Різдвянка (Новомиколаївський район)

Різдвя́нка — село в Україні, в Новомиколаївському районі Запорізької області. Розташоване за 23 км на південний схід від районного центру. Населення становить 791 осіб. Орган місцевого самоврядування — Різдвянська сільська рада.

село Різдвянка
Країна  Україна
Область Запорізька область
Район/міськрада Новомиколаївський район
Рада Різдвянська сільська рада
Код КАТОТТГ UA23060310140098450
Основні дані
Засноване 1796
Населення 791
Площа 5,2 км²
Густота населення 152,12 осіб/км²
Поштовий індекс 70152
Телефонний код +380 6144
Географічні дані
Географічні координати 47°48′04″ пн. ш. 36°03′23″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 121 м
Відстань до
районного центру		 23 км
Місцева влада
Адреса ради 70152, Запорізька обл., Новомиколаївський р-н, с.Різдвянка, вул.Центральна,42
Карта
Різдвянка
Різдвянка
Мапа

Географія

Село Різдвянка знаходиться на березі річки Солоної. Вище за течією на відстані 2 км розташоване село Придорожнє. Річка в цьому місці пересихає, на ній зроблена загата.

Історія

Село Різдвянка Новомиколаївського району було засноване 1843 року (до появи результатів досліджень кандидата історичних наук, уродженця с. Різдвянки Олександра Петровича Кривошия, датою заснування цього населеного пункту вважалися за різними джерелами 1796 р. чи 1823 р.).

Різдвянка (до 1917 року слобода Рождественская, Рождєствєнка) — центр однойменної сільської ради, розташоване в верхів'ях річки Верхня Терса (на правому і лівому берегах балки Зайцевої та балки Солоної) — правої притоки р. Верхня Терса за 39 кілометрів від районного центру. До найближчої залізничної станції Гайчур — 9 км[1] . В «Історії міст і сіл УРСР» про заснування Різдвянки говориться в дуже загальних фразах: «…Село засноване в 1823 році переселенцями із Росії, Польщі, Литви»[2].

Між тим, місцевість, де тепер розташоване село Різдвянка, з давніх-давен була заселена піонерами південноукраїнського Степу — козаками-запорожцями. В цілинному степу, де за спогадами старожилів, «тирса сивіла як дим, та ще де-не-де — кущі верболозу і терну»[3], а «бабаків було більше, ніж аврахів»[4], по балках, поблизу джерел з питною («доброю») водою, розташовувались козацькі осідлища — курені і зимівники. В одних козаків «…для зими були теплі хати, а для літа — курені, інші ж літо й зиму жили в куренях. Курені були великі, а щоб тепло було, козак наносить листя, сіна, простелить повсть, натягне на себе кожуха та й спить. Хоч який мороз, а йому байдуже…»[5]. Жили запорожці вільно. Випасали худобу, ловили в степових річках рибу, торгували і воювали. З тих часів значна кількість урочищ цього краю носить назви, які, очевидно, походять від запорозьких прізвиськ, — балки Бірюча, Зайцева, Куликова, Вовча, Зайцева могила та ін.

Після зруйнування в 1775 році козацьких вольностей Російська держава розпочала процес колонізації, освоєних козаками, південноукраїнських земель. Колишній козацький степ мав служити інтересам імперської феодально-поміщицької держави[6]. Степова місцевість між лівим берегом річки Гайчур і правим берегом річки Верхня Терса названа в тогочасних документах Вербовою пусткою (рос. Вербовая пустошь), після кількох територіально-адміністративних реформ і переділів 1802 року ввійшла до складу новоствореного Олександрівського повіту (так офіційно край почав називатися з 1806 р.)[7].

Землі Вербової пустки (пустошь Вербовая)[8] були віддані у рангові дачі поміщиці Олександрі Миколаївні Писемській, яка отримала 4500 десятин цілинної землі[9], і відставному майору Якиму Григор'єву, якому дісталось 1800 десятин [5, с. 36][10].

Заселення багатої на чорноземи і бідної на воду Вербової пустки виявилось для поміщиків справою доволі проблематичною, тому з часом їхні землі були знову повернуті у власність держави.

Згідно з «Відомостями Катеринославської губернії, Олександрівського повіту, з показом числа душ чоловічої і жіночої статі та числа десятин землі зручної і незручної», складеної в серпні 1805 року, землі Вербового пустища залишались незаселеними[11].

Карта Олександрівського повіту Катеринославської губернії 1795—1816 рр. також свідчить про те, що в межах означеної місцевості сільських населених пунктів не було[12].

1841 року уряд Російської імперії прийняв рішення про переселення на державні «пустопорожні» землі Катеринославської губернії 21500 душ державних селян чоловічої статі. Упродовж 1841—1847 рр. до Олександрівського повіту було переведено 38197 чоловіків і жінок державних селян. Вони започаткували на визначених державою ділянках землі 41 нове поселення [8, c. 90]. Згідно зі «Списками переселенців Олександрівського повіту», які зберігаються у фондах Державного архіву Запорізької області, 16 травня 1843 року до новозаснованого «казенного селения Рождественская» прибули перші 24 сім'ї державних селян[13]. Переселенці були із Полтавської (21 сім'я у складі 69 осіб чоловічої і 73 осіб жіночої статі)[14] та Харківської губерній (3 сім'ї державних селян у складі 28 осіб чоловічої статі і 15 осіб жіночої)[15]. Відтак першими поселенцями слободи Рождєствєнская стали сім'ї полтавських козаків, вихідців із села Подохи, Барковської волості, Гадяцького округу Полтавської губернії Давида Артемовича Соколенка, Федора Микитовича Михайлика і Дем'яна Спиридоновича Шульженка[16] та сім'ї військових обивателів (колишніх козаків), вихідців із хутора Куликів Лебединського округу Харківської губернії, Василя Івановича Кривошия, Карпа Лук'яновича Линника та Григорія Кириловича Кривошия[17]. Пізніше до них приєднались переселенці — вихідці із Київської, Чернігівської та Катеринославської губерній[18].

Перехід на нові, степові землі для людей, що виростали в іншій природній і кліматичній зоні, був досить ризикованою і небезпечною справою. Утворене «в степи глухой и непроходимой» поселення спиналось на ноги важко і повільно. Переселенці потерпали від невлаштованості побуту, відсутності достатньої кількості придатної для вживання питної води, голоду і хвороб[19]. Протягом 1848—1849 рр. в Рождественській, як і в багатьох інших степових поселеннях Олександрівського повіту, лютувала холера[19]. Згідно з даними дев'ятого народного перепису (Ревізії) 1850 року в казенному поселенні слобода Рождєствєнская мешкало 170 душ чоловічої і 156 душ жіночої статі[20]. Слободами в ті часи називались нові поселення, мешканці яких на певний період звільнялися від феодальних і державних повинностей. За цей час вони мали обжити місцевість, створити господарську інфраструктуру.

1866 року в слободі Рождественська була збудована Різдво-Богородична церква, і першим священиком новозбудованої церви став о. Никанор (Никанор Іванович Ювченков). Напередодні Першої світової війни у селі мешкала 2541 особа. Окрім церкви, в населеному пункті діяло 2 земські і одна церковно-приходська школи, земська лікарня, працював лікар, фельдшер, акушерка і земський ветеринарний фельдшер.

Радянська влада в селі Рождественка вперше була встановлена в січні 1918 року. У складній політичній ситуації селянам розібратися було важко: одні пішли за більшовиками, інші за Нестором Махном, треті підтримали Центральну Раду. Остаточно радянська влада утвердилася в Різдвянці лише 1922 року. Упродовж 1929—1930 рр. у селі було засновано 11 товариств спільного обробітку землі, які 1932 року об'єдналися у два колгоспи — імені 8 Березня та «Червоний партизан».

Жахливий голодомор 1932—1933 років забрав життя кількох сотень мешканців села. Тридцять родин найбільш заможних селян більшовицька влада, як куркулів, вислала до Сибіру і на Донбас.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю різдвянців. На фронти Другої світової війни пішло 498 чоловік. Уже в перші місяці війни високу бойову майстерність показав льотчик, командир ескадрильї 744-го авіаційного полку І. В. Манойло. За 1941—1942 роки він збив 10 фашистських літаків. 31 березня 1943 року І. В. Манойлу було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

Понад 250 учасників бойових дій за подвиги на фронті і в тилу були нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них Л. О. Валюх, Я. І. Білик, М. О. Мирошниченко, М. З. Муковський та інші.

Жахливі часи довелося пережити мешканцям села з 4 жовтня 1941 до 18 вересня 1943 року. Сотні юнаків і дівчат фашисти вивезли на примусові роботи до Німеччини. Загарбники зруйнували і спалили колгоспні будівлі, забрали худобу і реманент.

Нині в селі стоїть пам'ятник 101 воїну-визолителю та 242 землякам, які віддали своє життя за визволення рідної землі. Поряд з пам'ятником загиблим на фронтах війни землякам встановлено погруддя Героя Радянського Союзу льотчика-винищувача І. А. Манойла.

1950 року різдвянські колгоспи утворили одне господарство — імені 8 Березня. Незабаром за високі досягнення у сільськогосподарському виробництві колгосп був нагороджений дипломом другого ступеня і малою золотою медаллю ВСГВ у Москві. 259 передовиків сільськогосподарського виробництва були відзначені орденами і медалями Радянського Союзу.

Економіка
  • У радянські часи на території села було 2 колгоспи: «8 Березня» і «Червоний партизан». Нині на території села працюють кілька приватних господарств.

Об'єкти соціальної сфери
  • Школа.
  • Дитячий садочок.
  • Будинок культури.
  • Дільнична лікарня.

Відомі особистості

Учені, що народились у с. Різдвянці
  1. Авраменко Світлана Миколаївна (нар. 1970) ― український вчений в галузі історії педагогіки[21] [22].
  2. Кривоший Олександр Петрович (1962—?) — український вчений-історик.

Воїни-захисники, що народились чи мешкали в с. Різдвянці
  1. Манойлов Іван Антонович (1910—1942) — український воїн, Герой Радянського Союзу.
  2. Сметанін Андрій Володимирович (1981—2017) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни,
  3. Рой Владислав Олександрович (1994—2019) — солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го відділення 1-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти 24 ОШБ

Див. також

Примітки
  1. Князьков Ю. (2004.). Запорізька область : іст.-геогр. і топонім. словник. Вип. 1 : (Василівський, Вільнянський, Гуляйпільський, Запорізький, Новомиколаївський райони) (Українською). Запоріжжя : Тандем-У, – 340 с.: Запоріз. наук. т-во ім. Я. Новицького, Ін-т археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. –. с. С. 272.
  2. История городов и сел Украинской ССР. Запорожская область. (Російською). Київ. 1981. – 728 с. с. Из содерж. : Риздвянка. – С. 503.
  3. Новицький Я.П. Народна пам`ять про козацтво / Я. П. Новицький, А. Л. Сокульський, В. І. Шевченко; авт. передм. до англ. тексту А. І. Гайдай. /Я. П. Новицький – Запоріжжя: СП”Інтербук”. Запоріз. центр, 1991. – 160 с. С.– 56.
  4. Новицький Я.П. Народна пам`ять про козацтво / Я. П. Новицький, А. Л. Сокульський, В. І. Шевченко; авт. передм. до англ. тексту А. І. Гайдай. /Я. П. Новицький – Запоріжжя: СП”Інтербук”. Запоріз. центр, 1991. – 160 с.: іл.
  5. Новицький Я.П. Народна пам`ять про козацтво / Я. П. Новицький, А. Л. Сокульський, В. І. Шевченко; авт. передм. до англ. тексту А. І. Гайдай. /Я. П. Новицький – Запоріжжя: СП ”Інтербук”. Запоріз. центр, 1991. – 160 с. – С. 53.
  6. 3. Первое полное собрание законов Российской империи: (далі І ПСЗ) – Т. ХХ. – No 14252. –С.55–56.
  7. 4. І ПСЗ, Т. ХХ, No 20449. – С.228-291.
  8. арагодин А. И. История запорожского края: 1770–1917 (документы и материалы) / А. И. Карагодин – Запорожье: ЗГУ, 2002. – 458 с. – С. 36, 42.
  9. 5. Карагодин А. И. История запорожского края: 1770–1917 (документы и материалы) / А. И. Карагодин – Запорожье: ЗГУ, 2002. – 458 с. – С. 42.
  10. Карагодин А. И. История запорожского края: 1770–1917 (документы и материалы) / А. И. Карагодин – Запорожье: ЗГУ, 2002. – 458 с. – С. 36.
  11. Ведомость Екатеринославской губернии Александровского уезда с показаним числа душ мужика и Женька пола и числа десятин земли удобной и неудобной. 1805(1795р.) // Новицкий Я. П. История города Александровска (Екатеринославской губернии) в связи с историей возникновения Днепровской линии крепостей. 1770–1806 / Я. П. Новицкий – Екатеринослав, 1905. – С. 139–168.
  12. Російський державний архів давніх актів (далі РДАДА), ф. 1356, оп.1. – од. зб. 942.
  13. 9. Державний архів Запорізької області (далі ДАЗО), ф. 12, оп. 2. – спр. 222, арк. 38–41.
  14. Державний архів Запорізької області (далі ДАЗО), ф. 12, оп. 2. – спр. 222, арк. 38.
  15. 9. Державний архів Запорізької області (далі ДАЗО), ф. 12, оп. 2. – спр. 222, арк. 40.
  16. 9. Державний архів Запорізької області (далі ДАЗО), ф. 12, оп. 2. – спр. 222, арк. 38.
  17. Державний архів Запорізької області (далі ДАЗО), ф. 12, оп. 2.  –  спр. 222, арк. 40 зв.
  18. Державний архів Запорізької області (далі ДАЗО), ф. 12, оп. 2. - спр. 227, арк. 68-70 зв.
  19. Чиженок Ю. А. З історії заселення і освоєння земель Олександрійського повіту Катеринославської губернії (з другої половини ХVIIІ ст. до 1861 р.) / Ю. А. Чиженок – Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС ЛТД”, 2003. – С. 90.
  20. Державний архів Запорізької області (далі ДАЗО), ф. 12, оп. 2. – спр. 253, арк. 1058.
  21. Avramenko Svitlana — Wikimonde Plus. plus.wikimonde.com. Процитовано 17 січня 2021.
  22. CENTRE DE MANAGEMENT DE L'INNOVATION. centre-management-innovation.tilda.ws (укр.). Процитовано 19 листопада 2021.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.