Петраркізм

Петраркізм (італ. petrarchismo) — одна з визначальних течій в італійській поезії XVI століття, яка набула поширення і в інших країнах Європи (Франція, Англія, Іспанія, Португалія, Далмація, пізніше — Німеччина). Петраркізм зазвичай розглядається як різновид маньєризму в поезії.

Петрарка. Петрарка . Портрет роботи Юстуса ван Гента . XV ст.

Виникнення терміну

Термін вперше був використаний видавцем і письменником Ніколо Франко в діалозі «Петраркісти» (1539). У його інтерпретації термін стосувався коментаторів поетичної спадщини Петрарки, які надмірно захоплювалися біографічним підходом і надмірною скрупульозністю в розгляді деталей[1].

Зародження петраркізму

Хоча Петрарці в Італії наслідували і в XIV, і в XV століттях (у тому числі Маттео Боярдо, Анджело Поліціано, Якопо Саннадзаро і Лоренцо Медічі), масштабний і системний характер це явище набуло тільки в період Чинквеченто. З усієї спадщини поета відбирається тільки його «Книга пісень», яка тлумачиться як незаперечний канон (колись це твір конкурував з циклом «Тріумфи»).[2] Канонізація «Канцоньєре» як непорушного взірця поетичного стилю була здійснена насамперед зусиллями П'єтро Бембо, чия книга «Віршів» (перше видання — 1530) фактично кладе початок петраркізмові Чинквеченто. Для поетів-петраркістів було характерним прагнення до формальної витонченості і розсудливості.

Риси петраркізму

Для поезії петраркізму характерні ідеалізація коханої жінки, зображення переважно платонічних переживань, пов'язаних зі стражданням, осмисленням суперечливості людської природи, емпіричного світосприйняття та християнського спірітуалізму, трагізм протистояння життя і смерті, драма душевного світу людини. Душевні пориви поети-петраркісти ототожнювали з поетичною славою: кохана Петрарки Лаура, що була символом такого сприйняття кохання, асоціювалася з лавром, символом слави. Душевні переживання поставали як нескінченне чергування насолод і страждань, переважання то життя, то смерті. Домінантним для поезії петраркізму був символ вогню та пов'язаних з ним образів Фенікса, Ікара, саламандри, Фаетона тощо. Поезія петраркізму є різновидом еротичної лірики, що розвиває зокрема традицтї поезії трубадурів і труверів.

Представники петраркізму в Італії

Першим великим прихильником петраркізму в Італії, який «взяв петраркізм в редакції Бембо і не перетворився при цьому в банального епігона»[3] , був Джованні Делла Каза. За ним з'явилися неаполітанські поети Анджело ді Костанцо, Луїджі Тансілло, Галеаццо ді Тарсіа; тосканці Аннібале Каро, Мікеланджело, а також поетеси Вітторіа Колона, Вероніка Франко, Ізабелла ді Морра і Гаспара Стампа. Водночас захоплення Петраркою викликало до життя і таке явище, як антипетраркізм, найвідомішим представником якого був Франческо Берні. Антипетраркісти пародіювали вразливі місця петраркістської поетики. Діалог Джордано Бруно «Про героїчний ентузіазм» містить у собі фактичний демонтаж петраркістського коду.

Петраркізм у Франції

У Франції Петрарці наслідували багато великих поети. Значну роль тут зіграли переклади Клемана Маро, а також діяльність італійського поета Луїджі Аламанні, що працював у Франції . Остаточне оформлення французького петраркізму і становлення петрарківського міфу у Франції вчені відносять до періоду 1533—1539 років[4].

Вплив «Книги пісень» помітний у Мелле де Сен-Желе, поетів Ліонської школи (Моріс Сев, Луїза Лабе, Пернетта Дюгіє), у поетів Плеяди та Агріппи д'Обіньє, а також у Філіпа Депорта . При цьому вплив італійської моделі поєднувалося тут з реанімацією національної куртуазної традиції. Водночас у прозі нерідко зустрічаються зразки демістификації петраркізму, іронічного трактування ідеалізованої любові (зокрема у Брантома).

Петраркізм в Іспанії

Найбільш раннім наслідування Петрарці в Іспанії стали 42 сонети маркіза де Сантільяна, написані в 1444 році. Однак системного характеру петраркізм набув тут багато пізніше.

Петраркізм в Англії

Як у Франції та в Іспанії, мода на петраркізм в Англії утвердилася в 1530-х роках. Першими англійськими петраркістами стилі Томас Ваєт і Генрі Говард, граф Саррі; після їхньої смерті традиція переривається і поновлюється лише в 1570-х роках, у Ф. Сідні, Е. Спенсера, М. Дрейтона і С. Деніела. У сонетах В. Шекспіра засвоєння петраркістських елементів поєднується з їхньою іронічною трансформацією (пор. знаменитий сонет 130).

Петраркізм в Німеччині

У поезії Німеччини наслідування Петрарці виявляє себе значно пізніше, ніж в інших країнах, і збігається з розвитком поетики бароко (Мартін Опіц, Пауль Флемінг, Андреас Гріфіус). Для німецької поезії характерне поєднання петраркістської традиції зі стоїцизмом.

Петраркізм у Швеції

Традицію петраркізму у Швеції розвивав Скугечер Бергбу, який опублікував збірку ста сонетів Wenerid (опубліковано 1680, написано до 1650).

Петраркізм в Дубровнику

Поезією Петрарки захоплювалися й наслідували також поети Далмації, насамперед в літературних колах Дубровника. Серед представників петраркізму в хорватській літературі можна назвати імена таких поетів, як Марво Ветранович (1482—1576) , Никола Нальєшкович (1505/1508—1587), Марин Држич (1508—1567), Дінко Златарич (1558—1613).

Петраркізм в українській поезії

На думку літературознавців Юрія Коваліва та Галини Юзьків відгомін стильових тенденцій петраркізму спостерігався і в українській поезії, зокрема у творчості Володимира Сосюри, Володимира Свідзинського[5], Василя Симоненка та Миколи Вінграновського[6].

Література

Посилання

Примітки
  1. Nicolò Franco, il libraio e la letteratura
  2. Якушкина Т. В. Итальянский петраркизм XV—XVI веков. Традиция и канон. СПб, Санкт-Петерьургский государственный университет, 2008. — С. 24.
  3. Евдокимова Л. В. Лирическая и комическая поэзия// История литературы Италии. Т.2, ч. 2. М., ИМЛИ РАН, 2010. С. 308.
  4. Les poètes français de la Renaissance et Pétrarque, Etudes réunies par Jean Balsamo. Genève, Droz, 2004.
  5. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — 624 с., с. 210, стаття «Петраркізм»
  6. Константа петраркізму в українській любовній ліриці (В. Сосюра, В. Симоненко, М. Вінграновський)"
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.