Південноазіатська раса

Півде́нноазіатська ра́са (також південномонголоїдна раса, малайська раса, індонезійська раса, в'єтьска раса) — одна з людських рас, відноситься до так званих малих рас в складі великої монголоїдної раси. У ряді класифікацій утворює разом з далекосхідною расою тихоокеанську монголоїдну гілку.[1] Переважає серед південних китайців, в'єтнамців, яванців, малайців і інших народів Південного Китаю, Індокитаю, Філіппін, Індонезії та деяких інших країн і регіонів Південно-східної Азії, також зустрічається серед малагасійців на Мадагаскарі.[2] В області поширення південноазіатської раси зберігаються невеликі острівні ареали веддоїдній і меланезійській расах, більшість представників яких були асимільовані й відтіснені в минулому під час міграцій з півночі монголоїдів.[3][4]

Ознаки

Представник народу карени (Таїланд)

Представники південноазіатської раси виділяються за такими особливостями[5][2][4]:

  • дещо менший зріст в порівнянні з іншими популяціями монголоїдів;
  • темніші відтінки кольору шкіри;
  • частіше зустрічається хвилясте волосся;
  • слабке зростання волосся на обличчі й тілі;
  • зниження частоти поширення епікантуса, розріз очей може бути досить широким;
  • збільшення товщини слизової губ;
  • широкий, слабо випнутий ніс з увігнутим переніссям;
  • невеликі розміри та менша сплощеність особи;
  • менший розмір черепа, частіше більш брахікефальна величина головного покажчика, хоча може зустрічатися і більшою доліхокефальністю;
  • мезогнатизм.

Зазначені відмінності представників південноазіатської раси від інших монголоїдів дозволяють припустити, що в минулому сталася часткова метисація південноазіатської з веддоїдною, полінезійською і меланезійською расами.[6]

Класифікація

Представник народу і (іцзу) (Китай)

В. В. Бунак виділяв у складі південноазіатської расової гілки китайську расу, расу мяо-яо, південноазіатську у расу, південноазіатську кхмерську расу й острівну расу (японців), а індонезійську расу відносив до древньоіндонезійської гілки південного расового стовбура разом з австралійською, полінезійською і курильською расами[7][8]. У класифікації Г. Ф. Дебеца південномонголоїдна раса разом відгалужується від неї японським антропологічним типом, а також разом з далекосхідною расою розглядаються як частина тихоокеанської підгілки азійської гілки великої монголоїдної раси. Я. Я. Рогінський і М. Г. Левін включали південноазіатську расу до складу великої азіатськоамериканської раси разом з північноазіатською, арктичною (ескімоською), далекосхідною та американською малими расами.[9][10]

Типи

У складі південноазіатської раси виділяється кілька антропологічних типів. Найбільш віддалений за ступенем монголоїдності від інших південноазіатських популяцій є даякський тип. До цього типу належить населення внутрішніх важкодоступних районів індонезійських островів, перш за все, в північно-східній частині Індонезії, але також і на острові Калімантандаяків), на острові Ніас і на Філіппінах (в іфугао і тагалів). У порівнянні з іншими південноазіатськими популяціями в даякському антропологічному типі найбільш сильно представлений веддоїдний субстрат. Представники даякського типу відрізняються від сусідніх південноазіатських груп меншим ростом, довшою головою, ширшим носом, меншою поширеністю епікантуса і деякими іншими ознаками. Малайський тип, найпоширеніший серед народів Індонезії, має в порівнянні з даякським типом більш виражені монголоїдні ознаки — у представників малайського типу відзначаються більше зростання, більш округла голова, вужчий ніс, високе обличчя, більша частота епікантуса і т. д. Найбільш типові малайські ознаки характерні для жителів південно-західної частини Індонезії, досить широко малайський антропологічний тип поширений серед малайців, яванців, сундів та інших народів і етнічних груп островів Суматра і Ява, а також узбережжя островів Калімантан і Сулавесі. Мабуть, даякський тип представляє другу хвилю заселення Індонезії, потіснивши раніше прийдешніх сюди веддоїдів, а малайський тип — останню третю хвилю.[6][11][12]

Своєрідні антропологічні типи серед населення Індокитаю є мяо-яо, в'єтський і кхмерський типи, які В. В. Бунак виділяв як малі раси в складі південноазіатської расової гілки. Антропологічний тип мяо-яо, характерний для жителів Північного Індокитаю, відрізняється більшим ростом, сильніше виражена брахікефалія і висока частотність хвилястого волосся (в порівнянні з в'єтьским типом), а також велика поширеність епікантуса і жовтувата пігментація шкіри (в порівнянні з кхмерським типом)[13]. Кхмерський тип, поширений в південних, західних і центральних районах Індокитаю, характеризується великим ростом, більшою брахікефалією і хвилястим волоссям (в порівнянні з в'єтьским типом), а також світло-коричневим кольором шкіри й рідкістю епікантуса (в порівнянні з типом мяо-яо і в'єтьским типом)[14]. в'єтьский тип, поширений на східному узбережжі Індокитаю, виділяється меншою брахікефалією, жовтуватою пігментацією шкіри й великою частотою епікантуса (в порівнянні з кхмерським типом), а також меншим ростом і прямим волоссям (в порівнянні з типом мяо-яо і кхмерським типом)[15].

Значною мірою відрізняється від інших південноазіатських типів варіант, поширений серед і (іцзу) (Південний Китай, Північний В'єтнам), седангів і банарів (Центральний В'єтнам). Він характеризується сильно випнутим вперед в горизонтальній площині обличчям, які виступають вперед і чітко окресленим носом, широким розрізом очей, значно меншою частотою епікантуса і світлішою шкірою. Наявність у представників цього антропологічного типу прямого, а не хвилястого волосся, вказує на те, що участь веддоїдів у формуванні іцзу, седангів і банарів було малоймовірним. В цілому дані народи багато в чому схожі за зовнішніми ознаками з американськими індіанцями. Можливо, вони представляють один зі стародавніх расових типів Південно-східної Азії. Зараз процеси метисації, зокрема, народу іцзу з іншими народами Китаю призводять до того, що антропологічні ознаки серед зазначених етнічних груп в різних частинах їх ареалів стали сильно варіювати.[2][4]

Примітки

  1. Пестряков А. П. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2012. — Т. 20. Меотская археологическая культура — Монголо-татарское нашествие. — С. {{{сторінки}}}. — ISBN 978-5-85270-354-5. (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 6 липня 2019.
  2. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 440.
  3. Пестряков А. П. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 6 липня 2019.
  4. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 173—174.
  5. Южноазиатская раса / Пестряков А. П. // Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.Архивированная копия. Дата обращения 6 июля 2019
  6. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 173.
  7. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 165—166.
  8. Схема расовой классификации человечества В. В. Бунака в статье И. В. Перевозчикова «Расы человека». — Пустырник — Румчерод. М.: «Большая российская энциклопедия», 2015. — С. 257—259. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28). — ISBN 978-5-85270-365-1.
  9. Схемы расовых классификаций человечества Г. Ф. Дебеца и Я. Я. Рогинского и М. Г. Левина в статье И. В. Перевозчикова «Расы человека». — Пустырник — Румчерод. М. : «Большая российская энциклопедия», 2015. — С. 257—259. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28) — ISBN 978-5-85270-365-1. (Перевірено 27 грудня 2017)
  10. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 163—165.
  11. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 363.
  12. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, 2004, с. 377.
  13. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 381.
  14. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 376.
  15. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 357.

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.