Корєнєва Олена Олексіївна

Народилася в родині відомого радянського кінорежисера Корєнєва Олексія Олександровича. Мати — Корєнєва (Константинова) Наталія Андріївна, багато років пропрацювала асистентом режисера по акторах на кіностудії «Мосфільм». В отроцтві Олена мріяла стати балериною, бо на неї мали вплив балетні ролі, які створила Галина Уланова. Серед улюблених книжок цього періоду — твір Уланової «Жила була дівчинка». Але молоду Коренєву в балетну школу Большого театру не прийняли. Батьки порадили займатися англійською. І слухняна дочка закінчила англійську спецшколу, плануючи займатися перекладами з англійської.

У 1970 році, під час створення батьком кінострічки «Вас викликає Таймир» (за однойменною п'єсою К. Ісаєва і О. Галича), розпочалися пошуки акторки на головну роль. Друзі родини запропонували батькам спробувати на цю роль їх дочку, яка на той час була всього лише школяркою, у 16-річному віці. Батьки довго вагалися, чи є сенс пускати дочку в спокусливий і жорстокий світ кіновиробництва. Але вирішили зробити спробу. Олена була затверджена на головну роль. Трохи кумедна, щира, мрійлива дівчинка несподівано стала черговим типом — образом нового дівоцтва. Картина мала успіх, хоча розпочався політичний тиск на кіноколектив. Адже сценарист фільму, Олександр Галич, емігрував за кордон.

Після закінчення школи Олену прийняли в театральне училище. Спочатку це було умовне зарахування, але уперта дівчина довела власне право на студентство. У 1974 році, ще будучи студенткою, зіграла головну роль Тані в культовому фільмі режисера Андрія Міхалкова-Кончаловського «Романс про закоханих», який приніс їй величезний успіх і глядацьку любов. В 1974 р. на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах фільм був удостоєний премії «Кришталевий глобус»[1].

У 1975 році закінчила Театральне училище ім. Б. Щукіна. Її дипломна робота — головна роль Джульєти Капулеті в виставі «Ромео і Джульєтта». Пізніше актриса згадувала цю роль з вдячністю, бо дозволила їй зрости, сміцніти як акторській особі на чудовому драматургічному матеріалі. Досвід ролі Джлульєтти згодився пізніше і при створенні ролі тургенєвської героїні у кінострічці «Ася».

По закінченні Театрального училища, в 1975–1977 роках була актрисою Московського театру «Современник» (грала в спектаклях «Принцеса і дроворуб» (перша режисерська робота Олега Даля спільно з Галиною Волчек), «Чотири краплі», «Валентин і Валентина», «І піду, і піду!..», «Сон смішної людини», «Вічно живі» та ін.), в 1977–1979 роках — актриса Московського драматичного театру на Малій Бронній (грала в спектаклях видатного режисера Анатолія Ефроса: «Веранда в лісі», «Місяць у селі», «Продовження Дон Жуана»).

Але була не менш затребувана тогочасним кіно, бо до неї була зацікавленість від різник кінорежисерів. Наприкінці 1970-х з нею працювали Йосип Хейфиц, Марк Захаров, Ігор Масленніков. В феєричному фільмі Захарова «Той самий Мюнхгаузен» Коренєва зіграла роль коханої дивакуватого німця і фантазера Мюнхаузена, ставши справжньою опорою діячу, незрозумілому ні у власній родині, ні у суспільстві.

Дещо зверненням до молоденьких героїнь перших кінострічок була роль Анни Ярославни, князівської доньки Ярослава Мудрого, якій судилося стати шостою королевою Франції. В кінофільмі Ігоря Масленнікова «Ярославна, королева Франції» героїня Коренєвої, веселе київське дівчисько, пройде не один, а два важких шляхи — географічно довгий шлях до Франції і болючий шлях власного дорослішання — після зіткнень з чужинською культурою, після зіткнень з чужим коханням, після полону, звільнення.

На початку 80-х до популярної кіноактриси простягло свої руки КДБ. Вона знала англійську, спілкувалася з іноземцями, була однією з небагатьох радянських актрис, яким КДБ дозволяв виїзди за залізну завісу СРСР. Коренєва відхиляла пропозиції КДБ, бо пам'ятала про сталінські репресії, пам'ятала про діда, розстріляного у 1937-му, про бабцю, яку засудили до двадцяти двох років ув'язнення в радянський таборах для членів родин «ворогів народу». На хвилі еміграції знайомих Олени за кордон і вона вирішила покинути СРСР, що котився у прірву політичної кризи. Олена вийшла заміж за американського професора і поліглота Kevin Moss. Радянський ОВІР декілька разів затримував видачу їй закордонної візи. Але Олена була наполегливою і у вересні 1982 року, в розквіті акторської кар'єри, емігрувала у Сполучені Штати.

Жила з чоловіком Кевіном Моссом, громадянином США, славістом, викладачем російської мови і літератури (який викладав в різних вишах) в університетських містах, відвідувала різні освітні курси, вивчала французьку мову. Для кращої адаптації та матеріальної свободи влаштувалася працювати в кафетерій.
Шлюб з Кевіном таки розпався і Олена перебралася до Нью-Йорку. Серед випробувань нью-йоркського періоду життя — праця у ресторані «Російський самовар», одного з центрів російськомовної культури у США, — підприємства, власниками якого були емігранти з СРСР — Роман Каплан, балетний танцівник світового рівня Михайло Баришніков та російський поет-вигнанець, майбутній нобелевскький лауреат Йосип Бродський. Пізніше працювала в Лос-Анджелесі (арт-дилер — в одній з галерей) та в Сан-Франциско.

Залишаючись громадянкою СРСР, протягом 3,5 років не мала можливості приїхати на Батьківщину, щоб зустрітися з рідними, оскільки радянські органи відмовляли їй. Відвідати Москву, отримавши довгоочікуваний дозвіл, їй вдалося лише навесні 1986 року. У 1988–1989 роках актриса також приїжджала в СРСР і знялася в декількох вітчизняних картинах.

За період 11-річної еміграції знялася також в кількох американських фільмах (1984 — «Коханці Марії», 1989 — «Гомер і Едді», 1993 — «В'язень часу») і почала писати автобіографічну прозу.

У 1993 році Олена Коренєва повернулася в Росію. Живе в Москві, грає у виставах, знімається в кіно і телесеріалах, а також бере участь в телепередачах.

У 1995–1997 роках працювала за контрактом в Московському драматичному театрі ім. К. С. Станіславського.

У 1999 році закінчила Вищі режисерські курси (експериментальний однорічний курс, майстерня Олександра Мітти). За власними сценаріями створила дві короткометражні кінокартини: «Ноктюрн Шопена» та «Люся і Гриша».

За свою багату творчу біографію працювала з багатьма видатними акторами й режисерами, створила безліч яскравих, незабутніх образів у кіно та театрі («Вишневий сад», «Сентиментальний роман», «Сибіріада», «Ася» (удостоєна премій за найкращу жіночу роль на трьох міжнародних кінофестивалях), «Ранковий обхід», «Ярославна, королева Франції», «Той самий Мюнхгаузен», «Ідеальний чоловік», «Цезар і Клеопатра», «Покровські ворота», «Комедія про Лісістрату», «Пастка для самотнього чоловіка» та ін.)

Після повернення до Росії грала в спектаклях: «Лу (і Фріц, і Райнер, і професор)» Девіда Джорджа (моноспектакль), «Тачка во плоті» П. Гладиліна (антреприза), «Парія» А. Стріндберга і «Одруження» М. В. Гоголя (Театр ім. К. С. Станіславського), «Доброго ранку, кохана!» или «Кофе с Бибо» п'єса і постановка А. Ташкова (антреприза), «Близько любові» О. Коровкіна (антреприза), «Кармен. Ісход» (постановка А. Жолдака, Театр Націй).

Серед цікавих театральних ролей актриси — Медея у виставі з галасливою славою «Москва. Психо» в театрі «Школа сучасної п'єси» (реж. Андрій Жолдак). У 2009 році за цю роль актриса була номінована на глядацьку премію «Зірка театрала» («За найкраще соло») журналу «Театрал» та ВД «Нові Вісті».

Знялася у низці картин українських кіностудій: «Глибокі родичі» (1980, Одеська кіностудія, реж. С. Ашкеназі), на кіностудії ім. Довженка — «Яблуко на долоні» (1981, реж. М. Рашеєв), «Інспектор Лосєв» (1982, реж. Олег Гойда); також, в серіалах «Мертвий, живий, небезпечний» (2006, Україна) і «Подвійне життя» (2013, Україна); в російсько-українських проектах — серіалі «Сестри по крові» (2006, Україна—Росія), фільмі «Рік золотої рибки» (2007, Україна—Росія) та ін.

Брала участь в роботі кінофестивалю «Амурська осінь — 2009» в складі професійного журі[2].

У 2010 році була членом Великого міжнародного жури кінофестивалю «Листопад» в Мінську (Білорусь).

У 2015 році актриса в складі журі брала участь в роботі VIII Відкритого Всеросійського фестивалю документальних фільмів «Сіль землі» в Самарі (14—18.09.2015)[3].

У 2017 році працювала в складі журі XI Міжнародного кінофестивалю ім. Андрія Тарковського «Дзеркало» (13-18 червня 2017, в Іванівській області: Іваново, Плес, Юр'євець, Кинешма)[4].

Олена Корєнєва знялася більш ніж у сімдесяти кінокартинах, телефільмах і серіалах, є автором трьох опублікованих книг.

• За роль Асі в фільмі «Ася» (1977):
  • 1978 — МКФ в м. Таорміна: Приз за найкращу жіночу роль[5]
  • Міжнародний кінофестиваль романтичних фільмів в м. Кабур-1983 (Франція): Головні призи «Золотий леопард» — фільму і актрисі Олені Корєнєвій[6]
• 2017 — Національна кінематографічна премія Росії «Ніка» за 2016 рік: Приз у номінації «Найкраща жіноча роль другого плану» в фільмі «Її звали Муму» (2015)[7]
• 2019 — Національна премія кінокритики та кінопреси «Білий слон» за 2018 рік: Приз у номінації «Найкраща жіноча роль другого плану» в фільмі «Ван Гоги» (2018, реж. С. Лівнєв)[8]
• 2019 — XXXII Національна кінематографічна премія Росії «Ніка» за 2018 рік: Приз у номінації «Найкраща жіноча роль другого плану» в фільмі «Ван Гоги» (2018, реж. С. Лівнєв)[9]

Номінації:

• 2009 — Номінація на глядацьку премію «Зірка театрала» («За найкраще соло») журналу «Театрал» та ВД «Нові Вісті» за роль Медеї у виставі «Москва. Психо» (театр «Школа сучасної п'єси», реж. Андрій Жолдак)[10]

• У березні 2014 року разом з понад 200 іншими російськими кінематографістами актриса підписалась під зверненням до українських колег зі словами підтримки і запевненнями, що вони не вірять офіційній пропаганді Кремля, яку поширюють провладні ЗМІ та проти російської військової інтервенції в Україну[11].
• У 2017-му на премії «Ніка» виступила на підтримку незаконно ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[12].

• Коренева Е. Идиотка: Роман-биография. М.: издательство АСТ, 2003, — 536 с. — ISBN 5-17-010878-8; 2-е изд.: М.: издательство Астрель; издательство АСТ, 2007. — 592 с. — ISBN 978-5-17-045087-9, ISBN 978-5-271-17445-2
• Коренева Е. Нет-ленка: Биографическая проза. М.: Астрель; АСТ, 2004. — 416 с. — ISBN 5-17-023064-8, ISBN 5-271-08421-3; 2-е изд.: М.: Астрель; АСТ, 2007. — 478 с. — ISBN 5-17-023064-8, ISBN 5-271-08421-3
• Коренева Е. Твари творчества. М.: Астрель; АСТ, [ 2009 ] 2010. — 352 с. — ISBN 978-5-17-050224-0, ISBN 978-5-271-24984-6

• Раззаков Ф. Досьє на звезд: Кумири всех поколений. М., 1998. С.454-463;
• Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С78-79.

• Фільмографія на kino-teatr.ru (рос.)
• Корєнева Олена Олексіївна на www.rusactors.ru (рос.)
• Олена Коренєва на сайті «Енциклопедія вітчизняного кіно» (рос.)
• Передачі за участю Олени Корєневої на Радіостанції «Ехо Москви» (рос.)