Росоша (Липовецький район)

Назва походить від слова «розсоха», що означає роздоріжжя.

[1]Росоша — село, центр сільської Ради, знаходиться у верхів'ях річки Поганки, лівої притоки річки Собі, за 12 км від районного центру, за 5 км від залізничної станції Липовець.Перша згадка за Є.Сецінським легенди про перебування купців у Війтовецькому замку – найбільшому Литовському замку Брацлавщини XIV століття, що в півтора рази переважав за розмірами Вінницький. Він лежав на тому ж Шпаковому шляху, що й Росоша – наступниця Ханева. Черговим свідченням перебування литовців на Шпаковому шляху є глибоченні вали біля села Іванька – Акмалін (з литовської – «камінний замок», що перегукується з назвою естонської столиці Таллінн – «данський замок»).[12].

Виходить, що Війтовці та Акмалін були першими опорними пунктами литовського панування аж до 1370-х рр., коли через татарську небезпеку замки стали будуватися в глибині краю. Спочатку не раніше 1374-го постав Кам’янецький, а вже потім у Вінниці, Брацлаві і т.д. (ось чому тенденційне рішення вважати 1355 рік початком Вінниці немає підстави, тим більше, що похід Ольгерда нині датують 1362 роком). [1,с.111]

Після Поділля, як свідчать літописи, було Білобережжя – Болохівська земля,  долина Південного Бугу (по тюркські Аксу – «Біла вода») і долина Росі (що означає «Біла річка»), з болохівським центром Білилівцями.  На зворотньому шляху, як вказують джерела, Ольгерд зайняв тут Білу Церкву. Із Поросся йдуть витоки Русі, назву якої деякі дослідники виводять від «рухс-ас» (білих ясів – роксоланів). Знаходимо той же корінь і в слові «Росоша», яка виросла неподалік попелища Ханева. І, навіть, уже згаданий Акмалін на Сібку виводиться із тюрксько-волоського Ак-мал – «Білий берег»! "

"Розбиті Ольгердом три «татарських» князьки – осетинський Кочубей (якого  деякі ототожнюють з очаківським Хаджі-беєм ), татарський Кутлу-бек і православний Деметри-солтан – мали свої міста «беків» Ошпекови (нині Пиків, Шпиків і Росоша), їх старшини улани – Уланів, Уланівку ( на захід від Іллінець) та інші пункти з коренем «красний» в основі, а хани –  Ханев (на схід від Росоші) і Салган («село хана» на місці сучасного Пісочина, обидва населені пункти у Липовецькому районі Вінницької області)."

Сільраді підпорядковане селище Липовець. Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Росошанської волості Липовецького повіту Київської губернії, мешкала 1561 особа, налічувалось 225 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий двір, постоялий будинок та 4 водяні млини[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2487 осіб (1246 чоловічої статі та 1241 — жіночої), з яких 2264 — православної віри[3]. З січня 1942 по грудень 1943 року в Росоші і Липовці діяла антифашистська група, яку очолював В. М. Мищеряков[1]

Про роки Голодомору у селі Володимир Допіра записав у 2008 році свідчення у Людмили Дубинської:

Я йшла до своєї рідної тітки через цвинтар стежкою, якою ходило багато людй і атрапила а яму (їх було декілька). Підійшла і побачила в ямі живих і мертвих людй. Живі люди були безсилі і не могли вилізти з ями. Я злякалась і побігла додому, розказала про це мамі. У нашому селі жив чоловік, всі кликали його Денисом, він звозив на цвинтар мертвих і ще живих, виснажених, безсилих. Страшна була пора. З голоду люди втрачали розум. Пам'ятаю, побачила під очеретом одні голови людські, тулубів не було. Пам'ятаю ще, що ходили спецбригади по хатах і з горшків та торбинок забирали зерно, крупи, муку. Били людей, щоб признавалися, де заховано хліб. Прийшла бригада і до нас, знайшли торбинку з борошном, почали забирати...

[4]

2 жовтня 2016 року, у селі біля Меморіалу Слави загиблим воїнам, пройшла церемонія відкриття меморіальної дошки бійцю АТО Сергію Шевчуку[5]

Село було відоме за паперовою фабрикою, що не працює станом на 2010-ті. Значимість виробництва паперу зафіксовано одним з елементів на гербі села.

• Бадьорний Григорко Олексійович (1948) — український радянський діяч, бригадир комплексної бригади мулярів-монтажників будівельного управління № 142 тресту «Одестрансбуд». Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.
• Заріцька Анастасія Олексіївна (1948) — українська суддя, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
• Коваль Єлизавета Василівна (1930 р.н.) — казкар[6]
• Парипса Михайло Сергійович — голова асоціації «Українці Казахстану».
• Шевчук Сергій Іванович (1977—2014) — капітан ЗСУ, загинув під Іловайськом.

• 
  Урочище при в'їзді до села
• 
  Будинок культури та пам'ятник Леніну
• 
  Краєвид з видом на один із ставків у селі (ставок Шпиль)
• 
  Знак при в'їзді до села
• 
  Каплиця і цвинтар у Росоші
• 
  Пам'ятник жертвам Голодомору
• 
  Церква євангельських християн-баптистів
• 
  Панський ставок
• 
  Храм Св. Дмитрія Солунського
• 
  Будівля сільської ради
• 
  Фабричний ставок
• 
  Будівля колишньої паперової фабрики

• Росошанська сільська рада (Липовецький район)

• Росо́ша // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.376-377

• неофіційний сайт села Росоша
• Погода в селі
• Rososze (2), miasteczko u źródeł rzeki Pohanki, dopływu Sobu, powiat lipowiecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 767. (пол.)