Сато Ейсаку

Сато Ейсаку народився 27 березня 1901 року в Табусе префектури Ямагуті. Він був молодшим із трьох синів у родині відставного чиновника Сато Хідесуке, що займався виробництвом саке[1].

1907 року Ейсаку поступив до початкової школи в рідному селі. За свою темну шкіру він отримав прізвисько «лопуховий корінь»[2].

1921 року, після закінчення середньої і вищої шкіл, Ейсаку поступив на юридичний факультет Токійського університету, де зайнявся вивченням німецького права. Ще під час вступних іспитів він познайомився із Ікедою Хаято, майбутнім колегою по партії та прем'єр-міністром Японії.

1923 року він успішно склав іспити на посаду державного службовця, і 1924 року, випустившись з університету, лаштувався на роботу до Міністерства залізниць. Через два роки Сато одружився зі своєю кузиною Сато Хіроко, яка народила йому двох синів.

Після закінчення місцевої початкової школи Кунікі і середньої школи в Куматото, Сато поступив до 1924 року він в На службі Сато оцінили, він обіймав низку важливих посад, в тому числі посаду директора бюро залізниць Осаки (1944—1946) і віце-міністра з перевезень (1947—1948).

У березні 1948 Сато залишив турботи про транспорт і зайнявся політикою. Він вступив в Ліберально-демократичної партії і був обраний головою партійного осередку в префектурі Ямаґуті. У жовтні прем'єр Йосіда Сіґеру залучив його до свого кабінету. Йосіда намагався зробити це негайно після закінчення Другої світової війни, проте американська окупаційна влада блокували призначення Сато, тому що його брат Нобусуке був членом довоєнного уряду і підозрювався у скоєні воєнних злочинів. Однак Нобусуке (згідно з японськими шлюбними звичаями змінив своє прізвище на Кісі) був виправданий, і брати отримали доступ до політики.

На виборах до парламенту 1949 Сато змінив співвідношення сил на користь своєї партії. Він залишив пост секретаря кабінету і став одним з найближчих помічників прем'єра Йосіди, спочатку як міністр пошт та телекомунікацій (1951—1952), потім — міністр будівництва (1952—1953), після чого був обраний генеральним секретарем партії.

Кар'єра Сато сильно постраждала в 1954, коли йому і кільком іншим політикам було пред'явлено звинувачення в отриманні хабара від суднобудівної компанії. Звинувачення проти нього поступово були зняті, але партія зазнала серйозних втрат. До 1957 Сато перебував поза політикою, потім був обраний головою виконавчого комітету оновленої ліберально-демократичної партії, президентом якої був його брат.

У 1958 Кісі Нобусуке став прем'єром Японії, призначивши брата міністром фінансів. У 1960 прем'єром був обраний однокласник Сато Ікеда Хаято, який запропонував йому посаду міністра зовнішньої торгівлі і промисловості. У липні 1962 Сато вийшов з кабінету, в чому угледіли його претензії на пост прем'єра, і відправився в закордонну поїздку, він зустрічався з лідерами Франції, США та інших великих держав. Потім, незважаючи на розбіжності з Ікедою, якому він дорікав за слабкасть, Сато повернувся до його кабінету в липні 1963 і залишався там до кінця 1964. Потім він висунув свою кандидатуру на пост лідера партії, щоб у разі перемоги на виборах стати прем'єр-міністром. Хоча Ікеда зберіг лідерство, у жовтні 1964 він був змушений подати у відставку за станом здоров'я. Після деяких коливань Ікеда призначив Сато своїм наступником, і 9 листопада 1964 парламент обрав його прем'єр-міністром.

У перші ж дні перебування при владі Сато оголосив про намір зміцнити позиції Японії на міжнародній арені при збереженні післявоєнного пацифізму. «Я думаю, що неозброєні і без'ядерні держави, такі, як Японія, повинні грати значнішу роль у збереженні миру», — заявив Сато після інавгурації. Прем'єр-міністр обіцяв продовжувати політику тісної співпраці з США, підтвердив прихильність післявоєнній конституції Японії, яка, зокрема, говорилося: «Війна і загроза або інше застосування сили забороняються як засіб вирішення конфліктів між народами». Це підтвердження мало тим важливіше значення, що військова політика Японії, потужна економіка якої зростала на очах, перебувала на роздоріжжі. Сато дав зрозуміти, що Японія засуджує використання ядерної зброї, і заявив про рішучість «не робити такої зброї», не мати і не допускати його до Японії".

Сато прагнув поліпшити відносини Японії з сусідами. У 1965 він підписав договір про дружбу і відновив дипломатичні відносини з Південною Кореєю, колишній жертвою японської агресії. Два роки по тому Сато здійснив поїздку на Філіппіни, в Австралію, Нову Зеландію, Південний В'єтнам, Лаос, Таїланд, Сінгапур, Малайзію, Індонезію і Бірму, що благотворно позначилося на розвитку торгових і культурних відносин. Під час в'єтнамської війни Сато намагався виступити посередником, але він же і розчарував багатьох японців, схваливши американські бомбардування Північного В'єтнаму в 1968 році.

Завдяки тісним зв'язкам з США Сато домігся найважливішого мирного повернення Японії островів Окінава та Огасавара. США захопили ці острови під час другої світової війни в ході запеклої битви. Після п'ятирічних переговорів у 1972 на островах був відновлений японський суверенітет. Сато намагався налагодити відносини з СРСР і Китаєм, але безуспішно. У липні 1972 він залишив пост прем'єр-міністра через розбіжності всередині партії.