Савич Олександр Антонович

Народився в с. Переволока Гродненської губ. (нині Слонімського району Гродненської обл., Білорусь) у сім'ї вчителя. 1917 закінчив історико-філологічний факультет Московського університету. 1917—20 працював у Саратовському університеті над магістерською дис. на тему: «Западнорусские школы в ХVI—ХVIII вв.» З 1921 по 1924 — доцент кафедри російської історії Мінського університету. 1924—30 — доцент, професор Пермського університету, 1931—32 — професор, зав. кафедри історії народів СРСР Пермського індустріально-педагогічного інституту. 1932 був звинувачений у недотриманні «марксистсько-ленінської методології» у своїх лекційних курсах. Переведений на роботу в Ярославський педагогічний університет. Один із засновників Пермського етнографічного товариства, започаткував дослідження із краєзнавства Уралу. Працював в Історичному музеї в Москві, Інституті історії АН СРСР, Московському державному заочному педагогічному інституті.

Досліджував культурне та релігійне життя в Україні та Білорусі 16—18 ст., історію російсько-польських відносин поч. 17 ст., походи Лжедмитрія I, соціальні рухи 17 ст., проблеми джерелознавства та краєзнавства. Брав участь у дискусії з відомим ученим М.Покровським, спростовував із «класових позицій» деякі положення вченого щодо питань російсько-польських відносин поч. 17 ст. Зокрема, твердження М.Покровського, що Лжедмитрій I був знаряддям інтриг проти російського царя Бориса Годунова з боку Романових, а похід польського війська на Москву — наслідок інтриги оточення російського царя Василія Шуйського та оборонного і наступального союзу Москви і шведського короля Карла IХ, з яким Польща перебувала у стані війни. Вважав, що польський король Сигізмунд III Ваза та його близьке оточення в ході цих операцій прагнули зміцнити позиції Речі Посполитої, приєднати Чернігово-Сіверські землі, підкреслював активну участь народних мас у подіях, пов'язаних із міжцарюванням у Росії.

Листувався з відомим ученим К.Харламповичем, який рецензував його праці, присвячені історії шкільної освіти в Білорусі та Україні 16—18 ст., вказував на дещо спрощене трактування вченим причин укладання Берестейської церковної унії 1596 лише як прагнення православних ієрархів здобути місця в польському сенаті. У листі до М.Грушевського (1 грудня 1927) К.Харлампович рекомендував видати працю С. «Нариси з історії культурних рухів на Вкраїні та Білорусі в ХVI—ХVIII ст.» й повідомляв, що автор цінує зауваження М.Грушевського і виконає їх. Праця була видана в Києві 1929. С. мав намір продовжити співпрацю з ВУАН, досліджувати історію польсько-московських взаємин, українських і білоруських монастирів періоду Берестейської унії. У грудні 1929 звернувся з проханням до ВУАН дозволити попрацювати в Києві 3—4 місяці під керівництвом М.Грушевського. Науково-дослідна кафедра історії України при ВУАН прийняла рішення запросити С. 1941 в Києві була видана ще одна праця С. — «Розгром польської інтервенції на початку ХVII ст. в Росії». 1940 разом з О.Оглоблиним і В.Пічетою виступав офіційним опонентом докторської дисертації Н.Полонської-Василенко, яку вона захищала за сукупністю праць в Інституті історії АН СРСР.

Помер у м. Москва.

• Дзюба О. М. Савич Олександр Антонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.