Собич

Село Собич розташоване за 3 км від лівого берега річки Десна. На відстані 3 км на схід розташоване село Чорні Лози. Селом протікає струмок, що пересихає. Біля села знаходиться озеро Турове, а також лісові масиви Великий і Малий Бір. Старе русло собицької річки Довгі Води заросло кущами і заховалося під терасою Малого Бору, що тягнеться на північ у бік Пирогівки.

На південний захід від села знаходиться лісовий заказник загальнодержавного значення Великий бір.

Поблизу села, біля мисливського господарства, виявлено городище ранньої залізної доби, а на лівому березі Десни, в урочищі Хвоїна, — поселення бронзової доби.

Село наше виникло на місці колишнього хутора Чернечого, серед дрімучого лісу на високому березі річки Ряски, яка була лівою притокою річки Десни.

Село Собич вперше у пом'янута в Грамоті 1551 року московського царя Івана Грозного на угіддя Новгород-Сіверського монастиря, було заселене вдруге 1671 року на місці старого поселення в урочищі Усобич на «Мізинському ґрунті». Вірогідно, монастир узяв у Мізинської церкви св. пророка Іллі частину мізинських земель на лівобережжі Десни й передав церкві св. Михайла, висвяченій у Собичі, і до якої закріпив прибулих людей з навколишніх хуторів та сіл і надав їм обіцяні пільги — звільнив від податків за перші десять років господарювання. З такої історії подвійності заселення виглядає зовсім не дивною назва села в множині — Собичі.

«Північна війна» 1700—1721 рр. Росії з Швецією безпосередньо торкнулася історії села. Саме в Собичі Петро І взнав про здобуття шведами плацдарму на лівому березі Десни. Царський обоз був розташований біля озера Лебеже по правому березі річки Довгі Води (Великі Води). Там, на перехресті доріг з Пирогівки, Богданівки до дігтярівської переправи та Мізину (Чапліївки), розташувалася дивізія генерал-фельдмаршала-лейтенанта Гольца (17 батальйонів-8 тис. чол.). Вище по річці Довгі Води чи то далі по дорозі за кілометр-півтора знаходився Собич на півсотні селянських дворів. Посеред дня 1 листопада цар, заклопотаний переправою шведів, розминувся по дорозі біля села Богданівка з українськими полковниками, ще не були залучені гетьманом Мазепою до союзу зі шведа­ми: І. Скоропадським із Стародубу, П. Полуботком з Чернігова, Л. Жураховським із Ніжина та С.Томарою з Переяслава. Чи то вони шукали царського «обозу на Десне» згідно з отриманим ними Указу до війська Запорозького від 27 жовтня Петра І. Там мала відбутися нарада із начебто загадкової для царя причини — гетьман Мазепа «безвестно пропал». Чи то вони їхали вже до Глухова за персональним запрошенням Петра І від 29 жовтня на «вільні вибори» нового гетьмана, бо старий Мазепа остаточно «зрадив». Можливо, цар у цей час, за переказами собичан, виїздив до Де­сни та вдивлявся у підзорну трубу на правий шведський берег з високого дуба на так званих Малих Петровських редутах (урочище Безрукове) за 9 км від Мізинської переправи уверх по Десні.

Петро І наказав вимостити гать з соснових колод через болотисту стометрову заплаву річки Довгі Води, так зване Мостище, що за 2 км від городища (Малих Петровських редут) і за 5 км від Собича. Перекази кажуть: Мостищем возили порох на Петровські редути, зрозуміло на Чапліївську позицію Алларта біля Мізина, що за 7 км від Мостища. Луг до Десни від Мостища є вищим, проїзним, і не таким багнистим, як далі південніше у низину до Мізину.

У ніч з 1 на 2 листопада Петро І написав із Собича листа командуючому армії Шереметьєву, щоби той зробив усе можливе для пода­льших атак. Вимога запобігти переправі шве­дів пояснюється тим, що в цей час на Сеймі, біля стін Батурина, знаходилася значна (у 20 полків) частина московського війська під командуванням Меншикова. Другим листом тієї вбивчої ночі цар попередив свого улюбленця Меншикова про швед­ську загрозу, що виникла внаслідок «нерадения» Гордона. Шереметьєв отримав листа від царя на світанку 2 листопада, перебуваючи безпосередньо на Мізинській переправі в загоні Алларта, за півверсти від злополучних шанців, «где в бытность генерал-майора Гордона побито и ранено с 500 человек». Порадившись з генералами стосовно виконання наказу царя «отакировать» шведів фельдмаршал, з'ясував, що для чергових атак вояків вже обмаль і повідомив царя, що вони чека­тимуть, поки остаточно розвидниться, щоби зводити нову лінію укріплень «від гори до гори» — від острова до острова в заплаві. Тоді ж, на світанку Шереметьєв велів дивізії Гольца ві­дступати з Собича на Глухів через село Макове (30 км), а сам відбув до своєї дивізії в містечко Чапліївку, і з якого рушив того ж дня 2 листопада через село Клишки (8 км) на містечко Вороніж (12 км). З військом відбув і Петро І.

Дивізія Гольца рушила з Собича напряму через хутір Чорні Лози старою вододільною дорогою між річками Шосткою та Осотою на Макове. Прикривав колону загін генерал-лейтенанта Ренне у складі двох драгунських полків. Головну колону піхотної армії Шереметьєва мав прикри­вати загін генерал-майора Іфлянта, кіннота якого мала зосереди­тись у Клишках.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1693 особи, з яких 741 чоловік та 952 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 1391 особа.[2]

• Лісове господарство
• Молочно-товарна ферма.
• Агрофірма «Україна», ТОВ.
• «Оазис», ПП.
• «Демор», ТОВ.
• «Гермес», ТОВ.

• Школа.
• Дитячий садочок.
• Будинок культури.
• Амбулаторія.
• Сільська рада.

• «Урочище Великий Бір», що на південний захід від села, оголошений заповідником і включений до природозаповідного фонду України.
• Зі старих часів збереглися в Собичі рештки паль монастирського млину у ставку (монастирському «пруді» 1551 р.), розташованого на північному кутку села — Монастирі, що з правого берегу Довгих Вод («реки Вербы» 1551 р.). Існує й назва вулиці Городок, що йде від Монастиря по Лисичому груді на протилежному лівому березі річки. Західніше Городка в заростях є пам'ятка 1708 року — Бабичів ровець, викопаний у півсотні мерів довжиною за розпорядженням Петра для напування коней свого війська. Цим Городком — укріпленим, мабуть вже тоді огорожею Лисичим грудом — пройшла 1 листопада у 1708 року дивізія генерала-фельдмаршала Шереметьєва (20 батальйонів) та частина дивізії генерал-майора Алларта (11 батальйонів з 18, бо ще 7 були задіяні на Мізинській переправі). Вони мали вийти лісом на Чапліївку старою «Окольницькою дорогою» (1551 р.) від «пруда» уздовж східного краю Великого Бору понад болотом Окол (нині там над дорогою село Бензики). Доказом давності цієї дороги є знахідки гарматних ядер в лісі на галявинах понад болотам за Бензиками в бік Самарщини та курган у Бездрикових хуторів.

Петровські редути

Петровські редути

Десна — рівнина річка з високим, крутим правим берегом, але є одне місце де високий і дуже крутий лівий берег. В народі його називають — урочище Петровські редути (урочище Безрукове). Розташоване воно на лівому березі Десни, напроти села Дігтярівка. Долина Десни в цьому місці широка 5-7 км. Річка робить багато меандрів, стариць, озер. По легенді, в період Північної війни, тут розташовувалась ставка військ Петра 1. Цей редут насипали царські війська для прострілу переправи через Десну. Але існує ще одна версія яку оповідають місцеві люди. Під час Північної війни Росії з Швецією в листопаді 1708 року на шляху до Полтави шведи шукали переправу на лівий берег Десни, а московські війська тримали оборону на лівому березі. Частина шведів таємно переправилась через Десну в районі села Ароповичі (недалеко від Новогода-Сіверського) і зайшла в тил петровським військам. Відбувся бій біля села Собич, але шведи, бачучи перевагу у кількості ворожих військ, вночі, тишком розрили височенну кручу, спустилися до Десни і переправились знову на правий берег. З тих часів і залишився цей величезний розкоп. Поряд в лісі можна відшукати залишки валів. Петро І подумав, що проспав переправу всього шведського війська і згаряча наказав кинути всі гармати в річку. За 300 років від тих подій ці місця виглядають по іншому, але об'єми виконаних робіт вражають і досі. Зараз все заросло сосновим лісом, але зі сторони ріки редути виглядають красиво.[4]

Собичани беззастережно видають за редути три криві (радіальні) вали з ровами, що відокремлюють ріг (мис) високої тераси, хоча насправді все це є залишками давнього городища-укріплення на краю кручі, що над озером Тухиня. Міцна оборонна споруда ще в середині першого тисячоліття до нашої ери контролювала важливу для округи переправу через Десну у Маренцева озера на Малий розкоп борової тераси. Фортеця надійно захищала Десну — річку предків собичан — мешканців поселень, захованих у заплаві від нападів скіфів — кочовиків, мисливців за деснянськими рабами, про що свідчать знахідки бронзових наконечників скіфських стріл у ровах городища. Останні археологічні розвідки мізинського археолога Куриленка у Малого розкопу, що за півкілометра південніше городища, підтверджують заселення тераси в пізнє середньовіччя. Вірогідно, там на стародавньому перевозі, і була в ХVІІ столітті «деревня Туханів», а не десь «нижче впадіння Реті до Десни».[5]

• Огієвський Василь Дмитрович (1861—1921), учений-лісовод, професор — працював У 1898—1918 у Собицькому лісництві.
• Горовий Володимир Савич (1937—2016), український політв'язень, громадський діяч, журналіст — уродженець села Собич.

• Погода в селі Собич