Смирнов Андрій Сергійович

У 1962 році закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Михайла Ромма). Дебютував як режисер-постановник в 1961 році (к/м, ВДІК), перші кілька картин знімав у співавторстві з Борисом Яшиним.

Подією в радянському кінематографі став його фільм «Білоруський вокзал», який був удостоєний Головної премії на I Фестивалі сучасної кінематографії в Карлових Варах у 1971 році.

Після 3-го свого фільму «Вірою і правдою» (1979) Смирнов відійшов від режисури, працював в основному як сценарист і драматург. Його п'єса «Рідненькі мої» у 1985 р. була поставлена ​​Московським театром сатири. Також виступив і як автор ряду сюжетів в кіножурналі «Фитиль».

У роки перебудови А. Смирнов активно займався громадською діяльністю.

У 1988—1990 рр. — в.о. першого секретаря правління Спілки кінематографістів СРСР.

У 1990-х роках Смирнов ставив телеспектаклі, телеконцерти, театральні постановки («Вечеря» Жана-Клода Брісвіля, МХАТ ім. Чехова та Московський театр-студія п/к Олега Табакова), 1994), «Місяць у селі» І. С. Тургенєва (Комеді Франсез, 1997).

Успішно реалізує себе на акторському терені, зіграв більше 40 ролей у кіно і серіалах (помітні ролі в картинах «Чернов/Chernov» (1990), «Манія Жизелі» (1995), «Щоденник його дружини» (2000), «У колі першому» (2006), «Апостол» (2008), «Батьки і діти» (2008), «Чорні кішки» (2013) тощо), удостоєний низки кінопремій. У 2011 році знявся в головній ролі (Володимир) у фільмі «Олена» відомого режисера А. Звягінцева, картина отримала ряд російських і міжнародних кінопремій. Зіграв одну з головних ролей в українському телесеріалі «Право на захист» (2002, реж. В'ячеслав Криштофович) та роль професора в російсько-українському серіалі «Контакт» (2018, реж. Михайло Баркан).

У 2005 році був обраний головою журі XV МКФ «Послання до Людини» — щорічного конкурсного міжнародного кінофестивалю документальних, короткометражних ігрових, анімаційних та експериментальних фільмів, що проходить в Санкт-Петербурзі.

У червні 2011 року на церемонії відкриття XXII відкритого російського кінофестивалю «Кінотавр» А. Смирнову було вручено приз «За Честь і Гідність».

Повернувшись в кінорежисуру після 30-річної перерви, зняв за своїм сценарієм фільм «Жила-була одна баба» (2011), над яким працював з 1987 року. Картина була показана на закритті XIX кінофестивалю у Виборзі «Вікно в Європу», що пройшов у серпні 2011 року, і удостоєна «Призу президента фестивалю». Також фільм був представлений у конкурсній програмі 35-го Фестивалю світового кіно в Монреалі, що пройшов у серпні 2011 року. Режисером Іриною Бессарабовою створено документальний фільм «Під гомін п'яних мужиків» (назва — рядок з вірша М. Ю. Лермонтова «Батьківщина», 1841), який розповідає про долю режисера Смирнова і зйомках картини «Жила-була одна баба».

У 2012 р. на XXV ювілейній церемонії Національної кінопремії «Ніка» (за 2011 рік) Андрію Смирнову вручений приз за фільм «Жила-була одна баба» у номінації «Найкраща сценарна робота», а його кінокартина визнана «Найращим ігровим фільмом». Також, премію «Ніка» отримали: у номінації «Найкраща жіноча роль» — Дар'я Екамасова, «Найкраща чоловіча роль другого плану» — Роман Мадянов, «Найкраща робота художника» — Володимир Гудилин і «Найкраща робота художника по костюмах» — Людмила Гаїнцєва.

У 2019 р. за власним сценарієм поставив історичний драматичний художній фільм «Француз». «Для мене найважливішим було розповісти про момент становлення покоління шістдесятників, до якого я належу, — зізнається режисер. — Є старші шістдесятники (Євтушенко, Вознесенський), які на сім-вісім років старше моїх однолітків. Я ж належу до молодших шістдесятників. І добре пам'ятаю цей момент відносної свободи, зітхання після ХХ з'їзду партії і після фестивалю молоді в Москві»[3]. Картина стала помітною подією в Росії. Фільм «Француз» в червні 2019 р. закрив ювілейний, 30-й «Кінотавр»[4], а також став фільмом відкриття XХV Міжнародного фестивалю фільмів про права людини «Сталкер» 10.12.2019[5].

А. С. Смирнов — член громадської організації російських кінематографістів «КіноСоюз».

У березні 2014 року, в ході реакції російської інтелігенції на події в Криму, разом зі своєю дружиною Оленою Прудніковою підписав листа «Союзу кінематографістів і професійних кінематографічних організацій і об'єднань» на підтримку України проти розгорнутої антиукраїнської кампанії в Росії і інтервенції російських військ в Україну[10].

21 лютого 2022 року, підписав відкритий колективний лист російського Конгресу інтелігенції "Ви будете прокляті!" Паліям війни», в якому йдеться про історичну відповідальність влади РФ за розпалювання «великої війни з Україною»[11][12].

• 2003 — Народний артист Російської Федерації — за великі заслуги в галузі мистецтв.
• 2011 — Орден «За заслуги перед Отечеством» IV степеня — за великий внесок у розвиток власного кінематографічного мистецтва та багатолітньої творчої діяльності.

• Батько: Смирнов Сергій Сергійович (1915—1976) — російський радянський письменник, історик, радіо- і телеведучий, громадський діяч. Лауреат Ленінської премії (1965).
• Мати: Смирнова Віргінія Генриховна (1911—1992) — піаністка.
  • Брат: Смирнов Костянтин Сергійович — тележурналіст.
• Перша дружина: Рудна Наталія Володимирівна — радянська і російська актриса театру і кіно.
  • Дочка: Смирнова Авдотья Андріївна (також відома як Дуня Смирнова; нар. 1969) — російський сценарист, кінорежисер, телеведуча, публіцист. Чоловік Авдотьї — Анатолій Чубайс.
    • Онук: Данила Іпполитов (нар. 1990) — навчався у футбольній школі «Зеніт», чемпіон світу з пляжного футболу у складі збірної Росії, воротар. У 2015 р. завершив спортивну кар'єру. Закінчив Державний університет кіно і телебачення.
  • Дочка: Олександра Смирнова (нар. 1972).
• Друга дружина: Пруднікова Олена Йосипівна (Смирнова) (нар. 1949) — радянська і російська актриса театру і кіно, кінопродюсер. Заслужена артистка Росії (2004).
  • Діти: Смирнови Аглая та Олексій (нар. 1991) — закінчив режисерський факультет ВДІКу, російський актор, кінорежисер.

• Біографія на dic.academic.ru (рос.)
• Фільмографія на kino-teatr.ru (рос.)
• Андрей Смирнов^{[недоступне посилання з травня 2019]} (рос.)