Радивилів

• 1564 — перша згадка про Радивилів у документах Луцького замку як про маєток віленського воєводи Миколая Хритофора Радзивілла «Чорного». Із цих архівних записів видно, що на той час Радивилів (зафіксовано саме таке написання) уже був містечком, яке, найімовірніше, перейменували на честь нових власників — з нагоди одержання ними князівського звання.
• 1568 — Радивилівський Апостол, писаний у Радивилові писарем Францишком, у домі пана Семена Борщовського.
• 1569 — після Люблінської унії Радивилів у складі Кременецького повіту Волинського воєводства відходить до Речі Посполитої, що й пояснює пізніше написання його назви (Радзивилів). Знахідки на території міста польських, чеських, німецьких монет XV—XVII ст. підтверджують, що тут велася міжнародна торгівля.
• 1649–1651 — у роки Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в Радивилові побували загони селянсько-козацького війська; повстанський загін сформували й місцеві українці
• 1672 — містечко проїздом оглянув французький дипломат, німець з Фрисландії за походженням Ульріх фон Вердум. У своєму щоденнику він записав: «…Через рівнину, на якій розташовані Броди, а далі через пагорб і гарний ялиновий ліс до Радзивилова одна миля. Це мале містечко також належить панові Конєцпольському. Розташоване в полі, оточене з усіх боків ялиновим лісом, на березі озера, утвореного малою річкою, яка тут протікає. У містечку є папський костьол і руська церква, але всього 50 чи 60 будинків. Але щоденно тут будуються за встановленою слободою… Укріплення складається із занедбаного земляного валу».
• 1775 — у Радивилові налічувалося 146 будинків (для порівняння: в Дубно — 1127, Острозі — 765, Рівному — 543)

Радзивилів, Пожежне депо. 1915 р. (Стара поштівка).

Радивилів у 1930-і роки

• 1795 — Правобережна Україна приєднана до Росії; Радивилів опиняється на кордоні з Австро-Угорщиною і входить до Кременецького повіту Волинського намісництва, згодом — до Волинської губернії. У містечку з'являються прикордонні війська, починає діяти митниця. В уцілілих фрагментах другого тому «Мертвих душ» Миколи Гоголя записано:

«В то самое время, когда Чичиков в персидском новом халате из золотистой термаламы, развалясь на диване, торговался с заезжим контрабандистом-купцом жидовского происхождения и немецкого выговора, и перед ними уже лежали купленная штука первейшего голландского полотна на рубашки и две бумажные коробки с отличнейшим мылом первостатейнейшего свойства (это мыло было то именно, которое он некогда приобретал на радзивиловской таможне; оно имело, действительно, свойство сообщать непостижимую нежность и белизну щекам изумительную), в то время, когда он, как знаток, покупал эти необходимые для воспитанного человека продукты, раздался гром подъехавшей кареты, отозвавшийся легким дрожаньем комнатных окон и стен, и вошел его превосходительство Алексей Иванович Леницын»

• XIX століття — поряд із сільським господарством розвивається промисловість; діє 8 мануфактур: шкіряна, 2 цегельні, З свічкові, вапняна і гнутих меблів. 3'являються пивоварня та швейні майстерні
• 1810 — через Радивилів пройшли в Росію колони моряків-середземноморців, виведених із бойових дій.
• 1826, 29 листопада — в Радивилові створена етапна інвалідна команда
• 1863 — в місті відбувається одна з сутичок Польського повстання[3]
• 1866 — Радивилів стає волосним центром
• 1870 — Радивилову присвоєно статус міста
• 1873 — побудована залізниця Здолбунів—Радивилів, яка невдовзі була з'єднана із залізничною мережею Австро-Угорщини, ще більше пожвавила життя міста
• 1874 — освячено новозбудовану церкву св. Олександра Невського, яка діє й сьогодні
• 1910 — в Радивилові проживають 14,6 тис. осіб, налічувалося 845 будинків, 20 вулиць
• 1914–1919 — місто опиняється в зоні запеклих бойових дій. Воно потрапляє до рук австро-німецьких, російсько-більшовицьких, польських військ. У роки української революції чимало жителів підтримали УНР, влившись у ряди захисників незалежності України. На міському кладовищі шанобливо доглядається братська могила полеглих патріотів.
• 1920–1939 — Радивилів перебуває під владою Польщі; діють осередки різних українських політичних організацій (КПЗУ, ОУН, «Просвіта», «Пласт»)
• 21 квітня 1934 — розпорядженням міністра внутрішніх справ територія міста розширена за рахунок приєднання земель села Радивилів і частини військового селища Радивилів сільської ґміни Радивилів[4]
• 17 вересня 1939 — місто, відійшовши до УРСР внаслідок окупації військами СРСР Західної України, стає райцентром
• 1940 — Радивилів перейменовано на Червоноармійськ
• 1941 — налагоджено випуск районної газети, з 1967 — «Прапор перемоги»
• 30 червня 1941—19 березня 1944 — німецька окупація міста; значна кількість жителів міста і району вступає до Української Повстанської Армії, бореться проти гітлерівців, пізніше — проти сталіністів
• 1942 — німецькі окупанти стратили неподалік від Червоноармійська (хутір Пороховня) близько трьох тисяч євреїв, жителів міста
• 1944 — у німецько-радянських боях за Червоноармійськ і район та при стримуванні німецьких контратак (а фронт зупинився біля міста майже на 4 місяці) з боку СРСР загинули понад 1600 вояків різних національностей. На міському меморіалі Слави поховані Герої Радянського Союзу Опанас Волковенко, Андрій Демьохін, Микола Маркелов та Павло Стрижак. Місто надовго окуповане радянськими військами.
• друга половина XX століття — після війни місто відбудовується, розвивається. Його підприємства випускають меблі, швейні вироби, фурнітуру (для легкої промисловості), борошно, фруктові та овочеві консерви, радіоелектроніку.
• 1977 — місто починає забудовуватися 5-поверховими житловими будинками.
• 1990 — на екрани вийшов художній фільм «Мускал» режисера Ходжадурди Нарлієва, частково знятий у Червоноармійську (в ролях — Керім Аннанов, Анна Тихонова, Ораз Оразов, Олександр Новиков та ін.).
• 3 березня 1993 — Постановою Верховної Ради України № 3044-XII місто Червоноармійськ перейменовано на Радивилів, а Червоноармійський район — на Радивилівський район
• 2001 — за підсумками Всеукраїнського перепису населення в місті проживають 10 311 осіб.
• 2002 — завершено спорудження об'їзної автомагістралі біля міста на трасі Чоп—Київ.
• 2004 — вийшла книга «Радивилів. Краєзнавчі матеріали» Володимира Ящука (видавництво «Волинські обереги», Рівне).
• 2002–2005 — районом керував Сергій Шевченко[5], який багато зробив для поліпшення благоустрою Радивилова.
• 2007 — капітально, за європейськими стандартами, оновлено залізничну станцію Радивилів і вокзал — свого роду в'їзні ворота в місто.
• 2008, 13 березня  — перша згадка про Радивилів як суб'єкт великої української політики: в цей день на сесії Київради головний державний виконавець Головного управління юстиції столиці Сергій Крайчинський заявив, що Радивилівський райсуд відмінив рішення з'їзду БЮТ про дострокове позбавлення мандатів 15-и депутатів, котрі перейшли в іншу фракцію.
• 2014 — у зв'язку з відзначенням 450-річного ювілею від першої письмової згадки про Радивилів виконано великий обсяг робіт із благоустрою центральної частини міста і майдану Незалежності. Вийшла книга краєзнавчих матеріалів «Радивилів у перегуках віків» Володимира Ящука.
• 2016 — Радивилів став центром об'єднаної територіальної громади (вибори відбулися 27 березня).
• 2020 — доповнене видання книги "Радивилів у перегуках віків".
• 2021 — приватизовано найбільше промислове підприємство міста - комбінат хлібопродуктів.

• Братська могила учасників Польського повстання 1863 року, на кладовищі
• Могили князя Вадбольського, генералів та чиновників другої половини ХІХ — початку ХХ ст., на кладовищі
• Братська могила борців за незалежність України, які загинули в 1918 році, на кладовищі
• Каплиця св. Марії Магдалини, збудована 1715 року, відновлена 1991 року, вул. Почаївська

Пам'ятки архітектури місцевого значення

• Церква Олександра Невського 1824 - 1874 років, вул. Олександра Невського
• Ансамбль колишнього костелу імені Семи Ран Пресвятої Богородиці Діви Марії з плебанією 1934&nbspр.; нині - православна церква Вознесіння Господнього [7] вул. Почаївська, 22
• Каплиця св. Павла Фівейського XX ст., на кладовищі
• Торговий комплекс "Галичина", вул. Почаївська, 34
• Колишня синагога, тепер кінотеатр ім. П.Стрижака, вул. Почаївська, 46
• Житловий будинок, вул. Кременецька, 51
• Колишня народна школа, нині одне з приміщень дитсадка, вул. Олександра Невського, 88
• Пожежна частина, вул. Олександра Невського, 45
• Залізничний вокзал 1948 року

• Пам'ятник Тарасові Шевченку, вул. Кременецька
• Пам'ятник героям УПА і жертвам політичних репресій, вул. Почаївська
• Пам'ятник полеглим учасникам АТО, парк імені Т. Г. Шевченка
• Пам'ятник воїнам-«афганцям» Миколі Мужилку і Володимиру Стеценку, які загинули в афганській війні, парк імені Т. Г. Шевченка
• Пам'ятник учасникам ліквідації Чорнобильської катастрофи, парк імені Т. Г. Шевченка
• Пам’ятний знак учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, на території пожежної частини СДПЧ-19
• Пам'ятник жертвам Голодомору 1932—1933 років в Україні, вул. Почаївська
• Пам'ятний знак Героям Небесної Сотні, вул. М. Четвертного (біля площі Незалежності)
• Меморіал на місці знищення в 1942 році гітлерівськими фашистами близько 3 тис. чоловік єврейського населення Радивилова.[8], у лісі неподалік Радивилова, між селом Лев'ятином і хутором Пороховнею
  

• 
  Т. Г. Шевченку

Пам'ятники радянського періоду

• Пам'ятник радянським працівникам (робітник, селянка, інтелігент), вул. Кременецька
• Скульптура — два радянські військові в атаці: один з автоматом, другий замахнувся гранатою, вул. О Невського
• Радянський військовий, який тримає за руку врятовану ним дівчинку, парк імені Т. Г. Шевченка
• Пам'ятний знак, присвячений радянським військовим 13-ї армії генерала М. П. Пухова, санаторно-оздоровчий комплекс «Веселка»[9]
• Пам'ятник Павлові Стрижаку, радянський військовик часів Другої світової війни, командир батареї 313-го гвардійського артилерійського полку 121-ї гвардійської стрілецької дивізії, гвардії капітан. Герой Радянського Союзу (1944) , на території радивилівського НВК "Школа №2-ліцей"
• Меморіал Слави, де поховані близько 2000 загиблих радянських військових (1944). Тут же могили чотирьох Героїв Радянського Союзу (Павло Стрижак, Опанас Волковенко, Микола Маркелов, Андрій Демьохін), парк Меморіал
• Пам’ятник на братській могилі радянських військових, парк Меморіал

• Дендропарк «Радивилівський»
• Дерево гледичії (пам'ятка природи)

Детальніше про центральну лікарню.

Адреса: вул. Кременецька, 24. Музей включений до Переліку музеїв. Тут зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України[10].

Курсують міські мікроавтобуси за маршрутом «Район електромереж» — «Райз» (вулицями Почаївською, І.Франка, О. Невського), із заїздом на залізничну і автобусну станції, є таксі.

У Радивилові приймаються в ультракороткохвильовому діапазоні радіостанції: “FM Галичина” (107,5 МГц, з Бродів), “Українське радіо” (104,0 МГц – з Бродів і 107,9 МГц – з Кременця), нестабільно - “Радехів FM” (99,5 МГц). З 2020 р. в Радивилівському районі можна чути “Радіо Перше” (на частоті 88,2 МГц) та "Броди FM" (88,8 МГц). Триває будівництво ретранслятора в селі Копань Демидівського району, звідки мають звучати FM-передачі й радивилівської радіоредакції. Є в місті й проводове радіо.

У Радивилові випускаються газети: "Прапор перемоги" (з 1941 року, з перервами, передплатний тираж 1500 - 2000 примірників; з 2019 р. - "Наш Прапор Перемоги"), "Сурми Радзивілів".

Б. Боднарський

Ю. Киричук

П. Козланюк

М. Левицький

І. Свєшніков

Г. Чубай

У Радивилові починали свою творчу біографію професор-математик Георгій Шинкаренко, співачка Ольга Цибульська, артисти Тарас Мельничук[11], Мальвіна Салійчук [12], художник Ростислав Воронко[13], журналісти Костянтин Андріюк[14] і Олександр Курсик та інші досить відомі люди. У місті народилася автор книжок поезії, член Національної спілки письменників України Галина Гнатюк[15], жила поетеса Тетяна Блищик (1986—2014)[16]. Директор приватного підприємства Микола Михайловський випустив книги «Хохляцький апокаліпсис» (1998) (книжка мала певний резонанс у Радивилові); «Мертві душі» (1999).

• 
• 
  Свято-Вознесенська церква
• 
  Церква св. Олександра Невського
• 
  Церква Різдва Пресвятої Богородиці
• 
• 
• 

• Радивилівська вулиця в Житомирі.

• Андрощук О. В. Радивилів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 110. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Свєшніков І. Битва під Берестечком. — Львів. — 1992.
• Ящук В. Радивилів. Краєзнавчі матеріали. — Рівне. — 2004.
• Ящук В. З історії вулиць Радивилова, містечка на межі Волині і Галичини // У науково-краєзнавчому збірнику: Брідщина — край на межі Галичини й Волині. Випуск 5. — Броди, 2012.
• Ящук В. Сусідньому з Бродами Радивилову виповнюється 450 років // У науково-краєзнавчому збірнику: Брідщина — край на межі Галичини й Волині. Випуск 7. — Броди, 2014.
• Ящук В. Радивилів у перегуках віків. — Броди, 2014.
• Baliński М., Lipiński T. Radziwiłłów // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawа : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 902. (пол.)
• Radziwiłłów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 476. (пол.) — S. 476. (пол.)

• ВРУ^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Види Радивилова. Фотоальбоми
• Radyvyliv.net — Інформаційний портал Радивилівського р-ну
• Новини з Радивилова
• Радивилів — Радзивилів — Radyvyliv
• Види Радивилова
• Радивилів — старі фото
• Радивилів. Некрополь
• Радивилів. Сайт районного будинку культури
• Неймовірні хабарі і побори — за проїзд з Радзивилова в Броди. Унікальні записи
• Радивилівській газеті «Прапор перемоги» — 70 років
• Середньовічне кохання та місто Радивилів (z napisami w języku polskim). на YouTube
• Програма "Так було" виробництва Рівненської ОДТРК про Радивилівську митницю. на YouTube