСР
 Росія
Діяльність актор
Alma mater Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1973)
Роки діяльності 1968—2020
IMDb nm0698756
Нагороди та премії

Біографія

Народився 8 лютого 1952 року в місті Атбасар (нині Акмолинська область Казахстану), де його вагітна мати була у відрядженні з батьком (які супроводжували залізничні вагони і рефрижератори), батько — казах. В Актюбінську батьки оформили документи на дитину і привезли її в Москву, де в бараках московської околиці і пройшло дитинство хлопчика.

У шкільні роки відвідував літературний гурток, потім театральну студію в Будинку піонерів імені Павлика Андрєєва на вулиці Велика Полянка (буд. 45), де його помітила асистентка режисера Кіностудії імені М. Горького, яка запропонувала знятися в кіно. Таким чином він дебютував в кіно ще до вступу в театральний виш, в 1968 році, зігравши роль у фільмі режисера Юрія Побєдоносцева «Орлята Чапая». Зйомки фільму проходили в Криму, тому він на цей час був зарахований на навчання в одну з ялтинських шкіл. 10-й клас закінчив у вечірній школі, тому що середню загальноосвітню залишив (за його словами — він її переріс), працював верстатником в експериментальному цеху на фетровзуттєвій фабриці, дуже добре заробляв.

Після школи здавав іспити у Школу-студію МХАТ (не був прийнятий через невисокий зріст), театральне училище імені Щепкіна, ГІТІС (на іспиті відзначився скандалом з екзаменатором), двічі поступав до Щукінського училища. На першій появі перед приймальною комісією його запитали: «Молода людина, у вас же немає очей. Що ви будете робити з таким обличчям на сцені?». З другого разу, також недобравши прохідний бал, був прийнятий за додатковим набором. З його слів, написаний ним на вступних іспитах твір потрапив в історію училища як рекордний за кількістю граматичних і стилістичних помилок (64 і 26).

Студентом знявся в телевізійному серіалі «Призначення» з Оленою Корєнєвою і Анатолієм Азо (режисер Володимир Семаков), який виявився невдалим і слабким. Однак, завдяки партнерці, познайомився з її батьком — режисером Олексієм Корєнєвим — і отримав запрошення зніматися у фільмі «Велика перерва» в ролі Генки Ляпішева.

У 1973 році закінчив театральне училище імені Б. Щукіна, був прийнятий в Театр на Таганці, але там не спрацювався в колективі. Того ж року отримав пропозицію від Марка Захарова перейти в Московський театр Ленінського комсомолу, де відразу зіграв роль ката в «Тілі Уленшпігелі». Здобув популярність в московських театральних колах, зігравши в 1977 році роль Сергія Луконіна в спектаклі «Хлопець з нашого міста» за п'єсою К. Симонова. У 1988 році пішов з театру зі скандалом.

З 1988 року став грати в театрі імені М. М. Єрмолової. У штаті театру значився з 1990 по 1994 роки. У серпні 2012 року остаточно покинув театр за власним бажанням, тому що близько 20 років не виходив на сцену.

Став широко відомий масовому теле- і кіноглядачеві після виконання ролей Гени Ляпішева в телефільмі «Велика перерва» і капітана прикордонних військ КДБ СРСР Блінова в кінофільмі «Вийти заміж за капітана». Серед пам'ятних кіноперсонажів Проскуріна — Герман з «Пікової дами», Вожеватов з «Жорстокого романсу» (екранізація «Безприданниці» О. М. Островського), Новиков з «Військово-польового роману», а також І. В. Сталін, якого актор зіграв у фільмі за повістю Б. Пільняка «Повість непогашеного місяця».

В середині 1990-х років потрапив в автоаварію, отримав травму ноги, після якої кілька років ходив із ціпком. У травні 2007 року переніс складну операцію на суглобах кисті руки через стару травму.

Писав вірші, захоплювався ентомологією.

25 травня 2020 року госпіталізований в МКЛ № 15 міста Москви з підозрою на бронхопневмонію. Помер 30 червня 2020 року. Причиною смерті став напад задухи при хронічній обструктивній хворобі легень. Поховають актора 4 липня. Місце прощання і похорону уточнюється. Вдова актора назвала Будинок кіно місцем прощання з Проскуріним.

Нагороди

  • Орден Петра Великого I ступеня — за видатні заслуги і особистий внесок у розвиток вітчизняної культури і мистецтва (2005)
  • Золотий орден «Служіння мистецтву» (2008)
  • Орден «За внесок в культуру» (2010)

Фестивалі та премії

  • 2001 — РКФ «Література і кіно» (Гатчина): Приз за найкращу чоловічу роль другого плану (фільм «Два товариші» (2000), реж. В. Пендраковський)[1]
  • 2018 — II Всеросійський фестиваль патріотичного кіно «Над межею»/рос. «Над гранью» (м. Владимир): Приз за найкращу чоловічу роль (фільм «Апостасія» (2017), реж. О. Мурадов)[2]

Фільмографія

Примітки

Література

  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.337;
  • Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.477-478.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.