Підводні човни типу «Лафаєт»

Побудова ПЧ серії велася на трьох верфях у 1962–1964-их роках. Човни проєктувалися для встановлення нових типів балістичних ракет, котрі розроблялися в США, тобто, найперше, з більшими розмірами ракетних шахт.

Корпус човна

За конструкцією тип відносяться до човнів з корпусом комбінованого типу. Легкий корпус присутній в районі першого, п'ятого відсіків і в краях. ПЧ має розвинену надбудову, що займає 2/3 довжини корпусу. На рубці човна розташовані носові горизонтальні рулі. Таке розташування носових рулів зменшує перешкоди бортовому ГАК і є традиційним для американських ПЧА. У хвостовій частині розташовані вертикальні і горизонтальні рулі і один семилопатевий гвинт діаметром 5 метрів.

Човни мали 129,5 м в довжину і 10,1 м в ширину, глибина становила 9,6 м. Підводна водотоннажність становила 8250 тон. За рубкою було встановлено 16 шахт для міжконтинентальних балістичних ракет у вигляді так званого «горба». Спереду рубки були закріплені гідролітаки, тільки на човні «Daniel Webster» вони були закріплені в носовій частині. Через це оснащення знижувалася швидкість, тому воно було вилучене через кілька років. Міцний корпус човнів поділявся на водонепроникні відсіки і був виготовлений зі сталі HY-80, що мала велику межу плинності. В носовій частині було розміщене торпедне озброєння, далі приміщення для розміщення екіпажу, головний пост, ракетний відсік (так званий «Шервудський ліс»), а в кормовій частині реактор, а потім машинне відділення.

Підвищена увага при конструюванні ПЧ «Лафаєт» приділялася зниженню власних шумів човна, збільшенню тривалості бойового патрулювання і реалізації здатності активно протидіяти протичовновим силам ймовірного супротивника. Особливістю конструкції підводних човнів проєкту «Лафаєт» було те, що другий, третій, четвертий і шостий відсіки мали однокорпусну конструкцію, а легкий корпус мався в районі першого і п'ятого відсіків і в краях ПЧ У кормовому краю ПЧАРБ були розташовані вертикальний і горизонтальний рулі, семилопатевий гребний гвинт діаметром близько 5 м. ПЧАРБ проєкту «Лафайєт» мали розвинену надбудову.

Човен типу з відкритими люками ракетних шахт

Човни типу «Лафаєт» початково були розроблені, щоб нести міжконтинентальні ракети UGM-27B Поларіс А2, тоді як наступні його модифікації (типи «Джеймс Медісон» і «Бенджамін Франклін») вже були озброєні ракетами UGM-27S Поларіс А3, де були покращені ТТХ в порівнянні з A2 більш ніж на 50 %, зокрема дальність була збільшена до 2500 морських миль (4500 км).

У 1970 і 1977 роках усі човни були переозброєні на ракети UGM-73 Посейдон, котрі мали дальність до 3300 морських миль (6000 км). Переозброєння в 1970 році коштувало близько 2,3 млн доларів США, а вже у 1974 році більше, ніж 31 мільйон доларів.

З 1976 року ВМФ США вирішило розробити новий тип балістичних ракет UGM-93А Trident I (C4) для нового типу ПЧАРБ «Огайо». Ця ракета була прийнята на озброєння у 1979 році, але розробка нового типу ПЧАРБ була значно затримана, він почав передаватися флоту з кінця 1981 року. Тому тими ракетами почали озброювати човни типу «Лафаєт», на котрих власне ці ракети і випробовувалися. 20 жовтня 1979 року човен «Френсіс Скотт Кі» типу «Лафаєт» вийшов у бойове патрулювання з новими ракетами «Трайдент».

Ракети «Трайдент», будучи прямими спадкоємцями ракет типу «Посейдон», були близькими за розмірами, але мали більшу дальність, близько 4000 морських миль (7200 км). На перших п'яти човнах проєкту ракети вистрілювалися за допомогою акумульованого високого повітряного тиску, як на ПЧАРБ Джордж Вашингтон. На наступних човнах — парогазовим способом.[1]

Для самооборони усі човни типу були оснащені 4 торпедними апаратами калібру 533-мм для чотирьох основних моделей торпед типу Марк-48 або восьми менших моделей типу Mark-46.

Головна енергетична установка човнів типу «Лафаєт» складалася з водо-водяних реакторів типу S5W. Де S значить що для використання на підводних човнах (субмаринах), 5 — номер покоління реактора, W — позначення виробника, в цьому типі Westinghouse Electric Corporation. Цей реактор був спочатку розроблений для невеликих багатоцільових підводних човнів типу «Скіпджек», мав потужність близько 15000 к.с.. Максимальна швидкість підводного ходу була більш, ніж 20 вузлів, але це не було суттєвим недоліком для тихого ходу при патрулюванні ПЧАРБ.

На човнах даного типу було кілька гідроакустичних систем, за допомогою яких вони могли виявляти й ідентифікувати ворожі підводні човни та надводні кораблі. Основною системою була AN/BQS-4. Вона могла працювати в активному і пасивному режимах, і мала можливість працювати разом з суто пасивним гідролокатором AN/BQR-7 в легкому корпусі човна. Крім того, кожен човен мав активний гідролокатор AN/BQR-19, котрий використовувався для навігації. Для прослуховування на великих відстанях використовувалася буксирована гідроакустична система AN/BQR-15.

Човни типу були передані флоту в 1963–1964 роках. Виведення човнів типу з флоту відбувалося починаючи з 1986 року і закінчилося у 1994 році. Проєктний мінімальний термін експлуатації тих підводних човнів становив 30 років, але тільки кілька човнів у використані досягли цього віку, найперше через завершення Холодної війни і через їх заміну новими ПЧАРБ типу «Огайо».

Спочатку усі човни були розміщені в Європі, звідти виходили в Північний Льодовитий океан . Причина вибору цього району патрулювання полягала в тому, що ядерні ракети, запущені звідти, швидко могли досягати Москви й більшість міст європейської частини СРСР База човнів була в Холі-Лох у Шотландії. З середини 1970-х років човни були переведені в Рота (Rota) у Іспанії. Тут, як райони бойового патрулювання, була вибрана акваторія Середземного моря і цілями для цих ПЧАРБ були міста Європейської частини (найперше України) і Середньої Азії СРСР.

Усі човни проєкту були виведені з флоту у 1986–1994-их роках й утилізовані.

Тип підводних човнів «Лафаєт» цілком відповідав військовим потребам США у 1960-ті, 1970-ті і 1980-ті роки.

Порівняльна таблиця ПЧАРБ другого покоління
Країна	США	США	СРСР	СРСР	СРСР	Велика Британія	Франція
ПЧАРБ	Лафаєт	Джеймс Медісон Бенджамін Франклін	667А «Навага»	667Б «Мурена»	667БД «Мурена-М»	Резолюшен	Редутабль
Побудовано	1961—1964	1962—1967	1964—1974	1971—1977	1973—1975	1964—1969	1964—1985
Експлуатація	1963—1994	1964—1995	1967—1995?	1973—1999?	1975—1999	1966—1996	1969—2008
Кількість	9	10+12	34	18	4	4	6
Водозаміщення (т) надводне підводне	7 250 8 250	7 250 8 250	7 760 11 500	8 900 13 700	10 500 15 750	7 500 8 500	8 100 8 900
Число ракет	16 «Поларіс» А-3, потім «Посейдон» С-3	16 «Посейдон» С-3 або «Трайдент I» С-4	16 Р-27	12 Р-29	16 Р-29Д	16 «Поларіс» А-3ТК	16 M1, потім М2, потім М20, потім M4
ГЧ: блоків* потужністю	3*600 Кт 10*50 Кт	10*50 Кт 8*100 Кт	1*1 Мт	1*1 Мт	1*800 Кт	3*600 Кт	1*500 Кт 1*500 Кт 1*1,2 Мт 6*150 Кт
Вага ГЧ (кг)	760 кг 2000 кг	2000 кг 1360 кг	650 кг	1100 кг	1100 кг	760 кг	1360 кг 1360 кг 1000 кг  ?
Дальність (км)	4300 км 4600 км	4600 км 8* 7400 км	2400 км	7800 км	9100 км	4300 км	3000 км 3200 км 3200 км 5000 км

• Підводний човен
• Теорія підводного човна
• Атомний підводний човен з балістичними ракетами
• Дизельні підводні човни (за типами і країнами)
• Атомні підводні човни з балістичними ракетами США

• Dale Schoepflin: 41 for Freedom: The FBM Experience. PublishAmerica, 2006; ISBN 1-4137-6734-6

• http://www.fas.org/nuke/guide/usa/slbm/ssbn-616.htm (англ.)
• http://ship.bsu.by/main.asp?id=100016 (рос.)
• Lafayette- und James-Madision-Klasse auf globalsecurity.org (engl.)
• Benjamin-Franklin-Klasse auf globalsecurity.org (engl.)