Симона Синьйоре

Симона Синьйоре́ (фр. Simone Signoret, справжнє ім'я Симона-Анріетта-Шарлотта Камінкер (фр. Simone-Henriette-Charlotte Kaminker); 25 березня 1921 30 вересня 1985) французька актриса кіно та театру.

Симона Синьйоре
фр. Simone Signoret
Ім'я при народженні Henriette Charlotte Simone Kaminker
Дата народження 25 березня 1921(1921-03-25)
Місце народження Вісбаден, Німеччина
Дата смерті 30 вересня 1985(1985-09-30) (64 роки)
Місце смерті
Отей-Антуй , Франція
Поховання
Національність євреї
Громадянство  Франція
Професія актриса
Роки активності 19421982
Чоловік Ів Аллегре (1944—1949)
Ів Монтан (1951—1985)
Діти Катрін Аллегреd
IMDb ID 0797531
Нагороди та премії

Премія Національної ради кінокритиків США за найкращу жіночу рольd (1959)

Приз за найкращу жіночу роль (1959)

Премія «Сезар» за найкращу жіночу роль (1978)

премія «Давид ді Донателло» найкращій іноземній акторці (1978)

Срібний ведмідь найкращій акторці (1971)

прайм-тайм премія Еммі за найкращу жіночу роль в міні-серіалі або фільміd (1966)

премія BAFTA за найкращу жіночу роль першого плануd (1953)

премія BAFTA за найкращу жіночу роль першого плануd (1958)

премія BAFTA за найкращу жіночу роль першого плануd (1959)

«Оскар» (1959)
Симона Синьйоре у Вікісховищі

Біографія

Симона народилась у родині єврея польського походження Андре Камінкера (1888—1961) та французької католички Жоржетти (в дівоцтві Синьйоре́, 1896—1984). Була старшою з трьох дітей, мала двох братів: Алена та Жана-П'єра.

Батько працював перекладачем на радіо Poste Parisien. У 1934 займався синхронним перекладом промови Гітлера у Нюрнберзі. У 1940 полишив родину та приєднався до руху Вільна Франція (France libre) у Лондоні та став спікером Радіо Браззавіль. Пізніше став головним перекладачем Ради Європи. Брав участь в створенні Міжнародної асоціації синхронних перекладачів і був її президентом.

У зв'язку із розгортанням нацистського руху родина була змушена переїхати до Франції, в передмістя Парижу. Симона отримала сертифікат викладача та, щоб заробити собі на життя, працювала стенографісткою, журналісткою, давала уроки англійської та латини. У 1941 році стала секретаркою Жана Люшера та разом із його донькою Коріною почала грати у кіно.

Обираючи собі сценічне ім'я, вирішила змінити прізвище батька, щоб уникнути прискіпливої уваги з боку нацистського режиму.

22 грудня 1951 року актриса вийшла заміж за актора та шансоньє Іва Монтана.

Творчість

Протягом німецької окупації Франції, Симона входила до творчої спільноти письменників та акторів, які зустрічались у Café de Flore. Серед них вона знайшла підтримку власного інтересу до акторської роботи та в 1942 почала активно з'являтись на екрані в епізодичних ролях.

1943 рік став визначальним для молодої акторки. Симона зустрілася із режисером Івом Аллегре, який у 1948 році став її чоловіком, а до того дав їй перші головні ролі у власних фільмах, завдяки чому вона досягнула вершин кінематографічної слави. Першим проривом став фільм «Щебінь» (Macadam), за який вона булу удостоєна премії Сюзан-Б'янчетті (фр. prix Suzanne-Bianchetti) в 1947. В першому шлюбі мала дочку Катерину (1946), але це не стало на заваді розлученню у 1948 році, після зустрічі з Івом Монтаном. Вони одружилися в грудні 1951 та залишалися разом до самої її смерті[1].

4 квітня 1950 року за свою роль у кінострічці Джека Клейтона «Кімната нагорі» стала другою після Клодетт Кольбер неамериканкою, яка отримала міжнародну премію «Оскар» як найкраща актриса. Але Кольбер на момент отримання премії вже мала громадянство США, тому Симона Сеньйоре вважається насправді першою француженкою, що отримала цю винагороду. Під час свого перебування в Америці разом з Івом Монтаном зустрічалась із Мерилін Монро та її тогочасним чоловіком письменником Артуром Міллером. Пари затоваришували, і Монро запропонувала Іву Монтану роль у фільмі Джорджа К'юкора «Мільярдер». Симона повернулася до Франції, а на знімальному майданчику в Америці спалахнув кількамісячний роман між її чоловіком та славетною білявкою. Але актор повернувся до своєї дружини після промокампанії фільму[2]. Роки потому, відповідаючи на запитання журналістів стосовно цієї історії, Синьйоре сказала що їй шкода Монро, адже вона не знала, що чоловік насправді її не хотів.

Після повернення до Франції у період між 1965 та 1968 роками знялась у кількох американських фільмах.

У 1976 році вона опублікувала свою автобіографію: «Ностальгія за тим, що було» (La nostalgie n'est plus ce qu'elle était), а в 1985 році роман: «Прощавайте, Володя».

У 1978 році за роль мадам Рози у стрічці «La Vie devant soi» отримала премію «Сезар».

Останні роки

Починаючи з 1981 року, Симоні почала даватися взнаки звичка палити та вживати алкоголь, і акторка перенесла першу операцію на жовчному міхурі. Розпочалися проблеми із зором та прогресуюча сліпота. Вона все менше з'являється на екрані, хоча продовжує працювати[3].

Симона Сеньйоре померла від раку підшлункової залози 30 вересня 1985 у віці 64 років і похована на кладовищі Пер-Лашез поруч із своїм другим чоловіком, який пережив її на 6 років.

Цікаві факти

  • Телеведучий Бенжамін Кастальді, син французької письменниці та акторки Катерини Аллегре, є внуком Симони Синьйоре.
  • Співачка Ніна Симон вибрала собі псевдонім на честь Симони Синьйоре, своєї улюбленої кіноакторки.

Фільмографія

  • 1942 — Вечірні відвідувачі / Les Visiteurs du soir
  • 1942 — Чарівний принц / Le Prince charmant
  • 1942 — Болеро / Boléro
  • 1943 — / Adieu Léonard
  • 1943 — Ті, що приїхали на День усіх святих / Le Voyageur de la Toussaint
  • 1944 — / Le Mort ne reçoit plus
  • 1944 — / Service de nuit
  • 1944 — / Béatrice devant le désir
  • 1944 — / L'Ange de la nuit
  • 1945 — / La Boîte aux rêves
  • 1946 — Щебінь / Macadam
  • 1946 — / Le Couple idéal
  • 1946 — Демони сходу сонця / Les Démons de l'aube
  • 1947 — Фантомас / Fantômas
  • 1948 — Тупик двох ангелів / Impasse des deux anges
  • 1948 — Деде з Антверпена / Dédée d'Anvers
  • 1948 — Проти вітру/ Against the Wind
  • 1949 — Манеж / Manèges
  • 1950 — / Gunman in the Streets
  • 1950 — / Le Traqué
  • 1950 Карусель / La Ronde
  • 1950 — / Swiss Tour
  • 1951 — Тінь та світло / Ombre et lumière
  • 1951 — Адреса невідома/ Sans laisser d'adresse
  • 1952 — Золота каска / Casque d'or
  • 1953 — Тереза Ракен
  • 1955 Відьми / Les Diaboliques
  • 1959 Кімната нагорі / Room at the Top
  • 1960 — Адуя та її товаришки / Adua e le compagne
  • 1961 — Відомі любовні історії / Amours célèbres
  • 1961 Знамениті любовні історії / (Amours célèbres) Жені де Лякур
  • 1963 Драже з перцем / Dragées au poivre
  • 1965 Вбивця у спальному вагоні / Compartiment tueurs
  • 1965 Корабель дурнів / Ship of Fools
  • 1966 Чи горить Париж? / Paris brûle-t-il?
  • 1966 — Справа самовбивці / The Deadly Affair
  • 1967 — Ігри / Games
  • 1968 — Чайка / The Sea Gull
  • 1969 Армія тіней / L'Armée des ombres
  • 1970 — / L'Aveu
  • 1971 Кіт / Le Chat
  • 1971 — Вдова Кудер / La Veuve Couderc
  • 1971 — Зворотний відлік / Comptes à rebours
  • 1972 — / Les Granges brulées
  • 1976 — Пістолет «Пітон 357» / Police Python 357
  • 1977 — Усе життя попереду / Vie devant soi, La
  • 1982 — Північна зоря / L'Étoile du Nord
  • 1982 — Гі де Мопассан / Guy de Maupassant

Мемуары

Signoret, Simone. Nostalgia Isn't What It Used To Be. Weidenfeld and Nicolson, 1978. ISBN 0-297-77417-4

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.