Різка

Рі́зка — зрізаний з будь-якого дерева або куща тонкий, гнучкий прутик. Один або кілька зв'язаних прутиків, використовувались в якості засобу тілесного покарання — бичування. Кожної різки зазвичай вистачало на 10 ударів, а потім її замінювали на нову. Попередньо різки розпарювали, що надавало їм особливої гнучкості. Процес покарання називався давати (дати, всипати) різок.

Процес покарання учня пучком різок у середні віки

Історія

Різка як засіб виховання згадується ще в Біблії; за настановами царя Соломона: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання». Також бичування Ісуса Христа є одним із знарядь його мук та описане в одному з епізодів Страстей Господніх.

Зображення пучка різок, як елемента знарядь Страстей на частині ризи ікони Розп'яття в Зарваниці


Биття різками набирало все більшої популярності, воно було найпоширенішим шкільним та судовим покаранням у Європі аж до середини XIX століття. Батоги, палиці, шпіцрутени, різки вважалися неодмінними та обов'язковими знаряддями фізичних покарань. Їх застосовували всюди: у в'язницях, поліцейських дільницях, армії, школі, для придушення селянських заворушень і за постановою військових судів на землях Росії та «підросійської» України у XVIII – першій половині ХІХ століть[1].

Як засіб покарання у навчальних закладах згадується в творах багатьох українських письменників: Г.Квітка-Основ’яненко «Пан Халявський», В.Наріжний «Бурсак», А.Свидницький «Люборацькі», М.Помяловський «Нариси бурси». Зокрема у життєписі І.Нечуя-Левицького написаним ним самим:

Важка тоді була школа для школярів: тоді було царство різок та паль. Ігумен Феодор вчив добре, але був нетерплячий, палкий та любив бити різками за ніщо... Він часом спересердя посилав під різку цілі парти школярів.

В українських школах за давньою традицією, сікли в суботу (звідси звичай «субітки» або «давати суботників»). Публічні екзекуції відбувалися біля порогу класу або в коридорі школи, бурси й на академічному плацу, обов'язково на очах однокласників і в присутності педагогічного персоналу[2].

Покарання різками в гімназії за часів Російської імперії, малюнок 1858 року

У Російській імперії бичування різками, як офіційне дисциплінарне тілесне покарання було скасоване 1903 року[3].

В католиків і православних збереглись традиції коли на день Святого Миколая діти отримували подарунки під подушками. Діти, котрі протягом року не слухалися батьків, діставали цього дня замість солодощів - в'язку різок[4]. Подібний звичай перейнявся до Австрії, Голландії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Хорватії[5], але різки приносив[6] не Миколай, а фольклорний персонаж Крампус.

Крампус (з пучком різок) і Святий Миколай відвідують домівку у Відні, 1896 рік

Примітки
  1. Курочкін, Олександр. Педагогіка різки. ethnography.org.ua. Процитовано 25-01-2020.
  2. Чебанюк, Олена (13-12-2011). Найбільшим гріхом вважали крадіжку харчів у однокласників. gazeta.ua. Процитовано 20-01-2020.
  3. Тілесні покарання // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
  4. Прийшов Мікулаш: Чому закарпатські діти отримують подарунки від святого двічі. zak.depo.ua. 06-12-2019. Процитовано 25-01-2020.
  5. Brunner, Christian (17 серпня 2015). Mountain Magic : Celtic Shamanism in the Austrian Alps. Lulu.com. ISBN 9781312995192.
  6. Крампус носив з собою березові різки якими він при нагоді бив дітей

Джерела

Джеймс Бертрам. История розги. — Москва : Просвет, 1992. — Т. 1. — 288 с. — ISBN 5-86068-010-4.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.