Рамсес II

Зміцнивши таким чином державу, Рамсес почав готуватися до великої війни з хетами. Оскільки Рамсес називав «другою експедицією» кампанію, котра завершилася битвою при Кадеші на 5-му році правління, можна припустити, що стела, встановлена ​​на 4-му році в Нахр ель-Келби, на північ від Бейрута, є нагадуванням про першу кампанію. Незважаючи на те, що практично весь текст загублений, зображення Ра-Хорахті, який протягує руку до царя, що веде бранця, дозволяє говорити про певну військову подію. Вірогідно, в 4-й рік правління Рамсес зробив свій перший похід у Передню Азію, спрямований на підпорядкування морського узбережжя Палестини і Фінікії, як необхідної передумови подальшої успішної боротьби з хеттами. У ході цього походу Рамсес взяв місто Беріт і досяг річки Елевтерос (Ель-Кебір, «Собачої річки»), де поставив свою пам'ятну стелу. Те, що Нахр ель-Келби знаходиться на території, яку займали племена амурру, ймовірно, говорить про підпорядкування царя аммуру Бентешіна єгипетською владою. Сталося це, насамперед, через активізацію хеттських набігів, в той час як єгипетська присутність гарантувала хоч якийсь спокій. Саме ця подія стала приводом для оголошення війни між Рамсеса II і хеттським царем Муваталлу: це досить ясно з тексту договору, підписаного Шаушкамуйа, сином Бентешіна і Тудхалією, сином Муваталлу.

Навесні 5-го року свого правління Рамсес, зібравши більш ніж 20-тисячне військо, виступив із прикордонної фортеці Чилу у другий похід. Через 29 днів від дня виступу з Чилу, чотири військові з'єднання єгиптян, названі на честь Амона, Ра, Птаха і Сета, в кожному з яких було близько 5 тисяч вояків, розбили табір на відстані одного переходу від Кадеша. Одне зі з'єднань, що називалося по-ханаанськи «молодці» (Неарія), і складене фараоном, мабуть, з добірних воїнів, ще раніше було послане уздовж морського узбережжя, для подальшого возз'єднання з основними силами у Кадеші. Наступного дня вранці багатотисячне військо єгиптян почало переправу через Оронт у Шабтуна (згодом відомий євреям під назвою Рібла). Введений в оману підісланими в єгипетський табір хеттськими вивідувачами, які запевняли, що хети відступили далеко на північ, до Халеба, Рамсес з одним з'єднанням «Амона», що вже переправилося, не чекаючи переправи всього іншого війська, рушив до Кадеша.

На півночі, на невеликому мисі при злитті Оронта з його лівою притокою, громадилися зубчасті стіни і вежі Кадеша. У зарічній рівнині, на північний схід від фортеці, приховане містом у повній бойовій готовності стояло все військо Хеттського царства і його союзників. За єгипетськими джерелами, хеттська армія мала 3500 колісниць з трьома воїнами на кожній і 17 тисяч піхоти. Загалом приблизно 28 тисяч воїнів. Військо хеттів було змішаним і значною мірою найманим. Крім хеттських воїнів у ньому були представлені майже всі анатолійські і сирійські царства: Арцава, Лукка, Кіццуватна, Араванна, приевфратська Сирія, Каркемиш, Халаб, Угарит, Нухашше, Кадеш, кочові племена тощо. Кожен з цих різноплемінних союзників з'явився під керівництвом своїх володарів і, отже, Муваталлу було вкрай важко керувати всім цим скопищем. Цар Хатти Муваталлу мав усі підстави уникати сутички з єгиптянами у відкритому бою. Розраховувати з подібними полчищами здолати у відкритому бою єгипетське військо, згуртоване, вишколене і скеровуване єдиною волею, було важко. Подальша шістнадцятирічна боротьба показала, що війська Хатти уникали битв на відкритій місцевості й більше відсиджувалися в сирійських фортецях. На жодному з багатьох пам'ятників Рамсеса II не показано жодного великого бою з царством Хатти поза міськими стінами після битви під Кадеші. Але й сама битва при Кадеші доводить, що хетти більше покладалися на обман і раптовість нападу, ніж на свою військову силу.

Після переправи через Оронт, з'єднання «Ра» не стало чекати з'єднань «Птаха» і «Сета», які ще навіть не підійшли до броду, і пішло на північ для зустрічі з фараоном. Тим часом південніше Кадеша, поза увагою єгиптян, зосередилася основна маса колісничих військ ворога. Переправа його колісниць через Оронт, очевидно, відбувалася завчасно і минула непомітно для єгиптян. З'єднання «Ра» у похідному порядку, не готове до бою, піддалося нападу ворожих колісниць, і було блискавично розсіяно, а колісниці обрушилися на з'єднання «Амона», яке розбивало табір. Частина єгипетських воїнів почала тікати, а частина разом із фараоном була оточена. Єгиптяни зазнали величезних втрат. Рамсесу вдалося згуртувати навколо себе свою гвардію і зайняти кругову оборону. Порятунку Рамсеса від неминучої поразки сприяло лише те, що хеттська піхота не змогла переправитися через бурхливі води Оронта і не прийшла на допомогу своїм колісницям. Щаслива випадковість — несподівана поява на полі битви ще одного з'єднання єгиптян, того самого, яке йшло берегом моря, трохи покращило становище, і єгиптяни змогли протриматися до вечора, коли до Кадеша підійшло з'єднання «Птаха». Хети були змушені відступити за Оронт, зазнавши втрат при переправі через річку. У цій битві загинули два брати хеттського царя Муваталлу, кілька воєначальників і багато інших знатних хетів і їхніх союзників. Наступного дня вранці Рамсес знову напав на хеттське військо, але зломити ворога не вдалося і в цій битві — жодне джерело не говорить про те, що фараон опанував Кадеш. Хеттський цар Муваталлу запропонував фараонові перемир'я, що дало Рамсесу можливість із честю відступити й успішно повернутися до Єгипту. Хеттський цар успішно продовжив свої дії з метою підпорядкувати Амурру і, врешті, змістив правителя Бентешіна. Хетти навіть просунулися далі на південь і захопили країну Убе (тобто, оазис Дамаска), що раніше належала Єгипту.

Битва при Кадеші вразила Рамсеса II, який наказав відтворити розповідь про цю подію і грандіозні панорамні «ілюстрації» до неї на стінах багатьох храмових комплексів, зокрема, в Абідосі, Карнаці, Луксорі, Рамессеума і Абу-Сімбелі. Основні джерела, що розповідають про події, — три різні тексти: довга детальна розповідь з включеними ліричними відступами — так звана «Поема Пентаура»; коротка розповідь, присвячена подіям самої битви — «Доповідь» та коментарі до рельєфних композицій. Про битву при Кадеші згадують і кілька хеттських документів.

Джерела, які стосуються подальшого ходу війни з хетами, дуже бідні, і порядок подій не цілком достовірний. Війни в Азії, які Рамсес II вів після 5-го року правління, були спричинені найперше новим посиленням Хеттського царства, ворожістю сирійської півночі та втратою Амурру. На 8-му році правління Рамсес знову вторгся у Передню Азію. Підсумком цього походу стало взяття Дапуру. За сприяння своїх синів, Рамсес осадив і взяв цю стратегічно важливу фортецю. Взяття Дапуру, зображене на стінах Рамессеума, Рамсес вважав одним зі своїх найславніших діянь. Він надавав цьому подвигу друге місце після «перемоги» під Кадеші. Дапур, що розташований, за єгипетськими текстами, «в країні Амуру, в області міста Туніп», ймовірно, до цього часу вже увійшов до Хеттської імперії, оскільки у деяких джерелах говориться про його розташування одночасно і «в країні Хатти». Як зазвичай, наступу передувала битва на рівнині під фортецею, а незабаром і вона сама була взята, і до Рамсеса вийшов представник царя Хатти, ведучи призначеного в дар фараонові тільця, в супроводі жінок, які несли посудини і кошики з хлібом.

До Рамсеса II військове мистецтво єгиптян зробило крок уперед порівняно з часом повільних прийомів Тутмоса III, який заснував двома століттями раніше «єгипетську світову державу». Той волів брати укріплені міста змором і часто, не досягнувши мети, в безсилій люті спустошував навколишні сади і ниви. Війни Рамсеса II перетворилися на безперервне взяття приступом великих і малих фортець. При тому скрутному становищі, в якому єгиптяни виявилися в Сирії-Палестині, фараон не міг витрачати час на тривалу облогу. Перелік міст, «захоплених Його Величністю» в Азії, зберігся на стіні Рамессеума. Багато топонімів погано збереглися, деякі досі не локалізовано. У країні Кедах, можливо, розташованої на підступах до Анатолії, було взято укріплене місто з чудовим князівським палацом. Вочевидь, в цей же час були взяті і розграбовані Акко на фінікійському узбережжі, Ієно на кордоні з півднем Лівану, та інші північно-палестинські міста, також згадані у списку Рамессеума. Хоча жоден з документів не говорить про взяття Кадеша, але з огляду на те, що Рамсес робив завоювання далеко на півночі від цього міста, останній, безсумнівно, був захоплений єгиптянами. Рамсес також взяв місто Туніп, де поставив свою власну статую. Після повернення Рамсеса до Єгипту хетти знову зайняли Туніп, і на 10-му році свого правління Рамсес знову брав це місто. Причому, під час цього з ним знову стався якийсь випадок; Рамсесові, чомусь, довелося навіть воювати без обладунків, але відомості про цей подвиг, на жаль, надто уривчасті, щоб точно скласти собі уявлення про те, що ж з ним відбулося. Ця подія згадується в тексті стели в долині Нахр ель-Келби.

Очевидно, в період боротьби Рамсеса в Сирії або дещо пізніше, відбулися якісь заворушення в Палестині. Недатоване сцена в Карнаці зображує підпорядкування міста Ашкалон. На 18-му році Рамсес вів військові дії в районі міста Бейт-Шеана. Між 11-м і 20-м роками свого правління Рамсес зміцнював єгипетське панування в Палестині. Недатовані військові кампанії зображені на стінах Луксора, Карнака і Абідос. Серед рельєфів Луксора згадана військова кампанія в регіоні Моава; також відомо, що Рамсес воював з племенами шасу на півдні Мертвого моря в районі Сеїру, пізніше перейменованого в Едом. На сході від Генісаретського озера Рамсес поставив плиту в ознаменування свого відвідування цього району. Список Рамессеума згадує Бет-Анат, Балканах та Мером, міста, які за біблійною традицією розміщуються в Галілеї. Написи Рамсеса стверджують, що він підкорив Нахаріна (Приєвфратські області), Нижній Речену (Північна Сирія), Арвад, Кефти (о. Кіпр), Катна. Втім, незважаючи на багато перемог, «світова» держава Тутмоса III повністю відновлена ​​не була: у всіх починаннях Рамсесу заважало царство Хатти, будучи опорою дрібних князьків Сирії-Палестини. В остаточному підсумку, Північна Сирія і навіть царство Амурру залишилися за царством Хатти. Лише в прибережній смузі, вже за свідченням єгипетських джерел, володіння фараона доходили, щонайменше, до Сіміри.