Садовський Йосип Антонович

У 1966 році закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв), де його вчителями були Валентин Борисенко та Іван Якунін.

Багаторічний голова Львівської організації Спілки художників у 1980-х роках. Професор Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв). Професор сакрального мистецтва у Львівській Духовній Семінарії УАПЦ та Львівській православній богословській академії УПЦ КП. Ініціатор та співорганізатор заснування й будівництва у Львові Палацу мистецтв.[1] Входив до складу журі конкурсу проектів пам'ятника Володимирові Кубійовичу у Львові 2001 року.[2] Останні десятиліття у своїй творчості глибоко перейнявся релігійною тематикою.[1]

Головним твором свого життя сам скульптор вважав останню працю — «Вітрильник Святого апостола Андрія Первозванного». Цьому твору, що напевно є одночасним прикладом не одного жанру та стилю, автор присвятив останні 5 років життя, але йшов до нього — як сам стверджував — протягом всього свого творчого шляху.

«Вітрильник Святого апостола Андрія Первозванного», Виставка Йосипа Садовського у Національному музеї у Львові, липень 2008

Наразі коротко про сам твір. Звичайно, він не складається в класичне визначення видів і жанрів образотворчого мистецтва. Узагальнено його можна назвати скульптурою, але обмовимось: з елементами монументального малярства (вітражі), мистецької каліграфії (написи), декоративно-ужиткового мистецтва (орнаментальні вставки), графіки. Ще проблемніше вкласти твір у якусь систему класичних стилів, бо тут виразно проступає їхній синтез чи, точніше, синкретизм: стилі не тільки єднаються в одне ціле, а й взаємодіють - доповнюють чи протистоять один одному. Можна провести аналогії з низкою модерністських напрямів - конструктивізмом, аванґардизмом, кінетичним мистецтвом, архітектурою, абстрактним експресіонізмом, і, може, хтось у "Вітрильнику..." спостереже певні ознаки сюрреалізму чи поп-арту. Але, на наш погляд, за всіх можливих паралелей, що могли б прикласти до цього твору мистецтвознавці, "Вітрильник..." - то вповні ані те, ні друге, ні третє. Це унікальний щодо стилістики твір, оригінал із оригіналів, особистий чи індивідуальний стиль автора. Якщо хтось захоче, назовімо цей стиль садовізмом.

 [3]

• «Ранок» (1965).
• «Верховинці» (1969).
• Пам'ятник на могилі І. П. Вовка на Личаківському кладовищі (1969).[4]
• «Мамай» (1968, мідь, гальванопластика, 120×120).[5]
• «Робітник» (1970, мідь, гальванопластика, 100×80×40).[5]
• Пам'ятник Паші Савельєвій у Луцьку (1972, співавтори Валентин Борисенко, Валентин Подольський, архітектор В. Семененко).[6]
• Портрет командира бойової групи Народної гвардії ім. І. Франка І. П. Вовка (1972, тонований гіпс, 72×50×52).[7]
• «Бригадир монтажників А. Кравець» (1975, кована мідь, 90×70×76).[8]
• Пам'ятники загиблим у селах Млиниська Жидачівського району (1971)[9], Монастирець Жидачівського району (1974, співавтор Зінаїда Расіна)[9], Тур'я Буського району (1975).[10]
• «Кавалер Ордена Трудової Слави штампувальниця Львівського автобусного заводу К. Марценків» (1975, шамот, 43×35×40).[8]
• Портрет колишнього начальника Городоцького районного відділу КДБ М. В. Лабузова (1977, бронза, 62×40×29).[7]
• Портрет художника Романа Сельського (1977, шамот, 48×25×32).[11]
• Барельєф «В. І. Ленін» (1977, бронза, 160×130×52).[7]
• Портрет Героя Соціалістичної Праці А. А. Акімова (1977, штучний граніт, 62×27×31).[7]
• «Шахтар» (1977, штучний граніт, 112×87×38).[11]
• 6-метрова статуя шахтаря «Шахтарська слава» при в'їзді до Червонограда (1978, кована мідь, архітектор Анатолій Консулов).[12]
• Портрет Народного артиста СРСР Б. Романицького (1978, бронза, 70×40×30).[13]
• Монументальний знак «Борцям за владу Рад» у Львові (1979).
• Пам'ятник Володимирові Леніну на площі Ринок у Самборі (1979, архітектор Анатолій Консулов).[14]
• «Навіки разом» (1979).[15]
• «Нескорені», композиція присвячена Народній гвардії ім. І. Франка (1979, бронза, 158×110×60).[13]
• «Портрет першого секретаря жидачівського райкому КПУ П. Брича» (1980, тонований гіпс[16], також мідь, 90×60×32[17]).
• Пам'ятник Іванові Франку в Лішні (1981, архітектор І. Француз).[18]
• Портрет бригадира шахтарів М. С. Школяренка (1982, тонований гіпс, 77×45×37).[19]
• «Ікари» (1982, співавтор Ярослав Скакун, тонований гіпс, 154×100×85).[19]
• «Партизанка» (1985, тонований гіпс, 120×64×54).[20]
• Портрет матері (1985, тонований гіпс, 63×48×33).[20]
• Скульптурна композиція «Сад світової культури» в Івано-Франковому (1986, співавтор Еммануїл Мисько).[21]
• «І. Франко» (1986, тонований гіпс, 124×49×38).[22]
• «Франківська плеяда» або М. Коцюбинський, М. Лисенко, Леся Українка, І. Труш, В. Стефаник (1986, склоцемен, 80×172×68).[22]
• Проект пам'ятника Іванові Франку в Івано-Франківську (не пізніше 1987).[23]
• Проект пам'ятника Шевченку для Дрогобича від 1988 року (співавтори архітектор Василь Каменщик, скульптор Іван Самотос). Затверджений, але не був реалізований.[24]
• «Покрова Пресвятої Богородиці» (1998).
• «Вітрильник Святого апостола Андрія Первозванного» (2008). Робота не завершена. Експонувалась в Національному музеї у липні 2008 року після смерті автора.[1].Композиція знищена кількома роками пізніше^{[джерело?]}.
• Пам'ятник Іванові Франку в селі Нагуєвичі (у співавторстві).
• Меморіальна таблиця у Львові до 100-річчя з дня народження Фелікса Дзержинського.[25]