Садибний будинок (Харків, Дмитрівська, 14)

Деякий час в будинку жив багатий місцевий землевласник та домовласник, перший голова Правління Харківської суспільної бібліотеки (1886—1892 рр.), член суспільства знання — Борис Григорович Філонов[6].

«Большой барин по наружности, приемам, привычкам, образу жизни, Б[орис] Г[ригорьевич] в то же время сочувствовал демократическим стремлениям. В особенности он был расположен к украинофилам. Одно время артисты украинской сцены были его любимыми гостями. Портрет Кропивницкого висел на видном месте. Покойный любил украинскую литературу, особенно Шевченко» — так пише про нього український фольклорист, етнограф, літературознавець і громадський діяч Микола Федорович Сумцов[7].

Ге Микола Миколайович (1831—1894). О. С. Пушкін в селі Михайлівському

У своєму маєтку Б. Г. Філонов зібрав багату колекцію цінних старовинних книг, картин таких митців, як Т.Г. Шевченко, К.П. Брюллов, В.М. Васнецов, І.К. Айвазовський та ін.[7]. Серед його експонатів слід відзначити картини «В'язень» Володимира Єгоровича Маковского, М.М. Ге «Пушкін в селі Михайлівському»[8] (яку довгий час вважали втраченою), велику ікону Христа, авторство якої приписують Т.Г. Шевченку, пейзаж Е.Е. Волкова.

Вважають, що друзі подарували на сімейне свято Б. Г. Філонову «скіфську бабу», яка й стала «охоронницею» маєтку, якому судилося зберегти свій первозданний вигляд через століття.

За садибою Б. Г. Філонова знаходився великий маєток з будинком та англійським садом. Саме тут розмістився з 1818 р. по 1829 рік Харківський (Єкатерининський) інститут шляхетних дівчат[9].

29 квітня 1812 року Рада дворянського товариства, на чолі з Григорієм Федоровичем Квіткою, внесла пропозицію заснувати особливий інститут, у якому мали б виховуватись з початку його заснування 20 дівчат з бідних дворянських та обер-офіцерських родин, щоб дати вихованкам педагогічну освіту, належним чином забезпечити засвоєння ними декількох корисних курсів наук, за допомогою яких вони могли б після закінчення інституту «здобувати собі шляхетний прожиток в маєтках багатих поміщиків для навчання їхніх дочок».[10]

Григорій Квітка-Основ'яненко

Зберігся лист українського письменника, громадського діяча Григорія Квiтки-Основ'яненка до харківського генерал-губернатора вiд 12 липня 1818 р., у якому Г.Квiтка порушує проблему забезпечення дівочого інституту харчами, дровами, свічками. Слід відзначити, що письменник згодом майже всі свої статки витратив на інститут. П.Гулак-Артемовський писав: «Палкий ентузіазм, невтомна дiяльнiсть та безкорисливість Квiтки в здiйсненнi цієї корисної справи (мається на увазі утворення дівочого інституту в Харкові) побороли всі перешкоди».

Спочатку інститут розміщувався в будинку на Вознесенській площі; (нині — це площа Феєрбаха), що належав священику Василію Фотієву. З 1813 р. по 1817 р. — в домі пані Зарудної, з городом та садом, «через що вихованки позбавлені будуть, шукаючи місце для гуляння, ходити по вулицям та зустрічати непристойних полу та віку їх». Коли Товариство Благодійництва придбало два доми у Дмитрієвському приході, то інститут знайшов нове помешкання, а до цього один рік знаходився в домі Г. Ф. Квітки. В 1829 році Государ-імператор повелів віддати Харківському інституту будинок на Сумській вулиці, який призначався для кадетського корпусу." — про що свідчать матеріали Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова.[10]

З 1812 по 1818 рр. інститут існував як приватний заклад. Його функціонування було можливим лише завдяки безкоштовному викладанню в ньому вчителів інших навчальних закладів міста Харкова. Але подальше існування інституту на таких умовах стало неможливим. Виникла думка звернутися за допомогою до дворянства усіх малоросійських губерній i на базі Харківського інституту створити Малоросійський дівочий інститут. Ця ідея так i не була здійснена, а проблему матеріального забезпечення закладу вирішили іншим шляхом. У 1818 р. завдяки турботам Григорія Квiтки-Основ'яненка Харківський інститут було прийнято під протегування iмператрицi Марії Федорівни. Це суттєво покращило його становище, адже від Відомства закладів імператрицi Марії щорічно стало поступати 3 тис. крб. Виявили інтерес до закладу i приватні особи. Відомий всій Росiйськiй iмперiї Павло Демидов пожертвував 20 тис. крб. на будівництво приміщення для інституту i щорічно надавав грошову допомогу в розмiрi 1000 крб".

З 1829 р. по 1869 р. в маєтку по вул. Дмитрівська, 14 у м. Харкові розміщувались казарми гарнізону внутрішньої варти.[5]

В 1869 році в місті Харкові відкривається перша міська лікарня для малозахищеного населення — Олександрівська лікарня. Спочатку станція швидкої допомоги не мала свого приміщення, вона розташувалась у флігелі та стайні Олександрівської міської лікарні, куди було проведено телефонний зв'язок. Перша в Харкові карета «швидкої допомоги» виїхала з двору саме Олександрівської лікарні 25 квітня 1910 року. Після революції 1917 року маєток Філонова була надана в розпорядження Олександрівської міської лікарні.

У 1922 році в садибному будинку Філонова засновано бюро судово-медичної експертизи.

З 1943 в будинку розміщене Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи[11], яке з 1931 по 1946 рік очолював син М. С. Бокаріуса,- Микола Миколайович Бокаріус, єдиного із судових медиків, якого нагороджено найвищими орденами колишнього СРСР — Леніна, Трудового Червоного Прапора, медалями[12]