Підпечери

У квітні 2016 року пошуківці під керівництвом Сергія Кирія на східній околиці села знайшли поховання воїна пшеворської культури, характерної трупоспаленням, складенням кісток до керамічного горщика і пошкодженням зброї.[1]

У селі річка Студенець впадає у річку Ворону.

Село було власністю Потоцьких. Дідичами села були, зокрема, представники примасівської гілки (герб Золота Пилява) роду Потоцьких, також спадкоємці графа Мйончинського.

Розпорядженням Ради міністрів 28 травня 1934 року село передане з Тлумацького повіту до Станіславського[2].

Хрест Знесення панщини в Підпечерах

Перша згадка про село датується початком XVII ст. Можна вважати, що місто Тисмениця має 850 років, то наше село може бути її ровесником, так як стара Тисмениця знаходилась на теперішньому краю Підпечерів. Село було засноване біля ріки Ворона під горами, в яких знаходилися печер. Село було вигідно розташоване, бо з одного боку його оточував ліс, а з другого — річка і урвище. До цього часу в урвищі існують печери, але вони в аварійному стані і можливі обвали. Є ймовірність, що колись печери були з'єднані тунелями, та ніхто цього не знає. Одна з найбільших печер знаходиться в урочищі Заріка. Передання говорить, що найбільша печера слугувала природним холодильником, коли місцеві вельможі виїжджали на полювання. Так як печера знаходиться близько біля ріки, то її зимою наповнювали льодом. В часи татарських набігів в печерах люди ховалися від ворогів. На верху гори знаходиться урочище Ринчище, там міг бути ринок старої Тисмениці. А внизу під горою видно насип від дороги, яка проходила зі сторони траси через річку Ворона. У давні часи за Польщі та Австрії печеру ще називали склеп. Ще є живі люди, які пам'ятають, що вхід до печери був у вигляді металевих дверей, які складалися з двох частин. Але на початку XX ст. їх скинули у річку. Люди, які жили біля печери-склепу часто носили прізвище Склеповий. Перші двори починалися від печери Склепових і тяглися вздовж річки. Коли минула загроза нападів татар, село почало розростатися вниз по течії річки Ворона та на горах, де були вирубані ліси. Спочатку центром був Осередок, тому й дістав таку назву. Але згодом центр змістився у сторону Зарудки, де була збудована церква Різдва Христового, яка згоріла в 1865 році. А уже в 1868 році на місці згорілої збудували нову дубову церкву, яка архітектурно прикрашає село і до сьогодні. Біля церкви знаходиться могила Василя Ільницького, який був письменником, священиком, світським діячем і директором І Руської гімназії у місті Львові. Дві частини села з'єднує міст через річку, який було збудовано на початку 70-их років ХХ ст. Головна вулиця села — вулиця Січових Стрільців, на якій знаходяться головні споруди села: каплиця, сільська рада, Будинок Культури, кладовище і наша прекрасна школа. Вони були збудовані в середині та кінці ХХ ст. За Австрії і Польщі на місці цих споруд було панське помістя. Після ІІ Світової війни помістя розібрали. В сторону Завільша знаходиться цвинтар, на якому є пам'ятник скасуванню панщини. За історією під ним знаходяться документи з боргами селян.

За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Станіславському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Ямниця, Підпечери, Загвіздя, Пациків і Рибне.[3]

Громада УГКЦ: церква Вознесіння Господнього, храмове свято — 13 травня. Парох — протоієрей Петро Скрипник

Громада УАПЦ: церква Різдва Христового, храмове свято — 7 січня. Настоятель — Ігор Приймак

• Podpieczary // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 464. (пол.).— S. 464. (пол.)

• Сайт Верховної Ради України. Села Тисменицького району
• Potoccy (07) (пол.)