Реалізм (мистецький рух)

Реалізм — мистецький рух, що полягав в якомога більш точній і об'єктивній передачі дійсності, згідно з якою завдання мистецтва полягає в відображенні всіх сторін буття, а не лише його ідеалізованого представлення. Термін введений французьким літературним критиком Жуль Шанфлері в 50-х роках XIX століття для позначення мистецтва, що протистоїть романтизму і академізму.

Ілля Рєпін. «Бурлаки на Волзі»
Тарас Шевченко. Циганка ворожить українській дівчині

В художній діяльності значення реалізму як стилю є доволі суперечливим, його кордони невизначені. В більш вузькому сенсі під реалізмом розуміють позитивізм як напрямок в образотворчому мистецтві 2-ї половини XIX століття.

Одним з перших реалістів був французький художник Густав Курбе (1819-1877), який в 1855 році відкрив в Парижі свою персональну виставку «Павільйон реалізму». До нього в реалістичній манері працювали художники барбізонської школи: Теодор Руссо, Жан-Франсуа Мілле, Жуль Бретон. У 1870-і роки реалізм розділився на два основних напрямки — натуралізм і імпресіонізм.

В сучасному живописі реалізм межує з гротеском, атигламуром. Яскравим представником такого напрямку в реалізмі є російський художник Василь Шульженко.[1]

Український реалізм

Першим українським живописцем-реалістом називають Тараса Шевченка, з його гаслом «ні однієї риски без натури», стояв на межі академізму й тієї класицистичної традиції, яку в Петербурзі залишили його попередники: Дмитро Левицький і Володимир Боровиковський. Ці елементи, разом з відкриттям українського сюжету (природи, людини, історії) зробили з Шевченка ту ланку, яка поєднала давнє українське мистецтво з новим. Фактично добою реалізму в українському мистецтві стала доба передвижників, у лавах яких було чимало українців.

Частина митців культивувала так званий «ідейний реалізм», як Микола Ге, Микола Ярошенко, Микола Пимоненко; інші, як Костянтин Трутовський, Опанас Сластiон, Порфирій Мартинович, опрацьовували більш етнографічно-побутові теми, ще інші — Ілля Рєпін, Сергій Васильківський, Микола Самокиш, зверталися до історичних і батальних сцен. Реакція проти «об'єктивного» відображування природи почалася з імпресіонізму (Іван Труш, Олекса Новаківський, Микола Бурачек), які відкрили чар кольорів і показали, що мистецькість твору незалежна від його зв'язку з реальним світом.

Примітки
  1. Российская глубинка в скандальных работах Василия Шульженко (рос.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.