Служба розвідки Румунії

У 1865 р. натхненний французькою системою начальник штабу Румунії створив «2-гу секцію» (італ. Sectia II) збирати та аналізувати інформацію військової розвідки[1].

До 1925 р. після декількох років зусиль Михаїлові Морузову вдалося переконати начальника штабу про необхідність використовування цивільних службовців у секретній службі зі збору розвідувальної інформації для військових[1].

У 1940 р. була заснована спеціальна служба розвідки (рум. Serviciul Special de Informatii) на чолі з Євгеном Крістеску[1].

У комуністичний період вказана служба була використана як репресивний інструмент проти антикомуністів та інших соціальних категорій. Секурітате (від «англ. Security» — Безпека) було політичною поліцією, яку залучували до актів придушення громадян носії інакомислення, опонентів незгідних з КПРС. У 1989 р. з Румунською революцією, після приходу до влади Іона Ілієску був підписаний указ, що інтегрував «Секурітате» в Міністерство оборони Румунії для підконтрольності останньому[2].

Голова даної служби Юліан Влад разом з деякими його заступниками були арештовані 31 грудня 1989 р.; Йон Ілієску назвав Войкулеску Ґелу Войкана як нового голову «Секурітате»[3]. Войкулеску Ґ. запевнив, що він не має наміру вести війну проти окремих офіцерів «Секурітате», і до середини січня 1990 р. офіцери Секурітате продовжували свою діяльність у старій штаб-квартирі[3].

Служба розвідки Румунії була офіційно створена 26 березня 1990 р. перебравши під себе у власність будівлі, обладнання та персонал — практично все, що належало тоді репресивному «Секурітате»[3]. Його створення відбувалося тільки через кілька днів після міжетнічних зіткнень Тиргу-Муреш, будучи швидко створюється за допомогою указу, його першим директором є Вергілій Măgureanu[3].

У березні 2005 р. троє румунських журналістів були викрадені в Іраку невідомими особами (пізніше визнані як члени угруповування Муаз ібн Джабаль) в районі аль-Мансур міста Багдаду. Через кілька тижнів після викрадення терористи транслювали відеострічку на ТБ «Аль-Джазіра» з тим, що вони вб'ють журналістів, якщо Румунія не виведе своїх 860 військовослужбовців із Іраку. Завдяки зусиллям розвідувальному співтовариству Румунії і співробітництву між декількома спецслужбами журналісти були звільнені 23 травня 2005 р., і вони були поміщені на території румунського посольства у м. Багдаді. Вважається, що Флоріан Колдеа (заступник директора даної Служби розвідки Румунії) координував цю рятувальну операцію.

28 лютого 2008 р. румунські офіцери контррозвідки заарештували болгарського військового аташе Петара Марінова Зікулова[4] і румунського шпигуна Флорісель Ахіма унтер-офіцера Міністерства національної оборони Румунії[5]. Вони були притягнуті до відповідальності за звинуваченням у шпигунстві. Вважається, що в 2009 р. витік інформації міг бути зроблений на користь України (карти військових частин Румунії Україна передала в США[6]). З 2005 р. румунська контррозвідка слідкувала за Флорізелем Ахімом, щоб виявити всю українського шпигунську мережу в Румунії[7]. Болгари заперечують будь-який зв'язок даного звинувачення із Зікуловим П. М.. Це був один з небагатьох шпигунських випадків, які привернули увагу засобів масової інформації. 2 березня 2009 р., український військовий аташе в Бухаресті Сергій Ільницький та його заступник Анатолій Яценюк були видворені (у відповідь в Україні видворені були двоє румунських дипломатів)[8][9][10]. 18 червня 2010 р. були офіційно юридично засуджені до 12-и років ув'язнення Флорізель Ахім «за зраду Батьківщини» і до 6 місяців ув'язнення Зіколов П. М. «за шпигунство»[11].

Служба розвідки Румунії є воєнізованою організацією хоча не є частиною Збройних Сил Румунії. Але в ієрархії цієї спецслужби присутні військові звання. Високе звання офіцера є генерал (з чотирма зірками). Цивільний персонал складається в основному з бухгалтерів, IT та юридичних фахівців[12]. Газета «Adevărul» вдалося знайти у 2006 р. число 12000 агентів, що підтвердив колишній директор Служба розвідки Румунії (СРР) Каталін Гарнаґеа[13]. За словами Пачепи Іони Міхая, ця цифра румунських агентів є у два рази більша аналогічно спецслужбі Франції (хоча Франція має більше населення ніж у Румунії) і більше ніж має спецслужба Німеччини, Пачепа І. М. відзначив незвичайний розмір спецслужби Румунії, стверджував, що поліцейська держава Ніколае Чаушеску була повністю просякнута офіцерами спецслужби. В інтерв'ю для «Jurnalul Național», Ґеорґе Крістіан Майор заперечував заяви Гарнаґеа К., сказавши, що чисельність Служба розвідки Румунії — 3000 оперативних працівників; а середня зарплата в службі 2500 леїв (560 євро) на місяць, що вище за середній прибуток звичайних громадян Румунії[14].

Рекрутинг співробітників зазначеної служби вимагає, щоби людина виконала кілька умов:

• мати румунське громадянство,
• відповідати віковим критеріям,
• не мати судимостей і
• не мати жодних серйозних захворювань.

Процесі набору на службу складається з перевірки анкетних даних, медичних оглядів, перевірки здібностей, особистісних тестів, фізичних випробувань у фітнес-центрі і іспити на папері (наприклад, тест загальноосвітніх знань). Головний заклад для вступу на службу румунської розвідки це академія в Бухаресті (рум. Academia Naţională de Informaţii „Mihai Viteazul”)[15].

У Служби розвідки Румунії були і є непрості відносини з пресою, яку вони контролюють, обвинувачували у невідповідальності щодо національної безпеки за виток будь-якої інформації про спецслужби Румунії. У 2010 р. румунська преса була включена у список вразливостей — «Національна стратегія щодо захисту країни»[16].

Суперечка сталася в 1996 р., коли за Тана Арделеану (журналіст «Ziua» видавший кілька статей про президента Іону Ілієску) було стеження агентів Служба розвідки Румунії (СРР)[17]. Серед гніву преси опинився директор Служби розвідки Румунії Вірґіл Маґуряну, котрий зізнався, що агенти СРР слідкували за Арделяну, буцімто спостереження було «помилкою», і що агенти думали, що вони стежили за двома підозрюваними у шпигунстві.

Агенти СРР тиснуть на пресу, що відомо стало також в 2006 р., коли співробітник пресслужби СРР заявив, що СРР завжди була болотною плямою в румунській пресі і СРР мала в ЗМІ своїх «кротів», що «преса має дбати за національну безпеку», стверджуючи, що «законним є діяльність СРР». Сперечався журналіст Попеску Крістіан Тудор, що «журналісти не загроза національній безпеці» Румунії, а за даними історика Маріуса Опрі, ця ситуація призводить до підозр про те, чи не опустилася СРР до діяльності політичної поліції «Секурітате»[18].

Газета «Jurnalul Național» звільнила головного редактора Валентина Защевича в серпні 2012 року, звинувативши його у проникненні агентів СРР в журналістику, після витоку деяких документів СРР через «Cotidianul». Служба розвідки Румунії визнала, що документи були дійсно справжніми, стверджували, що їх агенти чинили тільки моніторинг витоку секретних документів в пресу[19].

У 2013 р. директор СРР Ґеорґе Майор звинуватив пресу в організації кампанії атаки проти Служби розвідки Румунії, навівши як приклад розслідування незаконних ув'язнень ЦРУ в Бухаресті («Яскраве світло»), на що Румунія нападає, за його твердженнями[20].