Семенюк Никон Юхимович

Народився близько 1919 року[ком. 3] у селі Немовичі (сьогодні у Сарненському районі Рівненської області України)[1]. Закінчив 4 класи школи[2]. У 1940—1941 роках проходив службу в Червоній армії командиром взводу, мав військове звання молодшого командира[2][1]. Влітку 1941 року потрапив у німецький полон[3][2]. У 1942 році працював військовим інструктором (за іншими даними — заступником коменданта) української допоміжної поліції в Сарнах[3][1][2]. У березні 1942 року залишив службу і вступив до ОУН(б)[2]. Проживав разом з родиною у рідному селі Немовичі[2].

У 1942—1943 роках був одним з організаторів перших відділів УПА на Поліссі[1]. Після загибелі командира першої сотні УПА Григорія Перегіняка («Коробки», «Довбенка») у лютому 1943 року «Ярема» взяв на себе командування сотнею[2]. За спогадами бійця сотні Степана Бакунця (Олександра Шмалюха), Семенюк перевів до УПА 80 українців, які також служили в сарненській поліції[7]. У травні 1943 року сотня вже належала до 1-ої групи УПА, пізніше — у скалі ВО «Заграва»[2][8]. Відділ «Яреми» брав участь у боях з німецькими загонами та більшовицькими партизанами, а також у ліквідації польських колоній, які співпрацювали з більшовиками та німецькою владою[8]. Загін діяв здебільшого у північних районах Рівненської області — Дубровицькому, Сарненському, Костопільському та Рокитнівському[3]. Семенюк постійно підтримував військову дисципліну у загоні, жорстоко карав порушників, зокрема за пияцтво[3]. У ніч з 24 на 25 червня 1943 року відділи «Яреми» і «Дороша» здійснили засідку на потяг на станції Немовичі, внаслідок чого вбито 150 німецьких протипартизанських поліцаїв, але самі «Ярема» і «Дорош» були поранені[9]. За даними дослідника Петра Содоля, бій, у якому Семенюк зазнав тяжкого поранення, відбувся 23 червня[1]. Через поранення командиром сотні призначено його замісника і за сумісництвом командира 1-ої чоти сотні Василя Левковича («Вороного»)[10]. У вересні (за іншими даними у серпні) 1943 року призначений командиром куреня (загону) «ім. Богуна» групи «Заграва», який очолював до початку 1944 року[10][2][1]. Також за деякими відомостями певний час командував куренем «ім. Є. Коновальця»[2].

У січні 1944 року підвищений у званні до поручника[1]. Під час переходу фронту у січні-лютому 1944 року у підрозділі «Яреми» було 2 сотні, у яких налічувалося 240 осіб[11]. На чолі свого загону брав участь у чисельних боях проти військ НКВС[1]. За твердженнями НКВС, курінь «Яреми» був розбитий 23 березня 1944 року[12]. 20 квітня 1944 року (за звітами УПА — у березні) загін Семенюка перейшов з групи «Заграва» до складу групи «Тютюнник»[2][13]. Наприкінці квітня призначений командиром з'єднанням «Петлюра» («Дорош») у групі «Тютюнник» («Хвильовий»), теренами дій якого мали бути північні райони Житомирської області[14][2]. Проте закріпитися в терені не вдалося й у середині червня Семенюк повернувся на Рівненщину[14]. У липні 1944 року група «Тютюнник» реорганізована і перейменована на з'єднання груп (ЗГ) «44» («ЗГ», «444»)[13]. З серпня 1944 року Семенюк («Стальний») став командиром реорганізованого загону «Дорош» у складі ЗГ «44» («444», «ЗГ»)[1][15]. У вересні 1944 року у загоні «Яреми» було 2 сотні з чисельністю у 240 бійців[11]. 24 листопада 1944 року присвоєно звання майора УПА[4]. На кінець 1944 року загін нараховував 266 осіб[16]. Тереном дій загону був окреслений Сарненський надрайон «з впливом дій на східні терени України»[16].

Дослідник Петро Содоль називає «Ярему» одним з найвідоміших командирів УПА-Північ[1]. На обласній нараді секретарів райкомів КП(б)У, голів райвиконкомів, начальників РО НКВС і НКДБ при Ровенському обкомі КП(б)У за участі першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова 14 січня 1945 року начальник РО НКВС Серебрянський назвав загін «Стального» «найнебезпечнішим» з наявних[17]. За радянськими оцінками, висловленими тоді на нараді, загін Семенюка був одним з найбільших, налічуючи 340—500 бійців, і діяв у Клесівському, Сарненському і Рокитнівському районах Рівненської області[17]. За радянськими даними на середину лютого 1945 року, загін «Стального» зменшився вдвоє, до близько 250 осіб, але НКВС мало свідчення, що чисельність все ще може сягати до 500 бійців[17]. За Содолем, про «Ярему» як про невловимого «бандитського» ватажка згадував у своїй промові Микита Хрущов на конференції партійних керівників у Львові у травні 1945 року[1]. За голову Семенюка НКВС давало 25 тис. карбованців[2]. Семенюк декілька разів був поранений[2]. 10 квітня 1945 року через хворобу його тимчасово відсторонили від командування загоном «Дорош», командиром натомість призначено Івана Гречана («Пащенка»)[18]. Влітку 1945 року Семенюк на чолі кінного відділу здійснював рейд у Житомирській області[1]. У червні вони на залізничному перегоні Бердичів — Козятин звільнили три ешелони ув'язнених, яких везли у концтабори Сибіру[19]. У вересні 1945 року його кінна рейдова група налічувала 27 чоловік[20].

У 1945 році через великі втрати українського підпілля СБ ОУН (б) почала масштабну внутрішньопартійну чистку запідозрених у роботі на радянські спецслужби[21]. У вересні 1945 року підозрюваний у зв'язках з НКВС провідник Житомирського ОП ОУН Микола Мельник («Павло», «Микола») після тортур коменданта СБ ОУН «Дяді» («Костя»), зізнався, що є агентом НКДБ і серед інших назвав радянським агентом і «Стального»[21][3]. Після цього СБ ОУН у жовтні 1945 року заарештовує Никона Семенюка за підозрою у співпраці з НКВС[3]. Страчений СБ ОУН того ж року[2][10].

Батько Юхим та матір проживали в селі Немовичі[2]. Був одружений з Марією, з якою мав двох дітей[2]. Мав двох сестер — Мичко Фросю та Мичко Марію[2]. Як згадував повстанець Степан Бакунець, родину Семенюка було вислано[7].

• Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2006. — Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля. 1944–1946. Документи і матеріали. — С. 27, 176, 861, 868, 922, 929.
• Крішан А. Поліський месник «Ярема» (командир УПА-Північ Никон Семенюк). // Між Бугом і Дніпром. Науково-краєзнавчий вісник Центральної України.. — Кропивницький : Центрально-Українське видавництво, 2020. — Вип. XIII. — С. 142-150.