Соболевський Олексій Іванович

Олексій Іванович Соболевський (26 грудня (7 січня) 1857(18570107), Москва, Російська імперія 24 травня 1929, Москва, СРСР) — російський філолог-славіст, палеограф і фольклорист, академік Петербурзької академії наук з 1900[3].

Соболевський Олексій Іванович
Народився 7 (19) січня 1857 або 7 січня 1857(1857-01-07)[1]
Москва, Російська імперія[2]
Помер 24 травня 1929(1929-05-24)[2][1] (72 роки)
Москва, РСФРР, СРСР[2]
Поховання Ваганьковське кладовище
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Російська СФРР
Діяльність мовознавець, діалектолог, історик літератури, філолог
Галузь мовознавство і Палеографія
Alma mater Перша московська гімназіяd (1874) і Історико-філологічний факультет Московського державного університетуd
Науковий ступінь doctord
Вчене звання Петербурзька академія наук
Науковий керівник Буслаєв Федір Іванович, Корш Федір Євгенович, Міллер Всеволод Федорович і Фортунатов Пилип Федорович
Відомі учні Васильєв Леонід Лазарович
Знання мов російська
Заклад Санкт-Петербурзький державний університет, Імператорський університет Святого Володимира, Імператорський Санкт-Петербурзький університетd і Faculty of Social Sciences of Moscow State Universityd
Членство Академія наук СРСР, Петербурзька академія наук і Сербська академія наук і мистецтв
Посада member of the State Council of the Russian Empired
Партія Союз російського народу
Брати, сестри Соболевський Сергій Іванович

Короткі відомості

Закінчив 1878 Московський університет, працював доцентом, а згодом професором Київського університету (1882—1888), пізніше Петербурзького. З 1918 викладав у Московському університеті.

Досліджував старослов'янську мову й історію російської мови, а також їх літературні пам'ятки, зокрема й українські київської доби також з палеографічного боку (курс «Славяно-русская палеография», 1901 — 02). а також російську усну словесність і діалекти («Очерки русской диалектологии», 1892) з описом українських говірок. Відстоював російську шовіністичну концепцію однієї «російської» мови з основними діалектами: «великоросійським» (куди залічував і білоруську мову) та «малоросійським». У працях з історії російської мови («Очерки из истории русского языка», 1884; «Лекции по истории русского языка», 1888) описав також фонетичні риси низки рукописів 12 — 15 вв. українського походження, що їх Соболевський тенденційно звав «галицько-волинськими», твердячи, ніби у Києві й Чернігові говорено тоді по-«великоросійськи». Наявність цих рис у північно-східних київських пам'ятках, як і в сьогоднішніх північно-східних українських говірках, тлумачив приселенням сюди галицько-волинських мовців після татарських спустошень і відпливу місцевого населення на північ («Древнекиевский гозор», 1905, «Известия ОРЯС»). Цим Соболевський відновив теорію М. Погодіна й викликав дискусію з А. Кримським. Незважаючи на їхню упередженість, історичні праці Соболевського мають велике значення завдяки багатству філологічно фахово відчитаних фактів старих текстів і завдяки увазі до регіональних особливостей; більше, ніж хто інший, він прислужився до створення історичної діалектології східнослов'янських мов. Як діалектолог, Соболевський поділяв українські говірки на архаїчні північні (до них зараховував і архаїчні карпатські) та південні. Пробуючи подати етимології засвідчених античними авторами етнонімів, гідронімів, топонімів та антропонімів і сучасних місцевих назв і прізвищ (головно з України й Східної Європи), виводив їх інколи без належного критицизму з мови скіфів і сарматів («Русско-скифские этюды», 1928 — 29, «Известия ОРЯС»).

Праці

  • Исследования в области русской грамматики. Варшава, 1881.
  • Светская повесть и роман в древнерусской литературе // Киевские университетские известия. 1883. № 2.
  • Очерки из истории русского языка. Киев, 1884. Ч. 1
  • Лекции по истории русского языка. Киев, 1888; 2-е изд. СПб., 1891; 4-е изд. СПб., 1907.
  • Древний церковнославянский язык: Фонетика. М., 1891.
  • Очерки русской диалектологии. СПб., 1892.
  • Образованность Московской Руси XV—XVII веков. СПб., 1892.
  • Церковно-славянские стихотворения конца IX — начала X веков. СПб., 1892.
  • Великорусские народные песни. СПб., 1895—1902. Т. 1—7.
  • Славяно-русская палеография. СПб., 1901; 2-е изд. СПб., 1908.
  • Материалы и исследования в области славянской филологии и археологии. СПб., 1910. (Сборник Отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук. Т. 88, прил. № 3).
  • Лингвистические и археологические наблюдения. Варшава, 1910—1914. Вып. 1—3.

Примітки

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.