Галілея

На північному сході Галілеї здіймаються базальтові гори Голанського плоскогір'я. Галілейські гори, які складаються переважно з вапняку й доломіту, досягають 500—1200 м над рівнем моря. Завдяки непересихаючим струмкам і порівняно великими опадами ця місцевість залишається вічнозеленою. Жителі Галілеї і Голан — близько 17 % населення Ізраїлю — зайняті в основному в сільському господарстві, легкій промисловості і галузях, пов'язаних із туризмом. Ізраєльська долина, яка відділяє пагорби Галілеї, Самарії, — найбагатший сільськогосподарський район Ізраїлю, який обробляється багатьма кооперативними співтовариствами (кібуцами й мошанами). В Галілеї випадають рясні дощі. Природні ліси вкривають частину Галілеї, гору Кармель та інші височини. В цих місцях найпоширеніші фісташкові дерева та дуби. Весною квітнуть рожеві й білі цикламени, жовті крокуси, і колючий рокитник. Кущаться жимолость, і розлогі платани.

Озеро Кінерет, головна прісна водойма Ізраїлю, розташоване між пагорбами Галілеї і Голанськими висотами, на 212 м нижче від рівня моря. У свої 8 км завширшки і 21 завдовжки, Кінерет — найбільше ізраїльське озеро. На його берегах розташовано не лише найвідоміші історичні пам'ятники й релігійні святині, а також сільськогосподарські поселення (кібуци), рибницькі господарства й туристські центри.

Древня Галілея

Відомостей про найдавніші часи про цей край дуже мало. У III тис. р. до н. е. Галілею заселили ханаетяни. Окремі їх міста згадуються у Старому Завіті. Типи цих міст, судячи з розкопок в Ахзіві, Акко, Кедеші та інших місцях, відображають вплив цивілізацій Месопотамії. Виявлений також вплив на будівництво вторгнення гіксосів на цю територію (1700—1580 рр. до н. е.). Для цього періоду характерні міські стіни з укосами і ровами у їх основ в Хацорі та інших місцях. Хуррити, що осіли в ті роки в Галілеї а також єгиптяни, які володіли Ханааном у XVI—XV ст. до н. е., і хети що їх відтіснили (XIV—XIII ст. до н. е.) не залишили в Галілеї відчутних слідів культурного впливу.

Галілея при завоюванні ізраїльтянами земель на захід від Йордану (XIII—XII ст. до н. е. (Нав. 19:16-39, Суд. 4:6-24)) дісталася у спадок колінам Ашера (північний захід), Завулона (південний захід), Нафталі (північний схід) і Іссахара (південний схід). Наприкінці 11 ст. до н. е. Галілея увійшла в царство Саула. Проте вона стала його органічною частиною лише при Давиді, який розбив філістимлян, що відрізали Галілею (1004 р. до н. е.) захопленням Ізреельської долини, і який підкорив ханаанців, які все ще володіли в цій долині містами. Після смерті Соломона (928 р. до н. е.) і розподілу держави на переважно семітську Юдею та Ізраїльське царство зі змішаним складом населенням, Галілея опинилася в складі Ізраїльського царства, служачи близько двох століть його форпостом в частих сутичках з іншим семітським державним утворенням — арамейською державою.

У 732 р. до н. е. Тіглатпаласар III захопив Галілею у Ізраїльського царства (яке пізніше було повністю завойоване Ассирією у 722 р. до н. е.) і, перетворивши її в ассирійську провінцію Мегіддо, вивіз у полон більшість єврейської знаті. Тоді як Самарії було поселено багато іноземних колоністів, у Галілеї несемітське населення становило переважну більшість і було лояльне до завойовників. Близько 625 р. до н. е. Йосія, окупував Галілею і анексував її до складу Юдейського царства.

Періоди панування Вавилонії (з 604 р. до н. е.), Персії (з 539 р. до н. е.) та елліністичних держав Птолемеїв (між 323 р. і 200 р. до н. е.) і Селевкідів відзначені масовою міграцією індоєвропейських народів до провінції, елінізацією, культурним і економічним піднесенням краю — на відміну від відсталої в цьому розумінні пустельної і мало заселеної Юдеї. Цей час благотворно вплинув на демографічний, культурний і економічний розвиток регіону, перетворивши його на квітучий сад.

Арістобул I після перемог над ітуреями, які захопили частину Верхньої Галілеї, навернув їх в юдаїзм і у 104 р. до н. е. знову анексував всю Галілею до царства Хасмонеїв. Помпей, завоювавши в 63 р. до н. е. Палестину, віддав Самарію та інші області під владу римських намісників в Сирії. Галілея, формально залишаючись провінцією Юдеї, практично опинилася відокремленою від неї і мала змогу розвиватися самостійно. При правлінні Ірода I (37 — 4 рр. до н. е.) багата Галілея стала одним з центрів опозиції його проримській політиці, а потім і оплотом зелотів — активної сили в Юдейській війні (66 — 73 рр. н. е.). Під час юдейської війни несемітська (неєврейська) більшість населення Галілеї зазнала утисків як із боку євреїв, так і з боку римлян — і була змушена покинути провінцію, емігрувавши до Галатії (Мала Азія). Підкорення Галілеї Веспасіаном і очищення провінції від бунтівних банд релігійних фанатиків наблизило падіння Єрусалиму.

Коли імператор Костянтин Великий проголосив християнство офіційною релігією своєї імперії, прочани стали будувати в Галілеї церкви. Із провінції Галілея перетворилась на всесвітній центр християнства. Для будівництва першої церкви на території Галілеї обрали місто Акко-Птолемей (у наші дні цю церкву можна побачити в реконструйованій частині приморського міста). У ході археологічних розкопок, проведених у Західній Галілеї, було виявлено понад 60 церков, побудованих у період із V по VII століття нашої ери. Розкопки тривають донині в лицарських залах кварталу ордену госпітальєрів у Старому Акко.

Храм Благовіщення в місті Назарет

Відповідно до Нового Заповіту, архангел Гавриїл явився Пресвятій Діві Марії в галілейському місті Назарет «А шостого місяця від Бога був посланий Ангел Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім'я Назарет» (Лк. 1:26). Тут Ісус провів свої молоді роки. В місті існує тридцять церков і монастирів, зведених християнами.

Головна визначна пам'ятка Назарета — це храм Благовіщення, сучасна будівля, споруджена у 1969 році на місці церкви, побудованої ще на початку візантійської епохи, а згодом відродженої та реанімованої хрестоносцями. Друга церква — Церква святого Гавриїла, була побудована у XVII столітті на руїнах трьох давніх церков і проголошена православною церквою справжнім місцем Благовіщення. Підземний водоспад з'єднує його з джерелом Діви Марії, яке стало центром сучасного Назарета. Синагога, де Ісус молився в юні роки, була відновлена й сьогодні відома як Синагогальна церква. Скромний будинок, обнесений товстими вигнутими кам'яними стінами, розташований на торговому майдані біля Грецької католицької церкви.

Вид на долину ріки Йордан в Галілеї

Найбільша церква, виявлена на території Галілеї, знаходиться в безпосередній близькості до друзького села Джуліс.

Проте найбільш ранньою з чотирьох великих церков, відновлених у Галілеї, вважається Еврон, що знаходиться на території кібуца. Археологам вдалося очистити чудову декоративну мозаїку з дванадцятьма написами, зробленими грецькою мовою, яка прикрашала підлогу цієї церкви, що дозволяє віднести час побудови цього храму до початку V століття нашої ери.

Однак найпрекрасніша та складна мозаїчна підлога була виявлена у Візантійській церкві в місті Нагарія. Створена в VI столітті нашої ери, вона відтворює чудові сцени полювання.

У 1960 році в Галілеї групою християн, які поставили перед собою завдання створити новий тип стосунків між християнами всього світу та євреями Ізраїлю, було засноване християнсько-єврейське поселення Нес-Амім (у перекладі з івриту — «чудо народів»).

Відвідувачі Нес-Амім можуть взяти участь у навчальних програмах, провести вільний час у пансіонаті та відвідати концерти класичної музики, які в зимові місяці проводяться регулярно по п'ятницях.

• Покоління Нефталімове
• Тверія
• Кінерет
• Назарет
• Капернаум
• Цфат

• Галилея // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. (рос.)

• Галілея // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Галилея — стаття з Біблійної енциклопедії архімандрита Никифора (рос.)
• Галилея // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Дзеркало Тижня (№ 5 (480) 7 — 13 лютого 2004): Анастасія Вербицька та Леонід Келлер — Галілея Християнська.
• Ізраїль. Українці на Фаворі