Підводні човни типу «Редутабль»

Розвиток ядерних СЯС (стратегічних ядерних сил) Франції відрізнявся від розвитку ядерних сил Великої Британії або США. Обмежена територія Франції практично виключала можливість скритного розміщення балістичних ракет наземного базування. Саме тому уряд Франції приділяв особливу увагу розвитку МСЯС (морських стратегічних ядерних сил). Постійно патрулюючі підводні ракетоносці були запорукою безпеки і потужним фактором міжнародної політики країни. Офіційно про початок створення МСЯС Франція оголосила в 1955 році. Для прискорення процесу планувалася одночасна розробка як самої БРПЛ] (балістичних ракет для підводних човнів), так і її носіїв.

Уся ця програма була названа «Marisoult». Передбачалося, що ракета за своїми характеристиками буде близька до американської ракеті «Поларіс A-2». Носієм ракети «Marisoult» спочатку повинен був стати підводний човен під проєктним позначенням Q244. Планувалося оснастити ПЛАРБ реактором власної розробки, однак працюючому на збагаченому урані, який повинен був бути закуплений у США. Однак через політичні суперечності з США (що призвели в 1966 році до виходу Франції з військового блоку НАТО та переміщення штаб-квартири цього військового блоку з Парижа до Брюсселя) угода була зірвана і Франції довелося зайнятися розробкою реактора працюючого на природному урані з низьким вмістом ізотопу 235 U. Однак у процесі роботи над таким реактором було з'ясовано, що такий реактор би не помістився в корпус човна проєкту Q244, котрий вже будувався. Через це в червні 1958 року побудову човна була спочатку призупинено, а пізніше і зовсім скасовано. Приблизно в цей же час розробка ракети «Marisoult» також була зупинена через її великі масогабаритні характеристики.

У травні 1959 року уряд США таки продав Франції партію високозбагаченого урану у 440 кг. Це дозволило приступити до розробки реактора прийнятного розміру. Паралельно з цим проводилися роботи по створенню першого ядерного заряду, які завершилися його вибухом у лютому 1960 року в пустелі Сахара. Перед Францією стояло надзвичайно складне завдання. Французькі вчені і конструктори не мали досвіду розробки ядерних технологій, були позбавлені підтримки США (на відміну від вчених Великої Британії) і повинні були в короткий термін вирішити відразу три головні завдання: розробка корабельної АЕУ (Атомної Енергетичної Установки); розробка БРПЛ (балістичних ракет для підводних човнів), і, нарешті, розробка самого ПЧАРБ.

Усвідомлюючи складність поставленого завдання, Уряд Франції в травні 1962 року створив спеціальну міжгалузеву організацію COELACANTHE (діючу дотепер), котра повинна була координувати дії усіх сторін що брали участь в розробці. Розробкою реактора займалося Управління з атомної енергетики (CEA), ракети — Товариство з вивчення та досліджень балістичних ракет (SEREB) і ПЧАРБ — Управління кораблебудування (DCN). Спочатку планувалося побудувати тільки три ПЧАРБ: Q252, Q255 і Q257. Згодом вони стали Le Redoutable, Le Terrible, Le Foudroyant відповідно. Однак у 1967 році Міністерство Оборони Франції оголосило про рішення побудувати чотири ПЧАРБ, в 1971 — п'ятий, а в 1975 — шостий. Усі французькі стратегічні підводні ракетоносці типу «Редутабль» будувалися на верфі Direction des Constructions Navales (DCN) в Шербурі. Головний ПЧАРБ типу, Le Redoutable (S 611), був закладений в 1964 році. Необхідно відзначити, що усі роботи по створенню стратегічних ядерних сил Франції проводилися в режимі найсуворішої секретності.

У французьких інженерів не виникло великих труднощів при конструюванні корпусу і загальнокорабельних систем ПЧАРБ типу «Редутабль». За загальним компонуванні і архітектурі човен був схожим на американську ПЧАРБ типу «Лафаєт». Однак відмінності в енергетичній установці і в масогабаритних характеристиках ракетного та радіотехнічного озброєння привели до ряду конструктивних особливостей. Крім того, необхідно врахувати, що човни типу «Редутабль», на відміну від американських човнів, створювалися без прототипу. Навпаки, ці ПЧАРБ були першими французькими АПЧ і надалі самі стали проєктом, на базі якого створювалися багатоцільові АПЧ типу «Рюбі».

Французький човен мав повну штевневую форму носового краю з округленими нижніми і верхніми частинами, завдяки чому досягалися хороші морехідні якості, необхідні для пуску ракет з надводного положення. Крім того, це дозволило розмістити в носі чотири 533-мм ТА (торпедних апаратів) та антени ГАС (гідроакустичних станцій). Незважаючи на те, що на перших трьох човнах були встановлені ракети М1 і М2, однак при проєктуванні корпусу корабля, вчені орієнтувалися на масогабаритні характеристики ракети М20. Це і визначило розміри шахт системи зберігання та пуску. Вони набагато більше, ніж на ПЧАРБ типу «Лафаєт», височіли над міцним корпусом. Це спричинило за собою збільшення висоти надбудови ракетного відсіку, що змінило силует човна.

Човен був змішаного архітектурно-конструктивного типу з двокорпусними конструкціями в районі носового і шостого відсіків. Міцний корпус на більшій частині довжини був виконаний у формі циліндрів різного діаметра, а в краях — у формі еліптичних зрізаних конусів. Перехід від однієї форми корпусу до іншого, а також до різних діаметрах циліндрів був виконаний за допомогою конічних закінчень, які. завершувалися Торосферичними міцними перегородками. Міцний корпус корабля був розділений плоскими перегородками не на шість відсіків, як на ракетоносцях типу «Лафаєт», а на сім, так як пости і системи управління ГЕУ (головної енергетичної установки) були виведені в окремий відсік:

1. Перший відсік містив торпедні апарати, запас торпед і частину житлових приміщень;
2. Другий відсік займали центральний пост, пости керування кораблем і зброєю, каюти офіцерів, акумуляторні батареї (АБ),
3. У третьому відсіку розміщалися пускові шахти і системи обслуговування і старту ракет;
4. Четвертий відсік — відсік постів та систем управління ГЕУ;
5. П'ятий відсік — реакторний;
6. В шостому відсіку розташовувалися допоміжні механізми (дизель-генератори),
7. В сьомому — ГТЗА (Головний турбозубчатий агрегат), турбогенератори і гребний електродвигун.

Корабель мав дві групи ЦГБ (цистерн головного баласту) — носову і кормову. Носова — в легкому корпусі носового краю. Кормова — в двокорпусній конструкції в районі шостого відсіку — відсіку допоміжних механізмів. Носовий край човна мав штевневі обводи, а кормові — обводи у формі еліптичного конуса, ктрі завершувалися хрестоподібно розташованими стабілізаторами і гребним гвинтом. Ракетний відсік, незважаючи на відносно велику висоту, мав обтічну форму і плавно сполучався з краями човна.

На огороджені рубки було розташовано носові горизонтальні рулі, а вертикальні і горизонтальні кормові рулі перебували за горизонтальними стабілізаторами. Зовнішні поверхні корпусу човна були облицьовані спеціальним покриттям для зниження гидролокаційної помітності.

Розробка ПВУ (Паро-виробляючих установок) й особливо реактора просувалися у Франції з ускладненями. Знадобилося 9 років (з 1955 по 1964) аби вивести з критичного стану прототип реактора PAT1. Одночасно в Пьеррлатте була побудована фабрика по збагаченню урану. Це вирішило проблему забезпечення французьких АПЧ ядерним паливом. Завдяки цим зусиллям закладка першого човна типу «Редутабль» відбулася в Шербуре вже в березні 1964 року. Головною руховою установкою був реактор GEC Alsthom PWR K15 водо-водяного типу з примусовою циркуляцією теплоносія, спроєктований і виготовлений у Франції.

Однією з найцікавіших особливостей ПЧАРБ типу «Редутабль» була відсутність ГТЗА. Його замінювала АТГУ (автономна турбогенераторна установка) з двома АТГ (автономними турбогенераторами) і одним низькообертового ГЕД (гребний електродвигун) на лінії валу. Це забезпечувало малошумний хід в широкому діапазоні швидкостей. Згодом ця схема була реалізована на всіх французьких АПЧ. У ГЕУ використовувався електрострум подвійного роду — змінний, що вироблявся з АТГ, перетворювався в постійний і живив ГЕД. Під час ходу човна усі загальнокорабельні споживачі: ГЕД на лінії валу, приводи допоміжних механізмів, системи озброєння, РТВ (радіотехнічне озброєння), установки регенерації повітря, освітлювальна мережа і т. д. — отримували живлення від АТГ. В аварійній ситуації споживачі могли отримувати живлення від аварійної дизель-електричної установки, яка складалася з чотирьох дизель-генераторів потужністю по 850 кВт і АБ (акумуляторних батарей).

Аварійна дизель-електрична установка забезпечувала дальність плавання до 5 тис. морських миль. Для резервного руху і поліпшення маневрених якостей на малому ходу човен був оснащений ВПУ (висувними підрулюючими пристроями) німецької фірми Pleuger, встановленим в носовій частині. Це був заглиблений електромотор, у якому всі внутрішні порожнини були заповнені забортної водою. Ця вода виконувала функцію змащення підшипників і охолодження обмотки стартера. Вал, на який був насаджений гвинт, проходив через порожнистий вал ротора і закріплювався в своїх підшипниках. Завдяки цьому, вібрації, що створювалися гвинтом, не передавалися ротору, що виключало можливість резонансних явищ,

Музей «Le Redoutable»

Усі шість ПЧАРБ типу «Редутабль» базувалися в Іль-Лонге, недалеко від Бреста, в пункті постійного базування, котрий будувався спеціально під ці човни. Тут же проводилися всі регламентні роботи з обслуговування і ремонту човнів. Також недалеко знаходяться арсенал зі складами зберігання ракет, цехи по їх зборці і підготовці до бойового використання.

Після передачі флоту шостого човна типу «Редутабль» на частку ПЧАРБ стало припадати 74 % ядерних боєприпасів французької ядерної тріади. Французькі атомні стратегічні підводні човни типу «Редутабль» несли бойове патрулювання з січня 1972 року, коли в Норвезькому морі почав нести службу перший човен — Le Redoutable (S611), по жовтень 2007 року, коли вибув з флоту останній човен типу — L'Inflexible (S615).

Патрулювання велося зазвичай в Норвезькому або Баренцевому морях, або в Північній Атлантиці. З 1983 року бойове патрулювання вели як правило три човни одночасно, одна перебувала в Іль-Лонге, а ще два на різних стадіях капітального ремонту в верфях Бреста або Шербура. Більш того, в введенням до ладу шостого човна — L'Inflexible, кількість тих човнів що патрулюють могло досягти чотирьох, проте фактично їх число не перевищувало трьох. Середня тривалість походу становила близько 60 діб. Кожен з човнів здійснював по три патрулювання в рік. Імовірно, кожний з човнів виконав близько 60 патрулювань за весь термін служби. Для підтримки такої високої інтенсивності експлуатації кораблів було створено (як і в ВМС США) по два екіпажі на кожен човен — «синій» і «червоний», які по черзі змінювали один одного.

Згідно з планами командування ВМС Франції ПЛАРБ типу «Редутабль» були замінені новими підводними ракетоносцями типу «Le Triomphant». Остання човен типу «Редутабль» був виведений зі складу ВМС Франції у 2008 році. Човен S611 Le Redoutable був переобладнаний у музей.

• Підводний човен
• Теорія підводного човна
• Підводні човни атомні за типами і країнами
• Дизельні підводні човни (за типами і країнами)

• Chris Chant: Moderne Unterseeboote Technik-Taktik-Bewaffnung, Motorbuchverlag, Stuttgart, 1. Auflage 2005, ISBN 3-7276-7150-5.
• Robert Hutchinson: KAMPF UNTER WASSER — Unterseeboote von 1776 bis heute, Motorbuchverlag, Stuttgart, 1. Auflage 2006, ISBN 3-613-02585-X.
• Werner Globke(Hrsg.): Weyers Flottentaschenbuch / Warships of the World — Fleet Handbook, Bernard & Graefe Verlag, Bonn, 66. Jahrgang 2005—2007, ISBN 3-7637-4517-3.

• Technische Daten (frz.)
• Baudaten der Boote (frz.)
• Informationen über U-Bootgestützte-strategische-Lenkwaffen (SLBM)