Світильний газ

Світильни́й га́з (міський газ, кам'яновугільний газ) — суміш водню (50 %), метану (34 %), окису вуглецю (8 %) та інших горючих газів, що отримується при піролізі кам'яного вугілля або нафти.[1]

Вулична газова лампа DuddellStreet в Гонконгзі

З коркових відходів окрім бензолу та нафталіну одержують світильний газ.[2] Світильним газом раніше освітлювали вулиці і будинки, а в 1960-х роках використовувався як паливо на заводах.[1][3]
Світильний газ може застосовуватися в автомобільних двигунах.[4][5]

Зріджений світильний газ іноді називають блаугаз — за іменем винахідника, німецького інженера Блау.

Китайці стали використовувати природний газ як паливо і джерело світла в IV столітті до нашої ери.

Використання

У 1768 р. німець Штиль отримав патент на очищення коксового газу та його використання. У 1784 р. англієць Дандональд створив герметичну реторту для нагріву вугілля без доступу повітря із застосуванням зовнішнього нагрівання. З цієї реторти газ відводився таким чином, що змішування із продуктами спалювання не відбувалось.

У 1792 р. англійський інженер Вільям Мердок (конструктор першого англійського паротягу) газом з реторти освітив свій будинок, а в 1799 р. — машинобудівний завод біля Бірмінгему, що дало йому можливість організувати багатозмінну роботу практично всіх цехів.[6] Світильний газ в найкоротший термін знайшов собі широкий вжиток — для освітлення великих міст та заводів.

У 1819 р. Гарден вилучив нафталін С10Н8 із смоли, яка конденсувалась при охолодженні світильного газу.[6] Для зменшення кіптяви при спалюванні газу його додатково промивали конденсованою смолою, при цьому з газу абсорбувались ароматичні вуглеводні, і в 1825 р. великий англійський вчений М. Фарадей виділив з такої смоли бензол С6Н6, потім був отриманий антрацен С14Н10 (Дюма та Лоран, Франція, 1832 р.) та інші речовини[7].

У 1835 р. відбувся запуск газового заводу у Санкт-Петербурзі — першого вуглехімічного підприємства на території Російської імперії.[6] Вугілля для роботи заводу привозили морем з Англії. Отримуваний газ використовували для освітлення найбільших будівель та вулиць міста. Цей газ містив велику кількість водню тому легко займався у порівнянні з використовуваним раніше твердим паливом.

У Львові міське управління уклало угоду з товариством з німецького міста Дассау на будівництво першої на теренах України газовні (1854). Товариство отримало на 25 років виключне право освітлювати газом вулиці. Надалі місто могло викупити газівню, або отримати її безкоштовно у володіння ще через 15 років. Газівня запрацювала 1 вересня 1858 року.

7 квітня 1864 року між Одеською міською розпорядчою Думою та підлеглим Баварії Августом Рідінгером було підписано контракт про будівництво в Одесі газового заводу. На цьому заводі, після його введення в експлуатацію, вироблявся світильний газ для освітлення вулиць міста.[8] До 1917 загальна довжина газопроводів в Одесі становила понад 80 км, а ліхтарів газового освітлення по місту було понад дві тисячі[8].

Світильний газ був першим паливом, застосованим на ДВЗ Жака Ленуара, а перший промисловий зразок цього двотактного двигуна було створено у 1860 році[9].

Після другої половини 1800-х років використовувалось багато стаціонарних двигунів, які працювали на світильному газі.[10]

В 1892 році німецький інженер випробовував у Німеччині трамвайний вагон з двигуном, який працював на світильному газі.[11] До того часу світильний газ для руху трамваїв почали використовувати також в окремих містах Франції, Англії і США.[11]

На середину 1937 року в Москві було заплановано побудувати і запустити в експлуатацію першу газороздатну станцію світильного газу для заправки ним автомобілів на газоподібному паливі.[12] А за наказом Наркоммашу в СРСР випуск першої дослідної партії із 40 вантажівок і автобусів, які працюють на стиснутих газах (в тому числі світильному газі), і 5 вантажівок на зріджених газах (пропан, бутан) назначався на 1 вересня 1938 року.[13]

До 2 десятиліття XX століття світильний газ використовувався для освітлення вулиць.[14] У 2011 році існують програми з вуличного освітлення природним газом, особливо в Німеччині. Газ також використовується як засіб освітлення в деяких місцях, які є занадто далеко розташовані, щоб вони могли бути забезпечені електрикою.

Див. також

Примітки
  1. Мельник О. Г., Єлагін Г. І., Мельник Р. П. Пожежна небезпека та економічна доцільність використання газоподібних палив для двигунів внутрішнього згорання // Пожежна безпека: теорія і практика. Збірник наукових праць
  2. (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература, 1964. — 576 с.
  3. М. М. Скаткін // Природознавство: підручник для 4 класу. — К.: Радянська школа, 1967. — С. 256 (сторінка:68)
  4. М. В. Мельник, Б. В. Ємець, О. С. Поліщук Обґрунтування продуктивного використання газового палива для бензинових двигунів автомобілів // Вісник Житомирського національного агроекологічного університету. Науково-теоретичний збірник, 2010. — № 2.
  5. Ю. Долматовский. Германская промышленность готовится к войне // За рулем. — 1936. — № 08. — С. 7–9.
  6. І. В. Шульга Отримання відновників для виплавки заліза з руди (до середини ХІХст.) // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Збірник наукових праць. — 2011. — № 1
  7. Быков Г. В. История органической химии. — М. : Наука, 1978. — 379 с
  8. Ігор Учитель Роль «Одесагаз» у розвитку газопостачання області // Економіст Науковий журнал. — 2010. — № 10.
  9. А Ф. І. Абрамчук, Ю. Ф. Гутаревич, К. Є. Долганов, І. І. Тимченко // Автомобільні двигуни: підручник.– К.: Арістей, 2006. — 476 с. ISBN 966-8458-26-5
  10. Mathot, RE, Gas-engines & producer gas plants, Munn & Company, 1905
  11. Л.Цырлин. Проблема замены нефтепродуктов на транспорте // «За рулем» — 1936. — № 14 (с.: 1-3)
  12. Инж. Г.Самоль. Автомобили на газообразном топливе // «За рулем» — 1937. — № 05 (с.: 11)
  13. Инж. Н.Фомин. НАТИ и газификация транспорта // «За рулем» — 1938. — № 09 (сторінка: 11)
  14. Світильний газ[недоступне посилання з липня 2019] Стаття з Великої радянської енциклопедії (3-е видання)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.