Південноазіатська раса

Представник народу карени (Таїланд)

Представники південноазіатської раси виділяються за такими особливостями[5][2][4]:

• дещо менший зріст в порівнянні з іншими популяціями монголоїдів;
• темніші відтінки кольору шкіри;
• частіше зустрічається хвилясте волосся;
• слабке зростання волосся на обличчі й тілі;
• зниження частоти поширення епікантуса, розріз очей може бути досить широким;
• збільшення товщини слизової губ;
• широкий, слабо випнутий ніс з увігнутим переніссям;
• невеликі розміри та менша сплощеність особи;
• менший розмір черепа, частіше більш брахікефальна величина головного покажчика, хоча може зустрічатися і більшою доліхокефальністю;
• мезогнатизм.

Зазначені відмінності представників південноазіатської раси від інших монголоїдів дозволяють припустити, що в минулому сталася часткова метисація південноазіатської з веддоїдною, полінезійською і меланезійською расами.[6]

Представник народу і (іцзу) (Китай)

В. В. Бунак виділяв у складі південноазіатської расової гілки китайську расу, расу мяо-яо, південноазіатську у расу, південноазіатську кхмерську расу й острівну расу (японців), а індонезійську расу відносив до древньоіндонезійської гілки південного расового стовбура разом з австралійською, полінезійською і курильською расами[7][8]. У класифікації Г. Ф. Дебеца південномонголоїдна раса разом відгалужується від неї японським антропологічним типом, а також разом з далекосхідною расою розглядаються як частина тихоокеанської підгілки азійської гілки великої монголоїдної раси. Я. Я. Рогінський і М. Г. Левін включали південноазіатську расу до складу великої азіатськоамериканської раси разом з північноазіатською, арктичною (ескімоською), далекосхідною та американською малими расами.[9][10]

У складі південноазіатської раси виділяється кілька антропологічних типів. Найбільш віддалений за ступенем монголоїдності від інших південноазіатських популяцій є даякський тип. До цього типу належить населення внутрішніх важкодоступних районів індонезійських островів, перш за все, в північно-східній частині Індонезії, але також і на острові Калімантан (у даяків), на острові Ніас і на Філіппінах (в іфугао і тагалів). У порівнянні з іншими південноазіатськими популяціями в даякському антропологічному типі найбільш сильно представлений веддоїдний субстрат. Представники даякського типу відрізняються від сусідніх південноазіатських груп меншим ростом, довшою головою, ширшим носом, меншою поширеністю епікантуса і деякими іншими ознаками. Малайський тип, найпоширеніший серед народів Індонезії, має в порівнянні з даякським типом більш виражені монголоїдні ознаки — у представників малайського типу відзначаються більше зростання, більш округла голова, вужчий ніс, високе обличчя, більша частота епікантуса і т. д. Найбільш типові малайські ознаки характерні для жителів південно-західної частини Індонезії, досить широко малайський антропологічний тип поширений серед малайців, яванців, сундів та інших народів і етнічних груп островів Суматра і Ява, а також узбережжя островів Калімантан і Сулавесі. Мабуть, даякський тип представляє другу хвилю заселення Індонезії, потіснивши раніше прийдешніх сюди веддоїдів, а малайський тип — останню третю хвилю.[6][11][12]

Своєрідні антропологічні типи серед населення Індокитаю є мяо-яо, в'єтський і кхмерський типи, які В. В. Бунак виділяв як малі раси в складі південноазіатської расової гілки. Антропологічний тип мяо-яо, характерний для жителів Північного Індокитаю, відрізняється більшим ростом, сильніше виражена брахікефалія і висока частотність хвилястого волосся (в порівнянні з в'єтьским типом), а також велика поширеність епікантуса і жовтувата пігментація шкіри (в порівнянні з кхмерським типом)[13]. Кхмерський тип, поширений в південних, західних і центральних районах Індокитаю, характеризується великим ростом, більшою брахікефалією і хвилястим волоссям (в порівнянні з в'єтьским типом), а також світло-коричневим кольором шкіри й рідкістю епікантуса (в порівнянні з типом мяо-яо і в'єтьским типом)[14]. в'єтьский тип, поширений на східному узбережжі Індокитаю, виділяється меншою брахікефалією, жовтуватою пігментацією шкіри й великою частотою епікантуса (в порівнянні з кхмерським типом), а також меншим ростом і прямим волоссям (в порівнянні з типом мяо-яо і кхмерським типом)[15].

Значною мірою відрізняється від інших південноазіатських типів варіант, поширений серед і (іцзу) (Південний Китай, Північний В'єтнам), седангів і банарів (Центральний В'єтнам). Він характеризується сильно випнутим вперед в горизонтальній площині обличчям, які виступають вперед і чітко окресленим носом, широким розрізом очей, значно меншою частотою епікантуса і світлішою шкірою. Наявність у представників цього антропологічного типу прямого, а не хвилястого волосся, вказує на те, що участь веддоїдів у формуванні іцзу, седангів і банарів було малоймовірним. В цілому дані народи багато в чому схожі за зовнішніми ознаками з американськими індіанцями. Можливо, вони представляють один зі стародавніх расових типів Південно-східної Азії. Зараз процеси метисації, зокрема, народу іцзу з іншими народами Китаю призводять до того, що антропологічні ознаки серед зазначених етнічних груп в різних частинах їх ареалів стали сильно варіювати.[2][4]

• Алексеева Т. И. (ред.), Богатенков Д. В., Дробышевский С. В. Антропология: Учебно-методический комплекс [Электронный учебник]. — М. : Институт дистантного образования Российского университета дружбы народов, 2004. — 459 с.

• Южноазиатская (или малайская, или вьетская) малая раса. Физическая Антропология. Иллюстрированный толковый словарь. EdwART. 2011. Архів оригіналу за 27 грудня 2017.(Перевірено 27 грудня 2017)
•  Монголоиды — Станислав Дробышевский («ПостНаука») на YouTube(Перевірено 27 грудня 2017)