Сираї

Кутки: Хутір, Село, Шилягівщина.

Урочища: Селище, Дубне, Кружок, Калиновий Кущ, Дудківщина.

Болота: Моховасте, Біле.

Гаї: Дубина, Чемерський Гай.

Автошлях Київ - Чернігів через Сираї

Старий тракт шляхового сполучення між Києвом та Черніговом пролягав через село Сираї територією теперішнього газопроводу. Обабіч дороги стояла корчма. За народною версією, одним із проїжджих виявився генерал-удівець — козак Сирай^{[джерело?]}. Нібито вподобавши тут молоду дівчину, захотів із нею одружитися. Мати дівчини, погоджуючись віддати доньку заміж, поставила нареченому умову: на честь такої події — збудувати тут церкву. Після того, як церква була збудована, генерал обвінчався 1793 року.[2] Офіційна дата заснування — перша половина XVIII століття (1748 р.), на території Київського полку Гетьманщини.

Однак задовго перед тим у польській люстрації Остерського староства (1636) серед 70 військовозобов'язаних бояр були згадані Fedor Syraj, а також Jacko Syraiynko та Sawa Syraiynko.[3][4] Cаме поселення під назвою Сыраев хутор (як і багато навколишніх поселень) було згадане в переписній книзі Малоросійського приказу (1666).[5] Також наведено відомості про мешканців хутора:

Лукашенки у них: 2 вола. Словеев грунтъ, подсосѣд Алексейко Момчин на грунте.

Довгий час церква (територія нинішнього Карпоківського кладовища) залишалася приходом жителів сіл — Сираї, Карпоки, Єрків. Пізніше, 1907, на прохання єрківців церкву було перенесено на територію села Сираї (нині на цьому місці розташований сираївський кафетерій).

За даними на 1859 рік у козацькому, казенному й власницькому селі Остерського повіту Чернігівської губернії мешкало 551 особа (243 чоловічої статі та 308 — жіночої), налічувалось 75 дворових господарств, існувала православна церква[6].

Станом на 1886 у колишньому державному й власницькому селі Остерської волості мешкало 433 особи, налічувалось 103 дворових господарства, існували православна церква, 2 постоялих будинки, 5 вітряних млинів[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 708 осіб (335 чоловічої статі та 373 — жіночої), з яких 700 — православної віри[8].

Під час революції 1905—1907 років у селі відбувся виступ селян проти поміщиків.

1913 року в селі відкрилася перша чотирирічна парафіяльна школа.

Братська могила 15 червоноармійців, які загинули в боях з денікінцями в 1919 р. і радянських воїнів, які загинули при обороні села у вересні 1941 р.

З 1917 — у складі УНР. У 1918 під владою Гетьмана Павла Скороподадського. Стабільний комуністичний режим — з 1921.

1918 під час грози церква спалахнула і згоріла вщент. З того часу і до 2003 року церкви в селі не було.

1929 почався систематичний терор проти незалежних господарників. 1930 селян загнали в перший колгосп «Червоне селище». Одним із перших його активістів був Красник Петро, а головою — Орішко Яків. 1932 організували голодомор. Голодом убили переважно старих та дітей. 2008 на честь замучених комуністами селян у селі споруджено обеліск.[9]

Під час Другої світової війни, відступаючи, німецькі війська знищили забудову села (за спогадами поселенців лишилося лише дві хатинки — одна на хуторі і ще одна на території нинішнього ветеринарного пункту).

На фронтах Німецько-радянської війни у радянських військах перебували 245 жителів села, 120 загинуло. 1946 комуністи знову почали голодний терор, вимагаючи з селян непомірні продовольчі податки.

1957 році відкрито пам'ятник солдатам, що загинули у селі.