Розіка Швіммер

Розіка Швіммер (Роужа Беді-Швіммер, угор. Bédy-Schwimmer Rózsa; 11 вересня 1877, Будапешт — 3 серпня 1948, Нью-Йорк) — угорська пацифістка, феміністка і суфражистка. Вона була однією з перших світових федералістів і однієї з перших жінок-послів у світі[4].

Розіка Швіммер
угор. Rosika "Rózsa" Bédy-Schwimmer
Народилася 11 вересня 1877(1877-09-11)[1][2]
Будапешт, Австро-Угорщина[3]
Померла 3 серпня 1948(1948-08-03)[1][2] (70 років)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[3]
·пневмонія
Країна  Угорщина
Діяльність журналістка, нехудожня письменниця, політична діячка, суфражистка, антивоєнна активістка, редакторка
Знання мов угорська
Членство Міжнародна жіноча ліга за мир та свободу і International Committee of Women for Permanent Peaced
Роки активності з 1895
Посада ambassador of Hungary to Switzerlandd
Конфесія атеїзм
Мати Bertha Katscherd
Розіка Швіммер

Життєпис

Ранні роки

Розіка Швіммер народився в єврейській родині в Будапешті в Австро-Угорщині. Вона вивчала музику і мови, але коли в 1896 році фінансове становище сім'ї погіршилося, вона влаштувалася на роботу бухгалтером.

Політична кар'єра

У 1897 році Швіммер організувала Асоціацію угорських жінок-клерків[5], а в 1904 році разом з іншими відомими феміністками заснувала Угорську феминістичну асоціацію (угор. Feministák Egyesülete (FE)[6]. Вона допомогла створити Угорську національну раду жінок і була членом правління Угорського товариства миру. У 1909 році міністр внутрішніх справ призначив її до керівної ради з питань добробуту дітей[5].

У 1913 році вона стала членом-кореспондентом Міжнародного альянсу за виборчі права жінок (IWSA). Швіммер спільно з Керрі Чапмен Кетт їздила країнами Європи й виступала з лекціями про жіноче виборче право. Вона також редагувала журнал A nő (Жінка)[7]. У 1914 році Швіммер переїхала до Лондону, де працювала кореспонденткою різних європейських газет і була прессекретаркою IWSA[8]. Коли почалася Перша світова війна, вона не могла повернутися додому і почала агітувати за припинення бойових дій. У 1914 році вона відвідала США з метою вимагати від президента Вудро Вільсона провести нейтральну конференцію, щоб покласти кінець війні. У 1915 році вона взяла участь у формуванні Жіночої партії світу.

Міжнародний конгрес жінок в 1915 році. зліва направо:1. Люсі Тумаян — Вірменія, 2. Леопольдіна Кулька, 3. Лаура Хьюз — Канада, 4. Розіка Швіммер — Угорщина, 5. Аніта Аугспург — Німеччина, 6. Джейн Аддамс — США, 7. Євгенія Ханнер, 8. Алетта Якобс — Нідерланди, 9. Крістал Макміллан — Велика Британія, 10. Роза Дженоні — Італія, 11. Ганна Клеман — Швеція, 12. Тора Даугаард — Данія, 13. Луїза Кейлау — Норвегія

На Міжнародному конгресі жінок (28 квітня — 10 травня 1915, Гаага, Нідерланди) пропозиція Швіммер про проведення нейтральної конференції для безперервного посередництва між урядами воюючих країн було прийнято. Пізніше в тому ж році вона заручилася підтримкою Генрі Форда, який зафрахтував «Корабель миру» до Стокгольму[9]. Розчарувавшись у зусиллях Форда, вона організувала Міжнародний комітет з негайного посередництва у червні 1916 року. Після перемир'я, Швіммер стала віцепрезиденткою Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу.

Коли Угорщина здобула незалежність від Австро-Угорщини в 1918 році, прем'єр-міністр Угорщини Міхай Карої 19 листопада призначив Розіку Швіммер на посаду посла у Швейцарії[10]. Однак її місія не увінчалася успіхом, і Швіммер відкликали в січні 1919 року. Коли комуністи отримали контроль над урядом у 1919 році, вона виступила і проти очолюваного ними режиму Угорської радянської республіки, і проти білих контрреволюційних сил, втративши свої громадянські права. Коли уряд Міклоша Горті повалило Угорську радянську республіку, вона в 1920 році втікла до Відня, а в 1921 році до США. Вона оселилася в Чикаго і більше не поверталася до Угорщини.

За її пацифістські переконання в США Розіку Швіммер вважали соціалісткою. Більшу частину життя вона провела борючись з наклепом на свою адресу. Коли Фред Марвін оголосив її німецькою шпигункою і більшовицьким агентом, вона подала в суд і отримала $17 000 за відшкодування моральної шкоди. Однак вона не змогла отримати громадянство США через свій пацифізм. Верховний суд США виніс рішення проти неї в справі США проти Швіммер (1929). Вона прожила решту життя в країні як особа без громадянства.

Пізніше Розіка Швіммер закликала до створення світового уряду. У 1935 році вона створила Всесвітній центр жіночих архівів з Мері Ріттер Бірд. Вона отримала Всесвітню премію миру в 1937 році. У тому ж році вона сформувала Кампанію за світовий уряд з Лолою Ллойд Маверік, першу Всесвітню федералистську організацію XX століття. Пізніше в XX столітті федералистское рух успішно очолив кампанію і коаліцію за створення Міжнародного кримінального суду[11]. У 1947 році Швіммер була номінована на здобуття Нобелівської премії миру, але не мала шансів отримати її, оскільки в 1948 році премія не присуджувалася.

Смерть

Розика Швіммер померла від пневмонії 3 серпня 1948 року в Нью-Йорку. Її тіло було піддано кремації, а прах розвіяний над озером Мічиган[12].

Примітки
  1. Encyclopædia Britannica
  2. FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11743079X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Peter Pastor, «The Diplomatic Fiasco of the Modern World's First Woman Ambassador, Roza Bedy-Schwimmer.» East European Quarterly, Vol. 8, No. 4, 1974: 273—282
  5. Wenger, Beth (20 березня 2009). Rosika Schwimmer (1877 – 1948). Jewish Women's Archive. Brookline, Massachusetts: Jewish Women: A Comprehensive Historical Encyclopedia. Архів оригіналу за 13 червня 2016. Процитовано 20 квітня 2017.
  6. Papp, Claudia. Meller, Mrs Artur, Eugénia Miskolczy (1872–1944). Biographical dictionary of women's movements and feminisms in Central, Eastern, and South Eastern Europe: 19th and 20th centuries. Budapest, Hungary: Central European University Press. с. 331–335. ISBN 978-963-7326-39-4.
  7. YIVO | Schwimmer, Rózsika
  8. Gerit von Leitner. Wollen wir unsere Hände in Unschuld waschen? Gertrud Woker (1878—1968), Chemikerin & Internationale Frauenliga 1915—1968. Berlin: Weidler, 1998, ISBN 3-89693-125-3, p. 99.
  9. Barbara S. Kraft: The Peace Ship: Henry Ford's Pacifist Adventure in the First World War. Macmillan, New York 1978.
  10. Tibor Grant, «Against All Odds: Vira B. Whitehouse and Rosika Schwimmer in Switzherland, 1918.» American Studies International, Vol. 40, No. 1, 2002: 34-51
  11. http://www.iccnow.org/documents/WFM-IGP_2009_Annual_Report.pdf, page 6
  12. Rosika Schwimmer, Jewish Suffragist and Pacifist in Landmark Lawsuit // Chicago jewish history
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.