Собор Покрови Пресвятої Богородиці (Луцьк)

У західній частині острівного Луцька між XIII та XV ст. був збудований храм, який міг мати й оборонне значення, позаяк розташовувався біля так званої другої лінії укріплень (другого оборонного кільця) міста[1]. Інших відомостей про цей храм нема, окрім того, що в документі 1583 року цей храм уже вважався старим і потребував ремонту, а в пізнішому акті луцького гродського суду зазначається, що храм фундований Вітовтом[2].

На початку XVII ст. перший храм згорів. Руїни простояли до 1625 року, коли й були розібрані повністю.

Церква до перебудови. Середина XIX ст.

На місці першої церкви у 1637 році спорудили дерев'яну. А згодом на місці дерев'яної муровану[3]. Згідно з іншою думкою, в 1637 році вже мурований храм був збудований, а не дерев'яний[4]. Основним фундатором новобудови виступив член Луцького братства Іоан Федорович Вознесенський Яровицький[5].

У XVIII ст. храм опинився у володінні представників іншої конфесії — греко-католиків. Папа Пій VI надав цій церкві привілей на право давати індульгенції[6]. Після Третього поділу Речі Посполитої вона була відібрана в греко-католиків і простояла пусткою до 1803 року[7]. Можливо, наприкінці століття церква була дещо перебудована[8].

План другого храму

У 1803 році храм трохи постраждав від пожежі. Паралельно з цим від вогню постраждала і колишня братська церква, яка на той час знову належала греко-католикам, а саме Чину василіян. З певних причин греко-католицький собор перенесли з братської церкви до Покровської. Верх покрили сосновим гонтом[9]. У володінні василіян храм перебував до 1826 року, коли орден був скасований[10]. Після цього кафедра стала належати православним. У 1831 та 1845 роках потерпала від пожеж із наступними ремонтами.

План другого храму після перебудови

Храм потребував ремонту. З ініціативи протоієрея Миколи Теодоровича було розроблено проект реконструкції, складено кошторис. У 1873 році будівництво почалося. нава була видовжена у півтора рази. Також була збудована дзвіниця із використанням цегли братської церкви, яка на той час уже перебувала у стані руїни. Будівельні роботи закінчилися у 1876 році. Остаточне відновлення церкви відбулося у 1887, коли виготовили новий іконостас[8]. Так завершилося формування вигляду, яким він є на сьогодні.

Інтер'єр

На початку ХХ ст. при церкві діяла школа, а також ще були залишки старого цвинтаря. У 1932 році виконано поновлення храмових розписів. Згодом у 1966 році розписи знову були поновлені. Виконував роботи один і той самий художник — Щукін Володимир. Під час буревію 1960 року була знесена маківка храму, яку відновили аж у 1988 році.

У 1992 році після суперечок між прибічниками Київського та Московського Патріархатів Покровська церква стала кафедральним храмом останнього. Розписи були реставровані, також позолочено іконостас. Трохи пізніше поряд із церквою була збудована Свято-Пантелеймонівська каплиця.

У стіні храму містяться два захоронення його настоятелів: протоієрея Олександра Теодоровича († 1879) та протоієрея Олександра Огибовського († 1938).

У 2002 році був встановлений пам'ятний знак на честь 1010 річниці заснування Волинської єпархії.

Покровська церква над Старим містом

Сьогодні Покровська церква умовно складається із двох частин: східна частина храму є будовою середини XVII ст., а західна із дзвіницею — наслідок перебудови другої половини XIX. Це однонавна споруда зі звуженою абсидою. Прямокутна у плані. Прибудовані ризниця і паламарня. Дзвіниця з шатровим завершенням над бабинцем піднята на один ярус над усім храмом. Над середнім пряслом нави встановлена невелика баня на восьмигранному барабані, над апсидою — маківка. Довжина храму — 30.88 м. Давня частина має хрестові склепіння з розпалубками. Декор дзвіниці визначається нішами різних форм, лопатками, круглими та з напівциркульним завершенням вікнами. Стіни нави оздоблені пілястрами. Зовні вікна мають дугоподібне завершення[3].

Волинська Богоматір

Однією із давніх ікон, які зберігалися у Покровській церкві, є ікона Волинської Богоматері. Вона була написана на зламі XIII—XIV ст. в іконописній майстерні в Луцьку[1]. Висловлюється альтернативне датування ікони — середина XV ст.[11] Інша назва — Луцька Богоматір. Існує ще одна Луцька Богоматір — католицька чудотворна ікона, яка походить із луцького домініканського монастиря, куди була перевезена з Риму. Волинська Богоматір поєднує у собі європейські та візантійські традиції писання. Матеріал і техніка виконання: липа, паволока (лляне полотно, наклеєне на дошку), левкас, темпера, золочення[12].

Ікона належить до типу Одигітрія. На ній зображено Богоматір з Ісусом на лівій руці. Права рука звернена до нього, голова трохи нахилена. На голову накинутий плащ, який складками спадає із плечей. Права рука Ісуса зображена у зігнутій молитовній позі. Навколо голів — золотисті німби. Німб Ісуса розділений смугами хреста. Обличчя має вираз і форму дорослої людини. Цей прийом автора символізує готовність Ісуса захищати добро, викликає у глядача роздуми про відповідальність перед життям. Кольори на іконі мають таку символіку: золотисто-жовті кольори відображають божественне походження персонажів, біла сорочка Ісуса — його небесне походження, блакитно-зелена блуза Богоматері означає її земне походження, а коричневий плащ — ознака Божої ласки до неї[13].

У 1962 році ікона була реставрована у майстернях Державного Російського музею, а нині зберігається в Національному художньому музеї України в Києві. Копія ікони автора Анатолія Квасюка зберігається у Музеї волинської ікони в Луцьку.

• 
  Покровська і Пантелеймонівська церкви
• 
  Копія ікони Волинської Богоматері
• 
  Епітафія Теодоровичу О.
• 
  Цвинтар з меморіальним пам'ятником Теодоровичу М.І.