Південна Джорджія і Південні Сандвічеві Острови

Південна Джорджія і Південні Сандвічеві Острови[1][2] — британська заморська територія на півдні Атлантичного океану. Територія складається з острова Південна Джорджія (завдовжки 170 км і завширшки 29 км), що є найбільшим, і групи менших островів, відомих як Південні Сандвічеві острови.

Південна Джорджія і Південні Сандвічеві Острови
англ. South Georgia and the South Sandwich Islands

Прапор Герб
Девіз: «Leo Terram Propriam Protegat»  (латинською)
«Let the Lion protect his own land»
or «May the Lion protect his own land»
Гімн: «God Save the Queen»
Розташування Південної Джорджії і Південних Сандвічевих Островів
Столиця Грютвікен (Кінг-Едвард-Пойнт)
Офіційні мови англійська
Форма правління Британська заморська територія
 - глава державиЄлизавета II
 - губернатор Південної Джорджії та Південних Сандвічевих островівНайджел Хейвуд
Площа
 - Загалом 3,903 км²
Населення
 - оцінка 2006  ~20 (n/a)
 - Густота 0,005/км² (n/a)
Валюта Фунт стерлінгів (GBP)
Часовий пояс  (UTC-2)
Коди ISO 3166 GS / SGS / 239
Домен .gs
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Південна Джорджія і Південні Сандвічеві Острови
Південна Георгія і Південні Сандвічеві острови — карта

Тубільного населення на островах немає, і нині все населення — Британський урядовий офіцер, заступник поштмейстера, науковці та службовці Британського Антарктичного загону на Пташиному острові й у столиці, Кінг-Едвард-Пойнт, і службовці музею в сусідньому Грютвікені.

Велика Британія заявила про суверенітет над Південною Джорджією в 1775, а над Південними Сандвічевими островами в 1908. Територія Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови була сформована в 1985; до цього управлялася як частина Фолклендських островів. Аргентина висловила претензії на Південну Джорджію в 1927, а на Південні Сандвічеві острови в 1938 році. Аргентина тримала морську станцію, Корбета Уругвай, у Порт Фарадей на острові Туле на Південних Сандвічевих островах з 1976, до 1982, коли її існування припинив Британський флот. Аргентинська заява про суверенітет над Південною Джорджією призвела до Фолклендської війни в 1982 році, під час якої британська армія зайняла острів. У 2007 році було навіть випущено пам'ятну монету 2 фунти, приурочену до 25-річчя «звільнення островів».

Історія

Південна Джорджія
Південна Джорджія

Острів Південна Джорджія в 1675 відкрив Ентоні де ла Роше. Відтак на ранніх картах острів носив назву острів Роше, на інших — острів Пепіс. Перша згадка про нього була від екіпажу комерційного іспанського судна Леон під назвою Сен-Мало 28 червня чи 29 червня 1756,[3] , а в 1775 капітан Джеймс Кук першим зійшов на його берег та картографував острів і назвав його «островом Джорджія» на честь Джорджа III — короля Великої Британії.

В 1882 році німецька експедиція, що спостерігала за рухом Венери, розташувалася в Королівській бухті на південно-східній стороні острова.

В 19-му і в наступному 20-му сторіччі Південна Джорджія була базою мисливців на тюленів та китобоїв — до припинення полювання на китів в 1960-х. Перше постійне поселення китобоїв було засноване у Грютвікені в 1904 році норвежцем Карлом Антоном Ларсеном під проводом Аргентинської рибальської компанії[4][5], ця станція діяла до 1965 року.

Бази китобоїв діяли за договорами оренди, що надавалися британським губернатором Фолклендських Островів. Усі сім китобійних станцій розташовані на північному узбережжі, починаючи із заходу:

  • принца Олава Гарбора (з 1911 корабельна база, наземна база 1916—1934)
  • Лейз Гарбор (1909—1965)
  • Стромнесс (з 1907 корабельна база, наземна база 1912—1931, відновлення 1960/1961)
  • Гусвік (з 1907 корабельна база, наземна база 1910—1960, не діяла 1930—1945)
  • Гритвікен (1904—1965)
  • Годтгул (1908—1929, здебільшого корабельна база)
  • Океан Гарбор (1909—1920)

Після припинення китобійного промислу станції було покинуто. Лишилось декілька збережених будівель, як, наприклад, музей і церква в Грютвікені, інші ж напівзруйновані.

Церква в Грютвікені
Острів Джемса Кука на мапі(1777, South-Up)
Центральна частина Південної Джорджії

Південні Сандвічеві острови

П'ять південних островів архіпелагу Південні Сандвічеві острови відкрив Джеймс Кук у 1775 році; три північних острови відкрив Беллінсгаузен у 1819 році. Острови були названі Куком на честь графа Джона Монтег'ю 4-го графа Сандвічевого 1-го лорда Адміралтейства. Слово «південні» було додане пізніше, щоб відрізняти їх від Сандвічевих островів, зараз відомих, як Гаваї.

Велика Британія анексувала Південні Сандвічеві острови у 1908 році, об'єднавши їх з іншою Антарктичною британською територією — з Фолклендськими островами.

Аргентина претендує на Південні Сандвічеві острови з 1938 року, і вимагала від Великої Британії залишити їх кілька разів: 25 січня 1955 — влітку 1956 Аргентина засновує літню станцію Теніенте Есквівел в бухті Фергюсон на південно-східному узбережжі острова Тулія. З 1976 до 1982 року Аргентина утримувала військово-морську базу Уругвай Корбета в Порт Фарадей на південно-східному узбережжі того ж острова. Британці виявили аргентинську присутність у 1978 році й зробили декілька спроб, дипломатичними засобами, вирішити це питання, але результатів мирні переговори не дали. Натомість аргентинські війська окупували Фолклендські острови, що й викликало Фолклендську війну. Після поразки Аргентини базу було демонтовано 20 червня 1982 року.

Географія

Більшість островів, здіймаються круто з моря. Вони нерівні і гористі. На височинах острови постійно покриті льодом і снігом.

Архіпелаг Південна Джорджія

Архіпелаг Південна Джорджія лежить в 1 390 км на південний схід від Фолклендських островів, між 54-55°Півд. широти і 36-38° зах. довготи. Архіпелаг охоплює крім острова Південна Джорджія, ще декілька довколишніх острівців, загальною площею 3,756 км²

Острів Південна Джорджія, також називають ще Пепіс Острів або за іспанською Сан Педро з координатами 54°15′ пд. ш. 36°45′ зх. д. та загальною площею в 3,528 км². Це гористий з не родючими ґрунтами острів. Одинадцять його піків висотою понад 2 000 метрів, а на їхніх схилах є льодовики, найбільший з них — льодовик Фортуна. Найвища гора Маунт-Пейджет на хребті Аллардіс, висотою 2,934 м.

Геологічно, острів складається з гнейсів і глинистих сланців, без сліду скам'янілостей. Можливо острів, як і Фолклендські острови, є продовженням гірської системи Анд.

Решту островів, поблизу Південноі Джорджіі, доволі малі й складають собою архіпелаг:

  • Анненків острів
  • Берд
  • Острів Купера
  • Гресс острів
  • Пікергілл острови
  • Веллкам острови
  • Вілліаса острови
  • Триніті острів

Є декілька скель біля острова Довкола узбережжя Південноі Джорджіі з океанських глибмн виринули кілька скелястих виступів

  • Шаг Рок 185 км на північний захід від Південної Джорджії
  • Блек Рок 169 км на північний схід від Південної Джорджії
  • Клерк Рок 56 км на південний схід від Південної Джорджії

Південні Сандвічеві острови
Фотографія острова Монтег'ю з космосу

Південні Сандвічеві острови (Іспанська назва: Islas Sandwich del Sur)— 11 вулканічних островів із діючими вулканами. Вони утворюють острівну дугу з півночі на південь 56°18—59°27S, 26°23—28°08W, за 450 км на південний схід від Південної Джорджії.

На північний захід від острова Завадовського є ще діючий підводний вулкан.

Наступна таблиця подає список Південних Сандвічевих островів із півночі на південь:

Острів (Іспанська назва)ПлощаНайвищий пікРозташування
Архіпелаг Траверсі
Мілководдя Захисника—Мілководдя Захисника: -27 м55°54′ пд. ш. 28°06′ зх. д.
Острів Завадовського25 км²гора Керрі 550 м56°18′ пд. ш. 27°34′ зх. д.
Острів Лєскова0.3 км²Руддер Поінт: 190 м56°40′ пд. ш. 28°08′ зх. д.
Високий35 км²гора Гудзон Mount Hodson: 915 км²56°42′ пд. ш. 27°13′ зх. д.
острови Кандлемас (іноді розглядаються як частина Траверсі)
Кандлемас (Candelaria)14 км²Андромеда: 550 м57°05′ пд. ш. 26°39′ зх. д.
Захисний (Vindicación)5 км²Квадрант пік: 43057°06′ пд. ш. 26°47′ зх. д.
Центральні острови
Саундерс40 км²гора Майкл: 990 м57°48′ пд. ш. 26°28′ зх. д.
Монтег'ю (Jorge)110 км²Гора Беллінда: 1370 м58°25′ пд. ш. 26°23′ зх. д.
Брістоль (Blanca)46 км²гора Дарнлей: 1100 м59°03′ пд. ш. 26°30′ зх. д.
Південні Туле (Tule del Sur)
Беллінсгаузена1 км²Базіліск пік 255 м59°25′ пд. ш. 27°05′ зх. д.
Острів Кука, Південні Сандвічеві острови20 км²Гора Гармер: 1115 м59°26′ пд. ш. 27°09′ зх. д.
Туле або острів Моррел14 км²гора Ларсен: 710 м59°27′ пд. ш. 27°18′ зх. д.
Південні Сандвічеві острови310 км²гора Белінда: 1370м

Клімат

Постійно холодне море підтримує холодний морський клімат на островах, відтак погода тут — не постійна і жорстка. Звичні щоденні максимальні температури в Південній Джорджії на рівні моря — близько 0 °C взимку (серпень) і 7.5 °C влітку (січень). Зимові мінімальні температури — зазвичай близько −5 °C і рідко падають нижче за −10 °C . Кількість річних опадів в Південній Джорджії становить близько 1500 мм, зазвичай це дощ зі снігом або сніг, який можливий в будь-якому місяці. На самім острові, снігова лінія влітку знаходиться на висоті близько 300 метрів.

Західні вітри дмуть увесь рік. Завдяки цьому на східній (підвітряній) стороні Південної Джорджії набагато кращий клімат, аніж на західній. Погодні умови, загалом, роблять острови важкими для наближення суден, хоча північне узбережжя Південної Джорджії має декілька великих бухт, які забезпечують добре швартування. Під дією вітру (фену) східний край гір висушується і підігрівається, що створює дещо м'якіші умови, температура влітку підіймається часом вище 20 °C.

Моря, що оточують південну Джорджію, холодні цілий рік через близькість Антарктичної циркумполярної течії. Море зазвичай залишається вільним від пакового льоду взимку, хоча тонкий лід можливий у бухтах.[6] Температура моря падає до 0 °C наприкінці серпня і підвищуються до близько 4 °C тільки напочатку квітня.

Південні Сандвічеві острови — набагато холодніші, ніж Південна Джорджія, оскільки вони розташовані далі на південь і більше відчувають холодний подих Антарктиди. Їх оточує морська крига з середини травня до кінця листопада (навіть довше на півдні).[7]

Клімат Південна Джорджія, 1961–1990
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 5,5 5,6 4,4 1,9 −0,5 −1,8 −2,4 −1,9 −0,2 1,6 3,4 4,5
Середній мінімум, °C 0,7 1,4 0,6 −1 −3,8 −4,6 −5,4 −4,8 −3,4 −1,9 −1,5 −0,6
Норма опадів, мм 84 80 95 123 108 108 120 114 107 98 88 77 1204
Джерело: Climatic Research Unit, UEA[8]
Клімат Південна Джорджія, 1901–1950 (Sunshine 1931–1960)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 24,5 26,5 28,8 19,1 17,5 14,0 13,6 13,2 17,0 20,0 22,5 21,5 28,8
Середній максимум, °C 8,4 9,1 8,4 5,6 2,9 0,9 1,2 1,5 3,5 5,4 6,5 7,5
Середній мінімум, °C 1,4 1,7 1,0 −0,8 −3,1 −4,6 −4,7 −4,9 −3,3 −1,8 −0,5 0,4
Абсолютний мінімум, °C −4,1 −3,7 −6,3 −9,8 −11,4 −14,6 −15,2 −19,2 −18,4 −11 −6,4 −5,4 −19,2
Норма опадів, мм 92.0 114.0 136.0 139.0 137.0 135.0 149.0 149.0 92.0 80.0 93.0 88.0 1394.0
Кількість сонячних годин 152 160 127 66 34 12 22 74 123 171 174 167
Джерело: Globalbioclimatics/S.Rivas-Martínez[9] та DMI/Danish Meteorology Institute[10]

Примітки
  1. Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. http://www.cema.edu.ar/ceieg/arg-rree/7/7-104.htm Архівовано 29 червня 2012 у Archive.is Historia de las Relaciones Exteriores de la Argentina
  4. La Infanteria de Marina en el conflicto del Atlantico Sur, Jorge Alberto Erecaborde. The original quote in Spanish is: La Compañia Argentina de Pesca SA, al amparo de las leyes argentinas y bajo su bandera, se instala en Grytviken".
  5. Historia General de las Relaciones Exteriores de la República Argentina. Архів оригіналу за 29 червня 2012. Процитовано 26 лютого 2008.
  6. South Georgia official website — environment — ocean
  7. General Survey of Climatology V12, 2001, Edited by Landsberg, Elsevier publishing
  8. Climate Normals. Climatic Research Unit, UEA. July 2011. Процитовано 10 липня 2011.
  9. Temp/Rain 1901-1950. Globalbioclimatics. Apr 2012. Процитовано 24 квітня 2012.
  10. Sunshine 1931-1960 [page 242]. DMI.DK. Apr 2012. Архів оригіналу за квітень 27, 2013. Процитовано 24 квітня 2012.

Література і джерела
  • Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
  • Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.