Підлипне (Конотопський район)

Село Підлипне розташоване на березі річки Липка, вище за течією на відстані 4 км розташоване село Коханівка (Конотопський район), нижче за течією примикає місто Конотоп.

Поруч проходять автомобільні дороги Р60, Р61.

Є припущення, що село було засноване одночасно з містом-фортецею Конотопом, оскільки із Загребелля через Підлипне і далі до Торговиці проходив дуже давній шлях з Московського царства вглиб України. Тим шляхом їздили купці, дипломати, проходили війська. Під захистом Конотопського замку село швидко виростає і стає багатолюдним. У 1652 році тут налічувалося 400 дворів козаків і вільних селян. Згодом, у 1654 році, село стало центром козацької сотні на чолі з сотником Василем Ревою.

На високому пагорбі в центрі села 350 років тому стояла чудова церква Святого Миколая, яка нагадувала церкву Запорізької Січі. На майдані біля церкви вирували бурхливі козацькі ради, відбувалися благословення козаків у походи 1648—1654 років.

У 1652 році поблизу села Підлипного в урочищі Криничок був оточений і знищений загін литовського шляхтича Домороцького, що втікав із оточення через Конотоп на Литву після битви під Батогом. У червні 1659 року село стає ареною битви за Конотоп між московськими військами та козаками гетьмана Івана Виговського.

Тут, біля церкви, прощалися з козаками, яких з наказу царя Петра І гнали на «канальные работы» при спорудженні Санкт-Петербурга. Тут благословляли козаків конотопсько-ічнянських загонів на боротьбу з Наполеоном у 1812 році. Під час великої пожежі в 1847 році згоріла дотла древня козацька церква. На її місці в 1896 році було збудовано нову.

Протягом 27—29 квітня 1881 року (невдовзі після вбивства імператора Олександра II) жителі Конотопа та Підлипного влаштували погром єврейських лавок, шинків та осель. 27 квітня переважно станційними робітниками було розбито та пограбовано майно євреїв біля вокзалу. Вранці 28 квітня підлипенці (особливо жінки) розграбували залишки розбитого майна. Вдень 28 квітня погром перекинувся на Підлипне, а в ніч на 29 квітня було розграбовано базар у Конотопі. Серед людей ходила чутка, що громити євреїв наказав сам цар. За кілька днів для боротьби з погромом до села прибуло військо на чолі з губернатором, багатьох погромників було арештовано. 3 травня у храмі священик Михайло Тимашевський звернувся до селян із «повчанням», аби запобігти подальшим заворушенням.[1]

1905 року в Підлипному починає активно діяти осередок Українського наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка «Просвіта». Члени товариства створили драматичний гурток, були учасниками хору залізничних майстерень міста Конотоп, вели іншу просвітницьку роботу.

На колишніх землях козаків і поміщиків у роки колективізації було організовано вісім колгоспів, які потім об'єдналися у два: «Червоний партизан» та ім. Т. Г. Шевченка. Пізніше всі колгоспи та комуни було реорганізовано в радгосп «Червоний Жовтень».

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР в 1932—1933 роках[2].

28 лютого 2022 року російські окупанти біля села залишили техніку, в якій закінчилося паливо. Вони натовпом кинулися до кордону РФ[3]

На території сільської ради здійснюють діяльність: ЗАТ «Райагропостач», ВАТ «Агротехсервіс», фермерські господарства, релігійна громада ПЦУ, загальноосвітня школа І-III ст., сільський Будинок культури та бібліотека, сільська лікарська амбулаторія та фельдшерський пункт, приватні крамниці та поштове відділення.

• Гнат Безпалий — член Української Центральної Ради
• Іван Довгий (1889 — 1 листопада 1937) — український державний і політичний діяч. Член Української Центральної Ради
• Ладимир Ладика (1962) — український зооінженер. Ректор Сумського національного аграрного університету. Заступник міністра аграрної політики та продовольства України в уряді Микола Азарова (2011).
• Вигур Лисий (нар. 1967 р.) — український журналіст, поет, краєзнавець, педагог.
• Гриць Манько (1885—1975) — український оперний і концертний співак (баритон).
• Марія Сенченко — депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання.
• Тхор Григорій Іларіонович (нар.1903 — † 1943) — насильно мобілізований до сталінських військ.[4]
• Павло Тхір (1912—1992) — радянський інженер-конструктор.