Жолудь
Жо́лудь — плід дуба. Величина та форма жолудя — одні з ознак, що дозволяють розрізнити різні види цих дерев. Так, наприклад, у літнього дуба жолуді завдовжки 20-40 мм і завширшки 10-20 мм, вузько-довгасті, з блискучою брунатною оболонкою, на якій в свіжому її стані помітні поздовжні зеленуваті смуги і матова верхівка. У зимового ж дуба жолуді дрібніші, округліші, без поздовжніх смуг і мають на верхівці товстіше і коротше вістря.
В римлян жолудь мав назву: "Югланс" (Juglans), тобто «Юпітерів плід», оскільки римляни присвячували дуб Юпітеру[1].
Відновлення лісів
Посів жолудів є основним способом відновлення дубових лісів. Стиглі жолуді опадають з дерев у середньому впродовж місяця. Однак жолуді, що опадають першими (у середині-кінці серпня впродовж тижня), як правило, уражені різними захворюваннями або ослаблені, у зв'язку з чим непридатні для збору.
Найкращими середніми термінами збору жолудів можна вважати кінець вересня — початок жовтня. У залежності від місцевих умов і особливостей погоди влітку і восени терміни можуть незначно зміщуватися в ту або іншу сторону.
Жолуді висівають у розсадниках тієї самої осені, або зберігають до весни. Насінні роки (роки врожаю жолудів) бувають раз в 5-6 років.
Жолуді починають рости і формуватися тільки на початку серпня. Вони дозрівають з другої половини вересня до початку листопада. Мисочка («шапочка» на жолуді) втрачає здатність утримувати обважнілий плід на дереві і він падає на землю. У його сім'ядолях міститься багато поживних речовин і він швидко проростає. З верхівки жолудя з'являється корінець, що потім обертається вниз, в глибину. Молода рослина не поспішає тягнутися вгору, розвиваючи надійну кореневу систему, яка все глибше занурюється в землю.
Шкідники і хвороби жолудів
Збудниками хвороб є пеніциліум (Penicillium), альтернарія (Alternaria), мукор (Mucor), фузаріум (Fusarium), Trichothecium, ризопус (Rhizopus), аспергілюс (Aspergillus), ботритіс (Botrytis), Spicsria, Thamnidium, моніліа (Monilia), триходерма (Trichoderma), трихотецій (Trichotecium)[2].
Шкідниками для жолудів є жолудевий довгоносик (жолудева плодожерка) Curculio glandium Marsch[2].
Застосування
Застосування у тваринництві
Жолуді служать добрим кормом для тварин і вже у XII столітті дубові ліси в Німеччини давали дохід, від годівлі в них свиней, а 1590 року один з казенних лісів у Вестфалії, де на площі коло 7500 десятин (8194 га) прогодовувалися понад 9000 свиней, дав 8659 гульденів доходу, тоді як від продажу деревини виручили лише 84 гульденів. 1865—1870 років, зиск від випасання свиней у лісі, порівняно з їх утриманням у хлівах, становив, у Геттінгенському общинному лісі, близько 65 рублів на десятину. Настільки ж значні доходи від годівлі свиней жолудями зустрічалися на початку XX століття в дубових лісах Угорщини і Словенії. Для нешкідливості такого користування жолудями, впуск свиней в дубові насадження, що підлягають відновленню, треба припиняти перед початком повного опадання жолудів.
Зауваження — поїдання свинями лісових і польових мишей, що є корисно для лісу, але пов'язане з можливістю зараження свиней трихінеллами. Зібрані і злегка просушені жолуді йдуть також в корм разом із сіном відгодовуваних баранів (409—613 г) в день на голову) і волам — останнім добре висушені, у вигляді борошна. При видачі жолудів, бідних азотистими речовинами, доповнюють корм свиням м'ясним борошном і роздробленими насінням бобових рослин; останні, а також макуха, придатні і вівцям. Згодовування жолудів слід впроваджувати поступово, для попередження у тварин хвороб органів травлення. З тверджень практиків-птахівників, борошно з жолудів, яке дають курам, збільшує у них несення яєць; для цього печуть з такого борошна невеликі хлібці (завбільшки в кисть руки) і потім, розмочивши у воді, дають кожен на 12 курей.[3]
Практичне використання
Науковці, на основі археологічних знахідок в різних місцях світу, твердять, що жолуді були первісною їжею людини. Експедиції радянських археологів, роблячи в Кіровоградській області розкопки трипільських поселень 5-тисячолітньої давності, встановили, що першим і найдавнішим хлібом був хліб із жолудів. На руїнах печі, в уламках глини знайшли відбитки жолудів.[1]
Жолуді відігравали важливу роль на початку людської історії і були джерелом їжі у багатьох культурах по всьому світу[4]. В середні і наступні віки в часи голоду підмішували жолуді в хліб. Жителі Лузитанії (теперішня Португалія) і племена індіанців Каліфорнії до теперішніх часів запасають і їдять жолуді.[1]
У стародавній Іберії вони були основним харчем, за словами Страбона. У Німеччині жолуді були одним з декількох інгредієнтів кави ерзац під час Другої світової війни. У Кореї виготовляють їстівні желе з назвою «dotorimuk», які зроблені з жолудів, і корейську локшину «dotori guksu», яку виготовляють з борошна чи крохмалю, одержаних з жолудів.
У деяких районах України із підсмажених жолудів досі виготовляють жолудево-злакову каву, що нею лікують рахіт, анемію і золотуху у дітей. Для цього їх не треба вимочувати. Їх очищають від шкірки, підсмажують і розмелюють. Така жолудева кава корисна також нервовохворим і при надмірних менструальних кровотечах. А з жолудів і коренів цикорію дикого (петрів батіг) виготовляють каву, яка є не тільки поживним, а й лікувальним засобом при шлунково-кишкових захворюваннях.
Жолуді дуже поживні, але дубильні речовини надають жолудям в'язкий, гіркуватий присмак. Якщо видалити ці речовини, то з жолудів можна отримати поживний продукт, з якого можна робити кашу, коржі, оладки і навіть горіхові торти. Дубильні речовини легко видаляються вимочуванням.[1]
Збирати жолуді слід зрілими, коли вони в кінці вересня випадають із мисочок, а ще краще — після перших заморозків. Їх очищують від шкірки, розрізають на чотири частини і заливають водою. Вимочування триває дві доби, причому кожен день воду міняють тричі. Після цього жолуді перекладають в каструлю, заливають водою (дві частини води на одну частину жолудів) і нагрівають до кипіння. Після попереднього просушування на повітрі жолуді сушать в печі чи на плиті доти, доки вони не почнуть хрустіти, як сухарики.[1]
Висушені жолуді товчуть чи розмелюють на кавовому млині.
При грубому помелі виходить крупа, з якої можна варити кашу, із борошна - пекти коржі. Оскільки тісто із жолудів не має клейкості та в'язкості, при перевертанні коржі ламаються. Щоб запобігти цьому, пательню з покладеним на неї коржем накривають другою пательнею таких же розмірів і, коли одна сторона підсмажиться, пательні перевертають.[1]
При виготовлені «горіхового» торту із борошна жолуді повністю замінять горіхи.
Підсмажені шматочки жолудів злегка солодкуваті.
Харчова цінність
Аналіз показує, що в жолудях міститься[3]:
| Перетравних речовин, % | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Води | Білка та амідів | Безазотистих екстрактивних | Деревини | Олії | |
| Свіжих | 55,3 | 2,0 | 31,3 | 2,7 | 1,5 |
| Просушених на повітрі | 37,7 | 2,8 | 41,9 | 4,8 | 2,2 |
| Очищених та висушених | 17,0 | 4,1 | 60,7 | 2,8 | 3,2 |
По поживності жолуді майже не поступаються ячменю[1]:
| Засвоюваного організмом людини: | Ячмінь 1 кг | Сухі очищені жолуді 1 кг |
|---|---|---|
| білка | 65 г | 45 г |
| жирів | 18 г | 40 г |
| вуглеводів | 625 г | 610 г |
| клітковини | 13 г | 50 г |
Примітки
- Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» - Ленинград, 1964, - 574 с. Формат 84Х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.
- Вісник Харківського аграрного національного університету. Серія «Ентомологія та фітопатологія». 2008. №8 // Ураженість жолудів шкідниками і хворобами на клоново-насінній плантації дуба звичайного
- Жёлудь (ЭСБЕ)
- Bainbridge, Д. А. (12-14 листопада, 1986), використання жолудів на продукти харчування в Каліфорнії: минуле, сьогодення і майбутнє Архівовано 27 жовтня 2010 у Wayback Machine., Сан-Луїс-Обіспо, штат Каліфорнія. симпозіум з багатопрофільного використання Управління Hardwoods Каліфорнії
Джерела
- Тороп С.О. Дуб звичайний або черешковий (Quercus robur)[недоступне посилання з липня 2019]