Радичів

Крім козацької і казенної общин, були поселені в село німці, які в Німеччині були не згодні з релігійною політикою. Це особливий протестантський рух у Німеччині та Австрії — гуттерівське братство (Die Hutterer), засновником якого був Якоб Гуттер.

Німці поселились біля Десни в 1802 році, де зараз вулиця Немещина. Їм держава виділила землю, луки, ліси, щоб вони не пізніше сорока років прийняли підданство. Земля їм була виділена в різних місцях. Частина була за Десною над озером Хотинь. Німецька община переїхала в Радичів з Вишеньок — 44 родини. З них 99 чоловіків і 103 жінки. Їхній общинний двір був заснований на землі, що була під церковною управою. Двір мав форму квадрата розміром 150 м. На території двору були майстерні. Їхнє братство займалось рільництвом, розширенням фруктових садів, вирощуванням шовковиці. Вони займались гончарством і продавали багато глазурованого посуду. У німців були ремесла: дубління шкір, слюсарство, столярство, токарне ремесло, кузня, виробництво капелюхів і ткацтво. Вони виробляли тонке лляне полотно, яке не поступалося голландському, і продавали по рублю і 10 копійок за аршин.

Російський уряд з Петербургу надавав їм підтримку, бо був зацікавлений в тому, щоб більше німців оселилося в Російській імперії. Німцям треба було більше землі, але в Радичеві не було більше земель в розпорядженні уряду. В їхньому братстві поступово почалися сварки, а також сталося велике лихо. Улітку 1817 року загорілася німецька кузня і через велику спеку та вітер згоріло більшість будівель німецької общини, а також і церква.

Дерев'яна церква була побудована в 1770 році біля Десни на тій вулиці, де жили німці. Церква простояла 47 років. Німецька кузня знаходилася недалеко від церкви. В той день дув сильний вітер в сторону церкви, і вона загорілася. Люди були на полі і гасити пожежу не вистачило сил. Церква згоріла повністю.

Через цей випадок радичівські общини села були невдоволені тим, що німці були винні у виникненні пожежі. Тому німці погодились допомогти в будівництві нової церкви. Вони наробили цегли, щоб повністю вистачило для побудови храму. Але для його будівництва потрібно було багато коштів. Тому громада вирішила відправити добровольців для збору пожертв серед людей інших сіл. З їх допомогою необхідна сума коштів була зібрана.

Тоді було домовлено з підрядником міста Глухів про будівництво церкви. Той підрядник з допомогою людей із Радичева зробив церкву за договором за 1600 рублів. Для того, щоб можна було уявити величину цієї суми, для порівняння: хата на той час коштувала сто рублів. Церква була зроблена дуже гарна. Всередині вона була розмальована художником в такому стилі, як Володимирський собор у Києві.

У 1818 році в німецькій общині відбувся розкол і 6 родин виїхали.

Німецька колонія мала 775 десятин землі, але лише третина була орною. На кожного німця припадало по 15 десятин і вони вважали, що їм цього недостатньо. Вони звернулися до уряду з бажанням переселитися в інше місце. Уряд дав згоду на переселення до колонії Молочна і виділив їм землі по 65 десятин на родину. Це на річці Молочній, що впадає в Азовське море.

Коли закінчився термін 40 років, німці не стали приймати громадянство, а вирішили виїхати з Радичева. Вони переїхали спочатку в село Венгер (Пруси) на території Бахмацького району, а потім до Херсонської губернії і в інші місця. Частина німців виїхала відразу до Херсонської губернії. Німецька община виїхала з Радичева в 1842 році. На той час у них було 69 родин, які налічували 185 чоловіків і 199 жінок.

Одному радичівцю — Пузирю — вдалося перейняти німецьку майстерність виготовлення красивого посуду. Пузир заснував свою майстерню біля села над Десною і виготовляв художні вироби з глини, розписані і покриті поливою. На ці вироби був великий попит серед довколишнього населення. В Коропському історико-археологічному музеї знаходиться фрагмент кераміки — глечик з урочища «коло Пузира» над Десною, виготовлений Пузирем.[2]