Сивіцький Микола Костьович

Мико́ла Ко́стьович Сиві́цький (20 вересня 1917, хутір Заболоття (нині село Підлужжя, Дубенський район) 13 січня 2004, Варшава, Польща) — український прозаїк, доктор гуманітарних наук.

Микола Костьович Сивіцький
Народився 20 вересня 1917(1917-09-20)
Підлужжя
Помер 13 січня 2004(2004-01-13) (86 років)
Варшава
Громадянство  УНР Польща СРСР Польща
Національність українець
Діяльність історик, літературний критик
Alma mater Варшавський університет і Ягеллонський університет
Мова творів українська, польська
Нагороди Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Братів Богдана та Левка Лепких
Премія ім. Авеніра Коломийця

Життєпис

Батько був землевласником, не шкодував коштів на газети й книжки, Микола вчився вдома. 1931 року став круглим сиротою. 1935 року як допризовник пройшов шкільні курси. Захоплювався театром і просвітницькою роботою, в аматорському театрі робили постановки оперети Марка Кропивницького «Пошились в дурні», «Сватання на Гончарівці» Тобілевича, «Шельменка-денщика» Квітки-Основ'яненка.

Брав участь у патріотичних заходах на Козацьких могилах у Пляшевій під Берестечком, за що був переслідуваний поліцією.

Навчався в «Народному університеті» у Михайлівці біля Радивилова — провадив Кременецький ліцей, у Тростянецьку рільничу школу (Луцький повіт) не прийняли через підозру в причетності до ОУН. Навчався в Нижчій однорічній рільничій школі у Вацині біля Радома, там його й застав напад нацистської Німеччини на Польщу.

В середині вересня 1939 року пробрався додому, у швидкому часі односельці обирають його головою, на місце солтиса, а згодом і членом райвиконкому.

20 жовтня 1939 року арештований НКВС, почалися допити і тюрми. Вивезений у Куйбишев, звідти в Котлас і Воркуту. 16 лютого 1945 року закінчився термін ув'язнення, 6 березня дістався додому.

Вже 7 березня 1945 року перетинає польський кордон біля Ковеля у складі радянських військ. Служив у 9-у запасному полку піхоти, 15 квітня полк з Майданка біля Любліна вирушає на передову. Під Оранієнбургом полк включений у 5-й Колобжезький піхотинський полк 2-ї Варшавської дивізії ім. Ярослава Домбровського. Травень 1945 року зустрів на Ельбі. Лишився на службі у Війську польському.

В березні 1946 року отримав відпустку, повертається на Дубенщину і одружується з Улітою Залевською, з якою познайомився і підтримував стосунки ще з 1936 року. Згодом подружжя ростило двох дочок і сина.

1953 року закінчив службу в польському війську, 1954 року у Варшавському університеті отримав диплом філолога. Родина оселилася у Варшаві.

1955 року, коли відбулося певне «потепління» в житті українців Польщі, він активно вливається у громадське життя.

У червні 1956 року відбувається установичй з'їзд УСКТ, Сивіцького обрано секретарем. З липня того ж року працює секретарем редакції «Наше слово». Разом з Ольгою Васильків, генеральним секретарам УСКТ, їздили по селах та пересвідчували батьків і створили Стипендіальну раду — учні та студенти отримували грошову допомогу та одяг від українських допомогових комітетів з Нью-Йорку та Філадельфії.

У 1960 році звільнений з посади журналіста та переведений на роботу коректором у «Ґазеті Гандльовій», звідки й пішов на пенсію.

Творчість

1972 року розпочав літературознавчу працю над доробком Богдана Лепкого.

У травні 1983 року захистив докторат (кандидатську дисертацію) у Ягеллонському університеті — «Богдан Лепкий — людина, письменник, митець та творець українсько-польських відносин».

У березні 1990 року Головна рада НТШ у Нью-Йорку обирає його дійсним членом філологічної секції.

Протягом 1992—1994 років у Варшаві вийшов друком тритомник «Історія польсько-українських конфліктів». За це видання прокуратура проти нього порушила справу, проте на захист автора встали українські письменники та культурні діячі з багатьох країн.

1993 року київське видавництво «Дніпро» випустило його монографію про Лепкого.

У серпні 1995 року стає лауреатом літературної Премії імені братів Лепких.

1996 року вдостоюється премії імені Авеніра Коломийця — «за значний внесок у національно-культурне та патріотичне відродження Дубенщини».

Того ж року в Києві вийшли друком його «Парадокси доби».

30 липня 1997 року Дубенська міська рада обирає Сивіцького почесним громадянином міста Дубна.

Написав автобіографічні «Записки сірого волиняка», видані 1996 року, 2000 року вийшли з доповненням Видавництво ім. Олени Теліги у Києві.

Його твори друкувалися і в США, часто під псевдонімом.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.