Рейтари

Ре́йта́ри[1] (нім. Reiter — «вершник», пор. «рицар»), заст. лейтарі́[2] — вид найманої кавалерії в арміях європейських країн у XV—XVIII ст. Назва походить від нім. die schwarzen Reiter або Schwarzreiter («чорні вершники»): їхні обладунки замість дорогого полірування покривалися чорною фарбою[3]. Рейтари складались переважно з німців і служили в постійних найманих арміях Польщі, Швеції, німецьких держав. У XVII ст. рейтари були замінені драгунами, кірасирами, карабінерами та кінними єгерями. У німецькомовних країнах пізніше «рейтарами» (Reiter) називали рядових кавалерії.

Рейтар з бандолетом XVII століття
Гданський рейтар

Історія

Перші рейтари з'являються у Німеччині наприкінці XV століття[4], прийшовши на зміну важкій лицарській кінноті і ставши кінним аналогом ландскнехтів. Крім рейтарів, кіннота раннього Нового часу включала в себе кірасирів, кінних аркебузирів (карабінерів), жандармів і кінних пікінерів. Мали на озброєнні вогнепальну зброю (рушницю або карабін, пістолет), палаші, а іноді і списи; носили шоломи і нагрудні лати. Рейтари нарівні з кірасирами і драгунами використовувались для завдання вирішальних ударів противнику. Вели атаку щільними бойовими порядками. Перетворення рейтарів на регулярну кавалерію здійснив Моріц Оранський у нідерландській армії[4].

Рейтарський тричвертний обладунок. Музей старовинного мистецтва в замку Сфорца, Мілан, Італія
Рейтарські мечі

На відміну від кірасирів і кінних пікінерів, рейтари використовували легших коней (Ringerpferde). Тактика їх у XVI — початку XVII століть не відрізнялася від кірасирської: вони застосовували щільне глибоке шикування в кілька рядів і прийом «караколь» з обстрілом ворожої піхоти з пістолів. Порівняно з кірасирами рейтари робили основний акцент не на клинковому, а саме на вогневому бою: кількість пістолетів у них доходила до 4-5[3] (проти 2 у кірасирів), а шолом був відкритим для кращого огляду. Надалі деякі командири (такі як Генріх IV і Густав II Адольф) стали використовувати своїх рейтарів у більш агресивній манері, наказуючи їм стріляти у супротивника з дуже близької відстані, а то й вдаватися до атаки клинковою зброєю[5].

Наймані рейтари армій Габсбургів і Валуа брали участь в Італійських війнах. У листуванні між Папською державою і Венеційською республікою вони згадуються під назвою raitri, починаючи з другої половини XVI століття. Апостольський протонотар Франческо Брабанте, посол папи Пія V у Франції у 1570—1571 рр., доповідав понтифіку, що Карл IX погасив війну між католиками і протестантами, «кинувши грошей гугенотам» і що «він справив на них враження, заплативши своїм рейтарам, і що вони не бажали їх більше бачити»[6]. Років двадцять по тому (1595), венеційський посол П'єтро Дуодо (1554—1610) повідомляв у Венецію, що «вони вимагали увесь день, бо не задоволені відповідями на їх вимоги» (тобто короля Генріха IV)[7].

У Франції рейтари (reîtres) з'явилися разом з іншими найманцями під час Релігійних воєн. Вони служили як у військах католиків, так і у військах протестантів: Генріх Гіз завдяки їм виграв битву при Віморі (26 жовтня 1587 р.), потім битву при Оно (24 листопада).

У середині XVII століття рейтари зникають у західноєвропейських арміях, замінюючись кірасирами і карабінерами[4]. Занепад рейтарів збігся з поступовим зменшенням у бойових шикуваннях числа пікінерів на користь мушкетерів і нарешті, їх заміною обох видів піхоти на фузилерів і гренадерів, озброєних рушницями з багнетами. Зростання кількості стрільців і водночас пробивної сили їхніх рушниць вже не дозволяло броньованим рейтарам розстрілювати ворожу піхоту з прийнятними для себе втратами. Задачу прориву піхотних рядів, не захищених піками, але з великою вогневою потужністю, тепер краще виконували кірасири.

Річ Посполита

У Речі Посполитій рейтарські корогви з'явилися наприкінці 1570-х рр. (часи Стефана Баторія), а за іншими даними, навіть раніше: як складова військ «автораменту чужоземного»[3]. Рейтарія Польської Корони була зазвичай нечисленною, але була об'єднана у великі бойові одиниці — полки та ескадрони. Численнішою була рейтарія Великого князівства Литовського, що діяла частіше в складі окремих рот. Вони існували на засадах компуту, приватних військ, крім того, рейтарські роти і корогви формувалися зі шляхти, призваної на посполите рушення. У другій половині XVII ст. кожен литовський повіт був зобов'язаний виставити на посполите рушення одну гусарську, одну козацьку і одну рейтарську корогву. Зазвичай одна рота («компанія») налічувала 100—120 рейтарів. Озброєння польських рейтарів у середині XVII ст. складалося з «тричвертного панцира» (що прикривав тулуб, руки і ноги до колін), рушниці, 2–3 пістолетів, шаблі, шпаги чи рапіри. Хоча рейтари ніколи не були типово польським родом кінноти, рейтарія Речі Посполитої багаторазово відзначилася у війнах. У битві під Гневом відзначився полк литовських рейтарів на чолі зі смоленським воєводою Миколаєм Абрамовичем, хоча він був нетиповим для рейтарів, бувши влаштованим за товариською системою і носивши гусарську зброю. У битві під Хотином 1621 року рейтари залпами з пістолів відбивали атаку турків на шанці союзників, а під Кірхгольмом курляндські рейтари під проводом герцога Ф. Кеттлера допомагали гусарам у боротьбі зі шведською піхотою в центрі битви. У 1648–49 роках у польському війську був 1 рейтарський полк, у 1651–53 рр. налічувалося 3–4 тисяч рейтарів. У 1660-х рр. рейтари скасовуються, замість них формуються загони кінних аркебузирів[3] (карабінерів).

Рейтарські підрозділи використовувались польським урядом в Україні для придушення козацьких повстань та під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57.

Росія

У Московському царстві рейтари існують з 1632 року: як складова військ «нового ладу» (за певними даними, окремі рейтари в московському війську вперше з'являються вже наприкінці XVI ст.)[8]. У першому списно-рейтарському московському полку дві третини становили росіяни, третину — іноземні інструктори. На кінець XVII століття рейтарських полків налічувалося до 25[3]; вони були найчисленнішою і найбільш боєздатною частиною московської кінноти. Для керування ними існував спеціальний Рейтарський приказ[4]. З початку XVIII століття рейтарські частини скасовуються в російській армії[9], замінюючись драгунами і кінними гренадерами, сформованими значною мірою з колишніх рейтарів. На основі розформованого в 1719 році Київського рейтарського полка створюється Київська рейтарська команда, останні згадки про яку датуються 1796 роком. Київських рейтарів протягом XVIII ст. використовували для різноманітних доручень[8].

Бойові прийоми з пістолем. Німецька гравюра початку XVII ст.

Примітки
  1. Рейтар // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  2. Лейтарь // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Черкас Б. В. Рейтари // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 172. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  4. Рейтары // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
  5. Graf von Bismarck, Friedrich Wilhelm; Beamish, North Ludlow (1855). On the Uses and Application of Cavalry in War: From the Text of Bismark, with Practical Examples Selected from Antient and Modern History. T. & W. Boone. с. 328–29.
  6. За Charles Hirschauer. La politique de Saint Pie V en France (1566-1572). — Paris, 1922. — С. 133. : cavar de mano all'ugonotti li denari e li ha imprestati per pagar quelli raitri, li quali havea con esso loro, li quali disiderava levarseli da lì occhi.
  7. За Pietro Duodo. Dizionario Biografico degli Italiani..
  8. Назаренко В. Кур'єри «для особых посылок»: київські рейтари XVIII ст. // Historians.in.ua — 21.06.2016.
  9. Рейтары // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела та література

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.