Сергієнко Василь Тимофійович

Народився 13 (26) квітня 1903(19030426) року в місті Вовчанську Харківської губернії в родині чоботаря-кустаря. У 1913 році закінчив три класи міського приходського училища у Харкові.

У травні 1914 — червні 1915 року — учень друкаря в «Скородруці Малкіна» в Харкові. У червні 1915 — грудні 1916 року — учень різьбяря на картонажній фабриці Казаса в Харкові. У грудні 1916 — вересні 1918 року — учень, підручний слюсаря, фрезерувальник на механічному заводі Когана в Харкові. У вересні 1918 — липні 1919 року — вантажник на станції Харків-товарна.

З липня 1919 по листопад 1922 року наймитував у заможних селян в станиці Ново-Титарівській на Кубані.

У листопаді 1922 — травні 1923 року — чорнороб на станції Харків.

У травні 1923 — листопаді 1924 року — курсант Вищої школи РСЧА в Харкові. У 1924 році вступив до комсомолу.

У листопаді 1924 — лютому 1927 року — купорщик, завідувач магазину спирто-горілчаного заводу в Харкові.

У лютому — липні 1927 року — секретар заводоуправління спирто-горілчаного заводу в місті Маріуполі.

Член ВКП(б) з травня 1927 року.

З липня 1927 року — в органах державної безпеки. У липні 1927 — лютому 1928 року — фельд'єгер ДПУ УСРР. У лютому 1928 — квітні 1929 року — практикант, помічник уповноваженого Секретного відділу ДПУ УСРР.

У квітні 1929 — вересні 1930 року — оперуповноважений Секретно-оперативного відділу Тульчинського окружного відділу ДПУ УСРР; оперуповноважений Секретно-оперативного відділу Лубенського окружного відділу ДПУ УСРР.

У вересні 1930 — лютому 1932 року — уповноважений Секретно-політичного відділу Дніпропетровського оперативного сектора ДПУ УСРР. У лютому 1932 — січні 1933 року — уповноважений Секретно-політичного відділу Дніпропетровського обласного відділу ДПУ УСРР.

У січні 1933 — лютому 1935 року — заступник начальника політичного відділу Красноградської машинно-тракторної станції (МТС) Харківської області по ОДПУ-НКВС.

У лютому 1935 — грудні 1936 року — оперуповноважений Секретно-політичного відділу УДБ НКВС по Харківській області. У грудні 1936 — травні 1937 року — оперуповноважений, помічник начальника 5-го відділення 4-го відділу УДБ НКВС по Харківській області. У травні 1937 — 1 лютого 1938 року — т.в.о. начальника 5-го відділення 4-го відділу УДБ НКВС по Харківській області.

У лютому — грудні 1938 року — помічник начальника 8-го відділення 4-го відділу ГУДБ НКВС СРСР, тво. начальника відділення 4-го відділу 1-го управління НКВС СРСР.

У грудні 1938 — 5 серпня 1939 року — старший слідчий слідчої частини НКВС СРСР. 5 серпня — 4 вересня 1939 року — помічник начальника слідчої частини НКВС СРСР. 4 вересня 1939 — 26 лютого 1940 року — начальник слідчої частини ГУДБ НКВС СРСР.

26 лютого 1940 — 26 лютого 1941 року — начальник Управління НКВС по Львівській області і за сумісництвом — заступник народного комісара внутрішніх справ УРСР.

26 лютого 1941 — 29 липня 1943 року — народний комісар внутрішніх справ УРСР. З червня 1942 по серпень 1943 року — заступник начальника Центрального штабу партизанського руху.

5 жовтня 1943 — 5 липня 1945 року — народний комісар внутрішніх справ Кримської АРСР. 5 липня 1945 — 9 вересня 1946 року — начальник УНКВС-УМВС по Кримській області.

З вересня по грудень 1946 року — в резерві відділу кадрів МВС СРСР.

У 1946—1954 роках — на керівних посадах у системі ГУЛАГу СРСР. 17 грудня 1946 — 25 грудня 1947 року — заступник начальника з табору Управління будівництва № 907 і Виправно-трудового табору МВС.

З грудня 1947 по квітень 1948 року — в резерві відділу кадрів МВС СРСР. 28 лютого 1948 року відряджений як уповноважений МВС СРСР для контролю за роботою з організації Особливого табору № 3 (Дубравлаг).

З 8 квітня 1948 по 14 січня 1952 року — начальник Управління Особливого табору № 3 (Дубравлага). 30 жовтня 1948 року призначений одночасно начальником Темниковського промислового комбінату ГУТАБу СРСР.

30 жовтня 1950 секретаріат ЦК ВКП(б) оголосив Сергієнку догану «за грубість в стосунках з підлеглими, ігнорування політвідділу табору, неправильне сприйняття критики і порушення табірного режиму».

З 14 січня 1952 по 21 травня 1954 року — начальник Управління Піщаного табору МВС СРСР.

21 липня 1954 року звільнений з органів МВС СРСР за «факти дискредитації високого звання генерала».

З серпня 1954 по лютий 1955 року — не працював, проживав у Харкові.

3 січня 1955 року позбавлений звання генерал-лейтенанта як такий, «що дискредитував себе за час роботи в органах… і негідний у зв'язку з цим високого звання генерала».

У лютому 1955 — жовтні 1958 року — механік, начальник автотранспортного цеху заводу «Світло шахтаря» у Харкові.

У жовтні 1958 — лютому 1963 року — начальник автобази № 4 Харківської Ради народного господарства (раднаргоспу).

З лютого 1963 року — на пенсії.

У січні 1982 року помер у місті Києві.

• лейтенант держбезпеки (23.02.1936);
• старший лейтенант держбезпеки (5.01.1938);
• майор держбезпеки (4.09.1939);
• старший майор держбезпеки (14.03.1940);
• комісар держбезпеки 3 рангу (29.08.1941);
• генерал-лейтенант (з 9.07.1945 по 3.01. 1955)

• орден Леніна (26.04.1940);
• орден Трудового Червоного Прапора (28.11.1941);
• три ордени Червоного Прапора (7.03.1943, 7.07.1944, 10.12.1945);
• орден Кутузова 2 ступеня (24.02.1945);
• орден Червоної Зірки (3.11.1944);
• знак «Заслужений працівник НКВС» (4.02.1942);
• 7 медалей

• Сергієнко // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Головне Управління МВС України в АРК^{[недоступне посилання з липня 2019]}

• Чисніков Володимир. Керівники органів Державної Безпеки Радянської України (1918—1953)
• Шаповал Юрій. Нове цінне дослідження (Н. В. Петров, К. В. Скоркин. Кто руководил НКВД, 1934—1941. Справочник. М: Звенья, 1999. — 504 с.)
• Лисюк Юрій, Чисніков Володимир. Керівники Органів Державної Безпеки Радянської України (1953—1991)