Рибне (Косівський район)

З даних архіву ІФОДА ст. 2 04.1/572 року аркуш 6 довідуємось: що Воєвода з Снятина з «поселення на Черемошом» від кожного двору збирав 4 мірки стригів — риби, 6 полін дров і 1 мірку меду. Це була найбільша данина.

Таким чином поселення дістало офіційну назву села Рибне від слова «риба», якої на той час дуже багато водилось в Черемоші та його багатьох притоках та «норах». Крім Черемошу та його приток поселенці виявили ще дві річки, які протікали через "степовий масив на заході поселення, або з заходу на схід. Пізніше одну з цих річок було названо «Вулиця». Друга, яка протікала посеред степу назви не дістала. З часом її русло було перегачено і поселенці стали називати «суходолом».

Характерно, що 15 ст. деякими селами володіла українська шляхта — переважно вихідці з колишньої дрібної боярської знаті, роди яких беруть свій початок з періоду Галицько-Волинського князівства (ХІІ-XIV ст.).

За даними реєстру 1578 р. Рибном заправляють магнати Боровські. Гуцули займалися розвитком тваринництва, особливо вівчарством, свинарством, здавали різні податки натурою і грішми. За даними люстрацій, у Рибній було «вісім осілих дворищ», — селяни жили за «дворищною системою». У кожному дворищі було по два господарства. Загальна сума феодальних податків становила 42 злоитх 12 грош. У Рибній — категорія сільської старшини — отаманів, які були на службі в панському дворі. За даними люстрацій 1563—1565 рр. в Рибній переважали натуральні повинності. Селяни давали «бджільну десятину» від 10 вуликів, «двадцятину» від свиней, «поволовщину» від рогатої худоби — «одну штуку» спочатку кожного сьомого. А потім птого року, а «стаційну яловицю» — за утримання королівських чи старостинських урядовців. Щороку в Рибній кожний селянин платив 2 злотих і одну фаску масла.

За одруження складалось «поємщина», або «поклонне»: якщо дівчина видавалось заміж у своєму селі, сплачували «до замку» 6 гривень, урядникові — рушник; якщо йшла в село «іншого пана» — 2 злотих, якщо видавалась за хлопця з Молдови, то він оплачував 1,5 гривні, а вдівець — ще більше, оскільки вони вивозили накопичене майно. За розлучення. Які в люстрації називали «розпустою», платити 3 злотих. Податки з сиріт називались «по головизною».

В люстрації Снятниського староства відзначено, що в Рибній зобов'язаний кожний селянин доставити на будову Снятинського двора по два дерева.

Як свідчать архівні дані, приблизно на 1600 рік в поселенні Рибне було 42 двори і займали вони на той час велику територію, земельних угідь на яких випасали коней та нішу худобу.

Поселенці інтенсивно займались рибальством, скотарством, землеробством та полюванням. Скотарство займало основу роль в поселенців.

Попри те, що поселенці займали велику територію, археологічні розкопки 1948 р. засвідчують, що жили вони бідно, одягались скупо, хоча мали достатньо землі, пасовищ і їжі. Це все свідчить про те, що в поселенні на той час ще не було ремісників.

І тому (згідно з архівними даними ІФОДА т. 14 ст. 85, книга — Акти громадські і земські) поселенці жили в колибах-халупах, збудованих з круглого дерева, покритих очеретом, соломою. А окремі були покриті коленими пластинами — драницями. Майже в кожному житлі поселенці підтримували вогонь-ватру, яка горіла серед житла-колиби на каменях.

У кого з поселенців ватра пригасала, загасала, їх зневажали як нерозумних. В житлах поселенці спали на постелях, застелених хвоєю з соломою. Носили одяг, виготовлений з овечих шкір, взуття носили з волових шкір, яке називали постолами від слова «пусте» (ненадійне), тобто холодне для зими.

В серпні 1772 року Рибно попадає під владу Австрії. З цього часу всі поселення відмежовувались одне від одного кордонами і межею. Виникає панщина.

Селянин, який мав півлану поля, змушений був відробити понові 4 днів в тиждень. Інші — малозабезпечені і безземельні відробляли 1-2 дні на тиждень. Маєтками села володів австрієць Кандель. 16 травня 1848 році було скасовано кріпосне право. За неповними даними в 1890 р. в селі налічувалось 95 господарств з 80 жителями.

З усіх заможніших селян виділився Гордій, пізніше його назвали Гордійчук. Він поселився в долішному куті села на невеличкому наділі землі, яку йому громада віддала в користування. З часом він хитрістю привласнив великі наділи землі і його син Прокіп уже володів третиною земельних угідь, що належали громаді. Малоземельні сім'ї віддавали в найми своїх дітей, починаючи з 7 років.

Внаслідок збільшення поселень і жителів села громада за згодою селян вирішила побудувати за громадські і селянські кошти нову більшу церкву св. влмч. Димитрія Солунського і в 1870 р. церква була побудована біля старої каплиці на Ватричівському земельному наділі. Нині належить до Івано-Франківської єпархії УАПЦ. Настоятель митр. прот. Михайло Голомеджук. Також на Вишнівци є храм-каплиця Вознесіння Господнього.

На той час населення Рибного було суцільно неграмотним в той час, як в інших поселеннях — селах уже діяли однокласні школи. І тому громада на своєму вічі ухвалила побудувати невелику школу. Така школа була побудована в 1881 році. Неподалік від церкви. Це була однокласна школа, а пізніше перейшла в двох-трьох-чотирьох класну. Хто був першим вчителем даної школи не відомо. Відмо тільки те, що уже в 4-х класній школі учителем був Крутерин, а після нього Сінітович.

В школі навчали дітей арифметики, української мови і релігії.

В 1900 році в селі налічувалось 286 господарств сімей, з 630 жителями, де утримували 80 пар волів, 60 пар коней.

1890 року в селі діяв млин на 2 камені, тартак з одним гатром, шинок, кооперативна крамниця, хата-читальня, гміна. До хати-читальні, яка була в приміщенні гміни, вечорами, переважно зимою сходились селяни. Тут були твори Шевченка, Франка, Руданського, Хоткевича та інших письменників, а також газети. Грамотні читали, інші слухали.

В 1910 році в селі нараховувалось 310 господарств з яких найбагатшими були Городійчуки, Гарасим'юки та Попенюки — вони займали майже половину земельних угідь, решта 20 % називались середняками, а 60 відсотків — бідняки, в яких в господарстві було по пів- і менше морга землі, 10 відсотків селян було безземельними і наймитували в багачів. Такий стан змушував селян покидати рідні домівки і їхати шукати кращого життя. Тож до 1914 року з села виїхало в Канаду, Америку, Аргентину і інші країни більше 100 чоловік.

У серпні 1914 року почалась Перша світова війна. Формальною причиною її було вбивство австрійського принца Фердинанда в Сараєво. Австрія розпочала війну проти Росії, Італії та інших країн, що були в союзі з цими державами. На австрійську війну було забрано 80 чоловік зсела, з них повернулось тільки 20. В 1917 році в Росії почалась революція, що знищила царський уряд Миколи ІІ. В листопаді 1918 року в Галичині було проголошено Західну Українську Народну Республіку, яка проіснувала до травня 1919 року.

В 1919 році село зайняли війська Румунії, а серпні село, як і всю Галичину, окупувала Польща. В селі стали поселятися поляки. Основне заселення поляків проводилось в горішньому куті села — 20 сімей. Виникли нові податки.

Незважаючи на тяжкий гніт, село розвивалось. В 1920 році тут працювало більше 10 ремісників — шевці, кушнірі, ковалі, римарі, столяри, теслярі і інші.