Герасимов Іван Олександрович

Народився 8 серпня 1921; росіянин; син Олександр (1945) — російський генерал-лейтенант, військовослужбовець Збройних сил РФ; дочка Ольга (1947) — працівник МВС РФ; дочка Наталя (1951) — викладач.

Освіта: Військова академія бронетанкових і механізованих військ (1955); Військова академія Генштабу ЗС СРСР (1966).

З серпня 1938 — в Червоній армії. До 1940 року — курсант Ульяновського бронетанкового училища.

У 1940—1945 роках — командир взводу Одеського військового округу, командир танкової роти Південного і Південно—Західного фронту, командир танкового батальйону Північно-Кавказького фронту, командир танкового полку Воронезького, 1-го Українського фронту, начальник штабу танкової бригади 2—го Далекосхідного фронту. Член ВКП(б) з 1942 року.

У 1945—1950 роках — начальник штабу танкового полку, командир танкового полку Ленінградського військового округу.

У 1950—1955 роках — слухач Військової академії бронетанкових і механізованих військ, м. Москва.

У 1955—1958 роках — заступник командира мотострілецької дивізії. У березні 1958 — березні 1959 року — командир 112-ї мотострілецької дивізії. У березні 1959 — вересні 1964 року — командир 37-ї танкової дивізії 6-ї гвардійської танкової армії Київського військового округу.

У 1964—1966 роках — слухач Військової академії Генштабу ЗС СРСР.

З липня 1966 року — начальник відділу бойової підготовки, з квітня 1967 року — начальник штабу — заступник командувача, з жовтня 1968 по листопад 1971 року — командувач 1-ї гвардійської танкової армії Групи радянських військ в Німеччині.

У листопаді 1971—1972 роках — 1-й заступник командувача військ Прикарпатського військового округа.

У січні 1973 — червні 1975 року — командувач Північної групи військ.

У червні 1975 — серпні 1984 року — командувач військ Червонопрапорного Київського військового округу.

У вересні 1984 — січні 1989 року — головнокомандувач військ Південно—Західного напрямку.

У січні 1989—1992 роках — військовий інспектор-радник, головний інспектор Головної інспекції Міністерства оборони СРСР.

З 1991 року — голова ради Організації ветеранів України.

03.1998 — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку «Трудова Україна», № 1 в списку. На час виборів: голова ради Організації ветеранів України (місто Київ), безпартійний[4].

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002—04.2006 від КПУ, № 3 в списку. На час виборів: голова Ради Організації ветеранів України, безпартійний. Член фракції комуністів (з 05.2002). Заступник голови Комітету у справах, пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (з 06.2002).

Народний депутат України 5-го скликання 04.2006-11.2007 від КПУ, № 3 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ.

Народний депутат України 6-го скликання з грудня 2007 р., обраний за списками КПУ. Обіймав посаду голови підкомітету з питань законодавчого забезпечення соціального захисту ветеранів війни і праці, інших громадян похилого віку Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Голова Головної редколегії «Книга пам'яті України» (до 08.2006). Президент Інституту європейської безпеки і конверсії.

Помер 4 червня 2008 у Києві та похований у Москві на Кунцевському кладовищі.[5]

• Відзнака Президента України «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (27 жовтня 1999) — за мужність і відвагу, виявлені у боротьбі з фашистськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років, визначний особистий внесок у розвиток ветеранського руху в Україні[6]
• орден Богдана Хмельницького І-го ступеня (04.1999)[7]
• орден Богдана Хмельницького ІІ-го ступеня (03.1997)[8]
• орден Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня (05.1995)[9]
• 2 ордена Леніна,
• орден Жовтневої революції,
• 3 ордена Червоного Прапора,
• 2 ордена Червоної Зірки,
• орден Вітчизняної війни I-го ступеня,
• орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ст.
• 50 медалей.
• Почесна відзнака Президента України (10.1994)[10].
• Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (2001)[11]
• Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (I катег.).

Захоплення: спорт.

9-го травня 2010 року на будівлі міністерства оборони в Київі була відкрита меморіальна дошка пам'яті Герасимова Івана Олександровича .Автори: Сидорук Олесь та Крилов Борис.

• Давидов В. В. Герасимов Іван Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 87. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• П. Д. Пиріг. Герасимов Іван Олександрович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.

• Верховна Рада України 4-го скликання
• Верховна Рада України 5-го скликання
• Верховна Рада України 6-го скликання
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
• дошка пам'яті Герасимова Івана Олександровича