Ріроріро західний

Ріроріро західний[2] (Gerygone fusca) — вид горобцеподібних птахів родини шиподзьобових (Acanthizidae). Ендемік Австралії.[3][4]

?
Ріроріро західний

Західний ріроріро (підвид G. f. exsul)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Надродина: Meliphagoidea
Родина: Шиподзьобові (Acanthizidae)
Підродина: Шиподзьобні (Acanthizinae)
Рід: Ріроріро (Gerygone)
Вид: Ріроріро західний
Gerygone fusca
(Gould, 1838)

Ареал поширення виду: світлішим кольором показано місця проживання без гніздування.
Підвиди
  • G. f. fusca (Gould, 1838)
  • G. f. exsul Mathews, 1912
  • G. f. mungi Mathews, 1912
Посилання
Вікісховище: Gerygone fusca
Віківиди: Gerygone fusca
ITIS: 560256
МСОП: 22704721
NCBI: 117203

Опис

Верхня частина тіла птаха сірувато-коричнева, нижня частина тіла білувата, горло і груди світло-сірі. Рульові пера на хвості яскраві, чорно-білі, добре помітні під час польоту.[5]

Таксономія

Західний ріроріро є сестринським видом мангрового ріроріо.[6][7][8] Дослідники вважають, що ці два види розділилися в плейстоцені. Ці види тепер повторно контактують в районі Карпентарії, однак мешкають в різних середовищах і не схрещуються.[9]

Підвиди

Виділяють три підвиди:[10]

  • G. f. fusca (Gould, 1838) (південний захід Західної Австралії);
  • G. f. exsul Mathews, 1912 (схід Австралії; популяції півострова Ейр);
  • G. f. mungi Mathews, 1912 (центральна Австралія).

Поширення

Західний ріроріро є ендеміком Австралії. Це найбільш поширений птах роду ріроріро, а також єдиний птах роду, що мешкає в центральних районах Австралії. Живе у відкритих лісах і лісових масивах, в чагарниках, на висоті до 850 м над рівнем моря. Популяції півночі і сходу осілі. Популяції внутрішніх районів можуть мігрувати, реагуючи на посуху. Деякі популяції Західної Австралії взимку мігрують вглиб континенту або на північ.

Раціон

Західні ріроріро харчуються комахами, яких шукають на деревах.

Розмноження

Сезон розмноження зазвичай триває з вересня по січень[11]. Гніздо грушеподібне. В кладці 2-3 яйця, інкубаційний період триває 10-12 днів, пташенята залишаються в гнізді 10-13 днів.

Примітки

  1. BirdLife International (2012). Gerygone fusca. Процитовано 26 листопада 2013.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Menkhorst, Peter; Rogers, Danny; Clarke, Rohan; Davies, Jeff; Marsack, Peter; Franklin, Kim (2017). The Australian Bird Guide (вид. 1st). Melbourne: CSIRO Publishing. ISBN 9780643097544.
  4. Higgins, P.J.; Peter, J.M. (2002). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 6: Pardalotes to Shrike-thrushes. Melbourne: Oxford University Press. с. 360–374. ISBN 0-19-553762-9.
  5. Pizzey, Graham; Knight, Frank (2003). The Field Guide to the Birds of Australia. Sydney: Harper Collins. ISBN 9780732291938.
  6. Garcia-Navas, Vicente; Rodriguez-Rey, Marta; Marki, Petter Z.; Christidis, Les (2018). Environmental determinism, and not interspecific competition, drives morphological variability in Australasian warblers (Acanthizidae). Ecology and Evolution 8: 3871–3882.
  7. Ford, Julian (1986). Phylogeny of the Acanthizid Warbler Genus Gerygone Based on Numerical Analyses of Morphological Characters. Emu - Austral Ornithology 86 (1): 12–22.
  8. Nyari, Arpad S.; Joseph, Leo (2012). Evolution in Australasian Mangrove Forests: Multilocus Phylogenetic Analysis of the Gerygone Warblers (Aves: Acanthizidae). PLoS ONE 7 (2): e31840.
  9. Ford, Julian (1981). Morphological and Behavioural Evolution in Populations of the Gerygone Fusca Complex. Emu - Austral Ornithology 2 (81): 57–81.
  10. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2019). Bristlebirds, pardalotes, Australasian warblers. World Bird List Version 9.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 21 січня 2019.
  11. Gregory, P (2020). Western Gerygone (Gerygone fusca) version 1.0. Birds of the World (J. del Hoyo, A. Elliott, J. Sargatal, D. A. Christie, and E. de Juana, Editors). Cornell Lab of Ornithology, Ithaca, NY.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.