Сарпинські озера

Сарпинські озера (рос. Сарпинские озёра) — ланцюг солонуватих озер,в улоговині одного з давніх гирл пра-Волги, що прямує від Волги (від південних околиць міста Волгоград) вздовж східного підніжжя Ергеней по території Волгоградської області і Калмикії.

Сарпинські озера
48°03′ пн. ш. 44°39′ сх. д.
Розташування
Країна  Росія
Регіон Калмикія
Волгоградська область
Геологічні дані
Тип group of lakesd
Розміри
Вода
Басейн
Власний басейн
(категорія) 		Q23981817?
Інше
Сарпинські озера (Росія)
озеро Сарпа, Волгоградська область

Площа озер мінлива, живлення в основному снігове. Навесні озера заповнюються талою водою і з'єднуються один з одним протоками. Влітку озера майже повністю пересихають, деякі перетворюються на солончаки, днища інших розорюються.

Фізико-географічна характеристика

Ланцюжок Сарпінських озер починається за південною околицею міста Волгограда, у Світлоярському районі Волгоградської області. Велика частина розташована в межах Республіки Калмикія в межах Сарпинської низовини. Південний край Сарпинської системи озер розташована поблизу селища Сарпа у Кетченеровському районі Калмикії.

Геоморфологія

Сарпинські озера є реліктом внутрішньої дельти пра-Волги, що формувалася протягом 7-8 Кілороків на місці глибокого естуарія наприкінці пізнього плейстоцену. З руслово-дельтовим процесом пов'язано наявність на Сарпинській низовині численних «пучків» балок з ланцюжками озер, що розходяться у південно-східному напрямку. Численні дрібні і великі улоговини — сліди міграції невеликих рукавів Волги. Цим пояснюється складна конфігурація берегової лінії озер. Значні площі займають лимани[1].

Гідрологія

Загальний об'єм озер 140 млн м³, площа дзеркала 138,8 км². Найбільші озера: Сарпа — 42,6 км², Ханата — 38 км², Барманцак — 25,8 км²; Сарпа (Цаган-Нур) — 23,5 км², Батир-Мала — 21,9 км².[2]. Найдовшу берегову лінію має озеро Сарпа (Цаган-Нур): при ширині від декількох сотень метрів до 2 км озеро має завдовжки 40-60 км. Гідрологічна мережа системи озер також включає: ставки-накопичувачі, відстійники, випарники; іригаційні канали з приймачами стічних вод у вигляді дрібних озер і болотистих знижень рельєфу; ставки рибоводів Світлоярського району[3].

Гідрологічний режим озер має змішаний природно-антропогенний характер. Озера розташовані в зоні сухих степів і напівпустель. Внаслідок значного випаровування роль дощового живлення не велике, живлення в основному снігове. Навесні озера заповнюються талою водою і з'єднуються один з одним протоками. Влітку озера майже повністю пересихають, деякі перетворюються у солончаки, днища інших розорюються. Живлення озер до початку обводнення низовини обмежувалося весняними талими водами і атмосферними опадами[3].

До середини 1970-х років озера були системою плесію, що з'єднуються навесні. В 1970-ті роки система озер зазнала суттєвої антропогенної трансформації. Подача води з Волги по каналах Сарпинської системи в 1978-79 роках призвела до збільшення площі окремих озер збільшилася на 20-30%[3].

Гідрохімія

Озера системи мають різну солоність, тільки озеро Цаца зберігає прісноводний характер[3]. В період весняної повені мінералізація води не перевищує 0,5-0,7 г/л. На південь мінералізація збільшується від 1-3 до 15-30 г/л. Переважають води гідрокарбонатно-натрієвого складу, рідше хлоридно-натрієві[1]. Ґрунтові води тут залягають на глибині 2-5 м, поблизу озер на глибині до 1 м. Мінералізація ґрунтових вод збільшується на південь від 1-3 до 15-30 г/л. Переважають води гідрокарбонатно-натрієвого складу, рідше хлоридно-натрієві[3].

Ґрунти

Ґрунтовий покрив в районі Сарпинських озер представлений степовим комплексом з солончакових солонців, світло-каштанових глубокозасолених ґрунтів, бурих пустельних-степових солонцюватих ґрунтів. У зниженнях формуються лучно-каштанові, лучно-лиманові злиті, на берегах озер — муловато-глейові ґрунти. Широко поширені степові дрібні і коркові солонці.

Флора і фауна

Влітку Сарпинські озера інтенсивно заростають очеретом, рогозом, комишем, але більшість з них пересихає і перетворюється в солонцево-солончакові лиманові урочища. Система Сарпинських озер забезпечує існування трьох видів, що знаходяться під загрозою глобального знищення: савки, черні білоокої і дерихвіста степового. Крім них, в угіддя регулярно зупиняються на прольотах, гніздяться і летують рідкісні і ті що знаходяться під загрозою зникнення види, занесені до Червоної книги Росії (понад 10 видів)[4].

Разом з озером Деед-Хулсун озера внесені в перспективний список Рамсарської конвенції[4].

Ресурси Інтернету

Примітки
  1. Сарпинські озера та озеро Деед-Хулсун / Том 3 / Водно-болотні угіддя Росії
  2. Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.
  3. СХЕМА КОМПЛЕКСНОГО ИСПОЛЬЗОВАНИЯ И ОХРАНЫ ВОДНЫХ ОБЪЕКТОВ БЕССТОЧНЫХ РАЙОНОВ МЕЖДУРЕЧЬЯ ТЕРЕКА, ДОНА И ВОЛГИ. Приложение 3.
  4. Водно-болотные угодья[недоступне посилання з вересня 2019]
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.