Симиренко Василь Федорович

Навчався у вищому комерційному пансіоні в Москві, потім продовжив навчання у Санкт-Петербурзькому технологічному інституті, після чого протягом двох років — у Паризькій вищій політехнічній школі, по закінченні якої отримав фах інженера-технолога цукроварства.

Повернувшись із Франції, Василь перебирає на себе керівництво над сімейною фірмою.

Зробивши все можливе й переконавшись у приреченості фірми, Василь Федорович у 1873 залишає посаду голови адміністрації, відмовляється від утримання і прав на спадщину і покидає родову оселю у Млієві. У цьому році він придбав руїни старої державної цукроварні в с. Сидорівці на Канівщині, відновив її на позичені гроші й почав господарювати. Лише завдяки особливому розумінню справи, організаційному хисту та працьовитості Василя Федоровича, куплений ним завод-руїна став приносити прибутки і зробив його заможною людиною.

Знання механіки і талант до неї дав йому можливість сконструювати кілька цукрових машин на основі нових принципів фізики і механіки. Цим він привернув до себе увагу не лише в Росії, а й за кордоном. Зокрема, у 1876 р. Василь Симиренко зареєстрував патент на випаровувальний апарат, що вдвічі скорочував витрати палива на переробку цукрового буряка, а працюючи в хімічній лабораторії, винайшов нові способи виварювання цукру. Організував у себе на заводі виробництво пастили «Українська» та мармеладу, який успішно експортували за кордон і який прописували хворим у місцевій лікарні. Дорогий делікатес давав високий прибуток і звільнив країну від потреби імпортувати пастилу.

В. Симиренко турбувався не лише про технічне вдосконалення виробництва, а й про достатній освітньо-культурний розвиток місцевого населення. У Сидорівці діяли дві школи — реміснича і сільсько-господарська. Викладання у них велось винятково українською мовою.

Василь Симиренко дуже любив український театр і тому посприяв утворенню аматорського колективу на Сидорівському цукровому заводі. Цей театр був одним із найкращих в Україні. Керував ним відомий громадівець Йоїль Руденко. До трупи, крім місцевої молоді та робітництва, входили також: Михайло Старицький, Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич, Ганна Борисоглібська.

Був членом Київської Старої Громади ще з молодих років. У часи тиску на українську мову і культуру, Валуєвського циркуляра та Емського указу, мало яке українське видання на Наддніпрянщині виходило без допомоги Василя Федоровича. Він довгі роки підтримував перші всеукраїнські газети «Раду», «Громадську думку», часописи «Україна» і «Літературно-науковий вісник» та допомагав видавати за кордоном «Україніше Рундшау» і «Рутеніше рев'ю» для ознайомлення європейців з Україною.

Один із видавців «Київської старовини» Володимир Науменко засвідчував, що Василь Федорович передав на часопис понад 35 тисяч карбованців. З непідробним інтересом меценат стежив за діяльністю одного з перших українських видавництв «Вік», що одразу розпочало широку, як на той час, роботу і потребувало лише тимчасової матеріальної допомоги.

Коштом Василя Симиренка, але без розголосу, вийшло кілька видань «Кобзаря» Т. Шевченка. Допомагав також окремим письменникам, як наприклад, Михайлу Коцюбинському та Іллі Шрагові; за його матеріальної підтримки вели досліди і видавали праці Олександр Кістяківський і Павло Чубинський; на його щорічну допомогу в 600 крб. Петро Ніщинський переклав «Іліаду», видану у Львові.

Василь Федорович допомагав Михайлові Драгоманову в еміграції у Швейцарії і дав йому кошти на друкарню. Подарував 100 тисяч карбованців золотом на будинок для Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Протягом багатьох років матеріально допомагав українському гуртку в Київській семінарії, що дало студентам змогу утримувати бібліотеку і конспіративну квартиру, розповсюджувати українську книжку серед селян і організовувати з'їзди колишніх студентів семінарії тощо. Василь Федорович опікувався громадським зібранням «Родина», «Товариством допомоги культурі і науці» і «Науковим товариством».

Василь Симиренко надавав кошти винятково на літературні та наукові, а не політичні завдання. Лише один раз він передав 500 крб. для організації замаху на Плеве.

Не маючи дітей, В. Симиренко, за порадою приятеля професора В. Антоновича, склав заповіт, у якому все майно, що оцінювалось до 10 мільйонів карбованців, залишав у користування дружині Софії Іванівні. Після її смерті воно мало піти на українські справи за розпорядженням комітету, власністю якого й стало те майно. Членами комітету були Володимир Антонович, Микола Лисенко, Володимир Науменко, Левко Симиренко, Леонід Смоленський та Ілля Шрага. Пізніше до комітету залучили небожа Симиренка Володимира Леонтовича, Михайла Грушевського, Петра Стебницького та Євгена Чикаленка.

В останні роки життя здоров'я Василя Федоровича погіршилось і Софія Іванівна намагалася всіляко оберігати його спокій. Особливо важкими для Симиренка були часи Першої світової війни. Він боляче переживав за Україну, її майбутнє, можливе поновлення утисків з боку влади, боявся знищення плодів його праці, передчував лихо.

Помер В. Симиренко, 7 грудня 1915 р. у Києві. Його поховали на Аскольдовій могилі.

Після його смерті Софія Іванівна, виконуючи волю чоловіка, дуже щедро видавала кошти на національні справи. Тоді, за домовленістю з удовою, для своїх потреб товариство купило друкарню Барського на Хрещатику. Тут планувалось друкувати нову щоденну українську газету. Колишній редактор «Ради» В. Ніковський взявся наново організувати і редагувати газету, якій дали назву «Нова рада». Маєток у селі Сидорівка (тоді Київської губернії) дружина заповіла на заснування сільськогосподарської садівничої школи імені Василя Симиренка. Решту коштів — на народний університет імені В. Симиренка у Києві з викладанням українською мовою, а свій особняк — Українському науковому товариству.

Василь Симиренко на поштовій марці 1996 року (ліворуч).

На будинку за адресою вул. Десятинна, 9 у Києві, де В.Симиренко проживав з 1899 по 1915 рр. в кінці 1990-х встановлено меморіальну дошку.

• Симиренки
• Ренет Симиренка

• Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.— К., 2010.— С. 783—784.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Видатний меценат української культури // Вісник НТШ. весна-літо 2016 р. С.56-60.
• Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.

• Симиренко Василь // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1729. — 1000 екз.

• ВАСИЛЬ СИМИРЕНКО | Програма «Велич особистості» (ВІДЕО)
• Василь СИМИРЕНКО — найвидатніший український добротворець^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Г. Білоцерківська, Василь Федорович Симиренко — меценат української культури
• Салтан А. Н. История олигархов. Симиренки — «сахарные короли» Украины [Электронный ресурс]. — Режим доступа к статье: http://oligarh.org.ua/istoriya/oligarkhov/somirenki/sakharnie/koroli/ukraini/2015/19/12.  — Заглавие с экрана. — 19.12.15.
• Василь Федорович Симиренко (1835—1915) (середина XIX ст.): фотографія. — Електрон. текст. дані (1 файл : 607 Кб), 19–? (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2016).

1. Метрическая книга Старо-Киевской Георгиевской церкви. FamilySearch (рос.). Процитовано 19.12.2021.