П'єтро Бембо

П'є́тро Бе́мбо (італ. Pietro Bembo; 20 травня 1470, Венеція  18 січня 1547, Рим)  італіський гуманіст, поет, літературний теоретик, кардинал. Бембо мав великий вплив на формування італійської мови, особливу увагу приділяючи тосканському діалекту, як основі літературної мови. Своїми творами відновив інтерес до творчості Петрарки у 16 столітті, поклавши початок поезії петраркізму.[2]

П'єтро Бембо
Портрет П'єтро Бембо руки Тіціана
 
Альма-матер: Падуанський університет
Діяльність: письменник, поет, бібліотекар, історик, перекладач, есеїст, католицький священник, humanist, філолог, ерудит
Народження: 20 травня 1470(1470-05-20)
Венеція, Венеційська республіка[1]
Смерть: 18 січня 1547(1547-01-18) (76 років)
Рим, Папська держава[1]
Похований: Санта Марія сопра Мінерва
Проголошений: 20 грудня 1538
Папою: Павлом III

 П'єтро Бембо у Вікісховищі

Творчість і спадщина

Про Етну

«Про Етну» — діалог П'єтро Бембо, написаний після повернення з Мессіни, де він проходив навчання у Костянтина Ласкаріса. Твір написано у формі діалогу між П'єтро та його батьком Бернардо. У ньому розповідається про сходження на Етну, яке автор здійснив, повертаючись додому. Батько й син обговорюють вулкан, його історію, спираючись на власний досвід та твори класиків. Книга була видана 1496 року Альдом Мануцієм.

Азоланські бесіди

Фрагмент листа П'єтро Бембо папі римському Леву X (між 1517 і 1519 роками).

У великій літературній спадщині Бембо (вірші, трактати, листи, діалоги, історія Венеції з 1487 до 1513 року) найвідомішими виявилися «Азоланські бесіди» — діалоги італійською мовою у прозі й віршах. «Азоланские бесіди» вперше вийшли друком 1505 року, проте Бембо продовжував працювати над ними і в наступні роки. «Азоланські бесіди» мали велику популярність і неодноразово перевидавалися (в XVI столітті було більше двадцяти видань). Свій твір Бембо присвятив знаменитій Лукреції Борджіа, яка, можливо, й надихнула його на створення «Азоланських бесід». У них відчутний значний вплив неоплатонічної філософії любові й краси: акцент ставиться на божественне походження краси, на поступову трансформацію чуттєвої любові в духовну.

Бембо виступав і як теоретик з питань формування італійської мови. У трактаті «Міркування в прозі про народну мову» (1525 р.) він відстоював переваги тосканського діалекту, в якому бачив основу літературної італійської мови, й закликав звертатися до мови Петрарки й Боккаччо. У стилі Петрарки написані і багато ліричних віршів Бембо, який вважається родоначальником поезії «петраркізму». Шанувальники лірики великого поета в Італії та за її межами — в Англії, Франції, Польщі, Далмації — культивували стиль Петрарки, розміри віршування, але особливо — гаму любовних почуттів, доповнюючи її ідеалізованими схемами в дусі філософії неоплатонізму.

Твори

Pietro Bembo, Historia Veneta, 1729
  • Terze Rime (збірка віршів, 1502)
  • Азоланські бесіди (Gli Asolani, 1505)
  • Роздуми в прозі про народну мову (Prose nelle quali si ragiona della volgar lingua, 1525, трактат)
  • Рими (Rime, 1530)
  • Carmina (збірка віршів, 1533)
  • Історія Венеції (Rerum veneticarum libri XII, 1551)

Примітки

  1. Бембо Пьетро // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. П'єтро Бембо на порталі 1911encyclopedia. Архів оригіналу за 17 січня 2008. Процитовано 5 січня 2008.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.