Роберт Мензіс

Роберт Мензіс у 1939 році.

26 квітня 1939 року Мензіса після нетривалого перебування на посту Прем'єр-міністра Ерла Пейджа, було обрано на цей пост. Однак, незабаром спалахнув політичний скандал: Ерл Пейдж відмовився надалі залишатись в уряді. У Парламенті він також завдав особистої образи Мензісу, звинувативши його у боягузтві з причини неучасті останнього у Першій світовій війні, а також у зраді Лайонса. Після цих подій Мензіс сформував уряд меншості.

У вересні 1939 року послідувало оголошення Великою Британією війни проти нацистської Німеччини. У ці роки Мензіс доклав усіх зусиль, щоб об'єднати країну, однак постійно стикався з труднощами та нерозумінням серед серед політичної еліти та населення Австралії через своє минуле: передусім, Першої світової війни, у якій він не брав участі, свого офіційного візиту до Німеччини 1938 року та підтримки політики умиротворення, яку провадив Невілл Чемберлен, Прем'єр-міністр Великої Британії. Разом з тим, після оголошення Чемберленом війни Мензіс наслідував її прикладові. На парламентських виборах 1940 року «Об'єднана Австралія» ледь не зазнала поразки, і лише завдяки підтримці двох незалежних членів парламенту уряд Мензіса утримався у владі. Тим не менше, Лейбористська партія Австралії під керівництвом Джона Кертіна відмовилась від пропозиції Мензіса сформувати коаліційний уряд, а також виступила проти відправки австралійських військ до Європи.

1941 року Мензіс провів багато місяців у Британії, займаючись обговоренням військової стратегії з Вінстоном Черчіллем та іншими лідерами. При цьому його популярність на батьківщині поступово падала і, повернувшись, 28 серпня Мензіс спочатку був змушений піти з посту Прем'єр-міністра, а потім і лідера «Об'єднаної Австралії». Новим прем'єром став лідер Національної партії Артур Фадден. Всі ці події Мензіс сприйняв як зраду своїх колег, тому після уходу з прем'єрського посту він практично не брав участі у політиці.

Роберт Мензіс та його дружина у 1940-х роках.

У жовтні 1941 року, після поразки уряду Фаддена, до влади прийшли лейбористи під керівництвом Джона Кертіна. 1943 Кертін здобув чергову переконливу перемогу на парламентських виборах. У 1944 році Мензіс провів декілька зустрічей у старому маєтку Рейвенскрейг, де обговорювалось формування нової антилейбористської партії, яка мала прийти на зміну «Об'єднаній Австралії». Нею стала Ліберальна партія Австралії, яку було засновано на початку 1945 року та очолено Мензісом. Менше з тим, лейбористам ще довго вдавалось утримуватись у владі: після уходу Кертіна новим Прем'єр-міністром став Бен Чіфлі. За подібних умов у консервативній пресі стали все частіше з'являтись статті про те, що «з Мензісом нам не виграти».

Однак у наступні роки антикомуністична атмосфера у австралійському суспільстві у початковий період холодної війни дещо підірвала позиції лейбористів. У 1947 році Чіфлі оголосив про наміри націоналізації австралійських приватних банків, чим викликав опозицію з боку середнього класу. Настроями у суспільстві вдало скористався Мензіс. У грудні 1949 року він вдруге здобув значну перемогу на парламентських виборах, а його партія отримала 48 місць у Палаті представників.

Незважаючи на значну перевагу у Палаті, Сенат залишався під контролем Лейбористської партії. Коли у 1951 році Мензіс запропонував законопроект про заборону Комуністичної партії, його, на превеликий подив для прем'єра, було прийнято верхньою палатою. Мензіс же сподівався на протилежний результат: у цьому випадку він міг би домогтись подвійного розпуску, що передбачає розпуск обох палат федерального парламенту. Коли ж Сенат відхилив законопроект про банки, Мензіс все ж досяг своєї мети, та на чергових виборах він здобув контроль вже над обома палатами австралійського парламенту.

Пізніше, у 1951 році, Мензіс виступив з пропозицією провести референдум зі змін до Конституції Австралії. Він пропонував дозволити парламентові, де це було необхідно для забезпечення безпеки країни, ухвалювати закони, що стосуються діяльності комуністів та комуністичної партії на території Австралії. Якщо б референдум пройшов вдало, то уряд здобув би право внести до парламенту законопроект про заборону комуністичної партії. Однак, новий лідер лейбористів, Еватт, виступив проти зміни Конституції з міркувань захисту громадянських свобод. Тому референдум, що відбувся 22 вересня 1951 року, провалився.[3] Ця подія стала одним з небагатьох прорахунків Мензіса. Внаслідок він відправив австралійські війська для участі у Корейській війні, а також підтримував тісні союзницькі відносини з Сполученими Штатами.

Роберт Мензіс і міністр оборони США Роберт Макнамара у 1964 році.

Тим не менше, економічна ситуація у роки керівництва Мензіса поступово погіршувалась, і на парламентських виборах 1954 року впевнену перемогу одержала партія лейбористів на чолі з Еваттом. Незадовго до цього Мензіс оголосив про те, що радянський дипломат у Австралии Володимир Петров звернувся до уряду з проханням про надання йому політичного притулку, а також заявив про існування мережі шпигунів на території Австралії (і в їх числі були особи з апарату Еватта).[3] Ці події холодної війни дозволили Мензісу здобути перемогу у своєму виборчому окрузі та зберегти місце у парламенті, однак лейбористи в результаті виборів отримали більшість у парламенті у дві третини голосів. Але навіть у цьому випадку вони не змогли змістити Мензіса. Внаслідок Еватт звинуватив Мензіса у підготовці втечі Петрова, однак цей факт було спростовано: він просто вдало скористався з ситуації. Після парламентських виборів 1954 року у Лейбористській партії відбувся розкол: групу антикомуністично налаштованих членів з Вікторії вирішили вийти зі складу партії і сформувати Австралійську лейбористську партію антикомуністів. Нова партія у своїй політиці віддавала перевагу лібералам, тому 1955 року Мензісу без зайвих зусиль вдалось переобратись на прем'єрський пост. У 1958 році його знову було переобрано завдяки підтримці Демократичної лейбористської партії (нова назва Австралійської лейбористської партії антикомуністів).

До того часу завдяки зростові імміграції до Австралії, зростання житлового фонду та промислового виробництва країні вдалось відновити свій економічний потенціал. Іншим важливим джерелом наповнення казни стали прибутки від експорту сільськогосподарської продукції, ціни на яку лишались стабільно високими. У подібних умовах застаріла соціалістична риторика лейбористів виявилась неефективною.

Після непродуманого збільшення вартості займів у 1960 році з метою обмеження інфляції авторитет Мензіса дещо впав, оскільки запропоновані урядом дії призвели лише до зростання безробіття. Тому на виборах 1961 року партія Мензіса здобула перемогу з перевагою лише у два місця. Однак, скориставшись з нового розколу у партії лейбористів з приводу холодної війни та союзу з США, йому вдалось впевнено перемогти на виборах 1963 року (до того ж, це були перші «телевізійні вибори» в історії Австралії, і на різних теледебатах з Коуеллом, лідером Лейбористської партії, Мензіс довів свої ораторські здібності).

У 1963 році Мензіса було нагороджено Орденом Чортополоху, який йому вручили у визнання його шотландського коріння. Таким чином, він став єдиним австралійцем, якому було вручено цей лицарський орден (хоча ним було також нагороджено три британських генерал-губернатори у Австралії), а також другим австралійським Прем'єр-міністром, якого було зведено до лицарського звання у роки керівництва державою (першим був Едмунд Бартон).

1965 року Мензіс прийняв фатальне рішення відправити австралійські війська на В'єтнамську війну, а також знову ввести загальний військовий обов'язок. Первинно ці кроки були популярними у суспільстві, але згодом вони стали великою проблемою для його наступників на посту. Попри те, що Мензіс прагматично підтримував новий баланс сил у Тихоокеанському регіоні, що утворився після Другої світової війни, а також підтримував тісні союзницькі відношення з США, він публічно зізнавався у бажанні мати бульш тісні контакти з Великою Британією, що відображалось у його відкритому захопленні Королевою Єлизаветою II. Протягом минулих десятиліть з моменту здобуття незалежності ентузіазм австралійців у захисті британської монархії та збереження монархічної форми правління в країні згаснув, однак Мензіс залишався палким прихильником британської корони.