Руцький Микола Миколайович

Народився 28 березня 1961 року в селі Ільпибоки, Демидівського району, Рівненської області в селянській родині. Його батько Микола «Довбуш» Руцький (1911–2006) у свій час був господарчим УПА села Ільпибоки.

Закінчив Демидівську середню школу, а в 1983 році українське відділення філологічного факультету Львівського державного університету імені І.Франка. Працював учителем, науковим співробітником Острозького історико-культурного музею-заповідника, журналістом, редактором видавничого центру фірми «Надія», режисером телекомпанії «Руна». Один із лідерів і засновників Народного Руху на Славутчині. Обирався депутатом Нетішинської міської та Хмельницької обласної рад народних депутатів 21 скликання. Друкувався у республіканському літературному альманасі «Вітрила» (1988, 1989), у Хмельницькій антології «Сто поезій ста поетів» (1992), журналі «Дзвін» у рубриці «Вірші наших читачів» (№ 12, 1992) у наукових краєзнавчих збірниках «Житомир в історії Волині й України» (1994) та «Велика Волинь» (1994). Стаття «Останній бій художника УПА Ніла Хасевича» вийшла у 1996 році в книзі австралійського письменника українського походження Юрія Борця (Ю. М. Пашківського). Лауреат Хмельницької обласної премії імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (1996) за дослідницьку роботу в історії національно-визвольних рухів Волині та Поділля.

Член Національної спілки письменників України.

Проживає у місті Нетішині, Хмельницької області.

• «Куди ідеш» (1990) — збірка поезій
• «Музика одинокого серця» (1992) — поезія і проза
• «На переломі» (1993) — літопис національно-демократичного руху Славутчини (1993)
• «Коли ви вмирали вам дзвони не грали» (1994) — документальна повість
• «Голгофа» (1996) — проза
• «Вертеп смерті» (2003) — історична повість
• «Вони виборювали волю України» (2009) — документальна проза
• «Ми у вічі сміялися смерті…» (2019) - документальний роман[1]

• Конкурс «Людина Року» м. Нетішин
• Не повторити помилок історії
• Вони виборювали волю України