Соколів (Чортківський район)
Соколі́в[2] — село в Україні, у Золотопотіцькій селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на берегах річки Золота.
| село Соколів | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Тернопільська область |
| Район/міськрада | Чортківський район |
| Громада | Золотопотіцька селищна громада |
| Рада | Соколівська сільська рада |
| Облікова картка | Соколів |
| Основні дані | |
| Населення | 1800 |
| Площа | 279,5 км² |
| Густота населення | 6,44 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 48444 |
| Телефонний код | +380 3544 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°56′02″ пн. ш. 25°20′42″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
362 м |
| Відстань до районного центру |
16 км |
| Найближча залізнична станція | Бучач |
| Відстань до залізничної станції |
16 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 48444, Тернопільська обл., Бучацький р-н, с. Соколів |
| Сільський голова | Мацькевич Володимир Іванович[1] |
| Карта | |
  Соколів | |
 Соколів | |
| Мапа | |
| |
|
| |
До 2015 було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Золотопотіцької селищної громади.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Золотопотіцької селищної громади [3]
Населення — 1890 осіб (2007).
Поблизу села є пам'ятка природи Соколівський дуб.
Географія
Село розташоване у західній частині Подільського плато, на півдні Бучацького району. Через Соколів проходить місцева автодорога Бучач — Золотий Потік — частина колишнього шляху на Коломию, Городенку, Снятин.
Походження назви
Назва походить від назви птахів, що в давні часи водилися в навколишніх лісах і гаях. Частина мисливців у давні часи полювала з допомогою приручених соколів. Таких мисливців називали сокольниками. Одним з різновидів соколів є кречет. Донині збереглася назва лісу, сіножаті і поля — «Кречетів».[джерело?]
Історія
В околицях Соколова та Скоморохів виявлено рештки 2 пізньопалеолітичних поселень (15 тис. років тому).
Перша відома писемна згадка — близько 3 лютого 1436 року; село назване в грамоті Теодорика Бучацького-Язловецького, якою виділялись кошти та майно для утримання костелу св. Марії Маґдалени в Язловці.[4][5] Наступна писемна згадка — 21 грудня 1439 року у протоколах галицького суду[6]. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква) і 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[7]. Село було королівщиною[8]; 1527 року старостою був шляхтич-поляк Якуб Потоцький.[9] Сейми 1544 (або 1545, або 1547 років) Якуб Потоцький став власником села. По його смерти власником став син — стражник коронний Миколай Потоцький.[10]
Поселення племен «соколи» було розміщене близько 7 км північніше від села. Недалеко «соколів» проживали племена «зубрів» і «порохів». За переказами старожилів, у тодішньому поселені «соколів» налічувалося до 60 дворів.
Із переказів відомо, що на початку XVII ст. недалеко від поселення відбувся бій між татарами та загоном козаків. Битва завершилася перемогою козаків, а те місце і до сьогодні носить назву «Татарське».
Після страшного побоїща уціліли кілька господарств, а люди, які залишилися живими, подалися на південь, вздовж невеликої річки Потік, що брала початок із джерел на полі «Татарське», і почали оселятись у лісі.
Першою забудовою була Мостов'якова, а від неї пішла і назва вулиці. Там був поставлений Пам'ятний Хрест, який простояв до 1950 року. У 1725 році на Мостов'яковій вулиці нараховувалося 16 дворів. Силами цих жителів була збудована дерев'яна церква із дзвіницею (останню розібрано і спалено, а дзвони, під час Другої світової війни, гітлерівці забрали для переплавлення). Церква діяла до 1963 р., а потім з метою знищення духовності і як пам'ятку старовини, її перевезли в експозицію Шевченківського Гаю міста Львова.
У селі до 1914 р. нараховувалося 263 двори. На той час тут проживало 1 345 греко-католиків, 196 римо-католиків, 24 євреї. Існувала однокласна школа.
Війтом села до Першої світової війни був Скрипецький Микола, в роки війни — Дубчак Гаврило, а потім до 1920 року — Дубчак Михайло.
Відомо, що в ті часи діяли Чоловіче та Жіноче братство свічкові. Старшим братом при церкві був Іван Ковбан. Церква мала тоді у власності 73 моргів порі і 13 моргів лісу. Духовним пастирем за Австро-Угорщини був о. Яків Заткали. Він працював тут з 1898 р. по 1945 р. Після його смерті на його могилі люди збудували дерев'яну каплицю. На жаль вона не збереглася, оскільки мадяри її в 1944 році знищили.
Повіт, суд, податковий суд та залізнична станція знаходились у Бучачі, а пошта була в Золотому Потоці. Завдячуючи пам'яті старожилів, довідуємось, що на території теперішньої фабрики «Берізка» був великий панський двір — фільварок. Власником його був пан Любінецький. На подвір'ї стояло дві стайні, дві стодоли, була канцелярія. Біля річки Потік виднівся млин, а коло нього великий став. Мав пан і власну цегельню.
Як і в кожному селі, була корчма. Торгівлею у селі займалися євреї. Найбільше односельчани пам'ятають Сіму, Еля, Мошка. У селян вони скуповували збіжжя, яйця, а продавали махорку, горілку тощо.
Увечері 17 вересня 1939 року 4-й кавалерійський корпус під командуванням комдива Д. М. Рябишева (32-а і 34-а кавдивізії, 26-а танкова бригада) зайняв село[11].
Населення
| національність | 1842 | 1880 | 1900 | 1912 | 1939 |
|---|---|---|---|---|---|
| українці | 115 | 1 129 (82,0 %) | 1 299 (80,0 %) | 1 477 (87,0 %) | 1 580 (76,0 %) |
| поляки | - | 213 (15,4 %) | 296 (18,0 %) | 196 (22,6 %) | 490 (23,5 %) |
| євреї | - | 36 (2,6 %) | 32 (2,0 %) | 24 (1,4 %) | 10 (0,5 %) |
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1813 осіб, з яких 800 чоловіків та 1013 жінок[12].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 1791 особа[13]. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову[14].
Пам'ятки
- церква Успіння Пресвятої Богородиці (1846)
- церква св. Миколая (1999)
- 3 каплички.
- пам'ятники:
- Лесі Українці
- Тарасові Шевченку (2000)
- насипано символічну могилу полеглим «за віру Христову та волю народу» (1996)
- пам'ятний хрест на честь скасування панщини (кін. XIX ст.)
- воїнам-односельцям, загиблим у німецько-радянській війні (1965).
Соціальна сфера
_-_17017586.jpg.webp)
Працюють ЗОШ 1-3 ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, дільниця ветеринарної медицини, ЗАТ «Берізка», ПАП «Соколів», підприємство комунально-господарських послуг, 6 торгових закладів.
Відомі люди
Народилися
- вчений, громадський діяч Антін Король[15]
- громадський діяч, меценат Василь Панькевич
- лікар, громадський діяч П. Тимощук.
- громадсько-політичний діяч, журналіст Василь Федорончук
Примітки
- Сайт Тернопільської обласної ради
- У ТЕСі помилковий наголос.
- Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 22 жовтня 2021.
- Аkta grоdzkіe і ziеmskіe… — Lwów, 1870. — Т. 2. — S. 193—197. (пол.), (лат.)
- Barącz S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów: Drukarnia «Zakładu narodwego im. Ossolińskych», 1862. — S. 27. (пол.)
- Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12. — S. 75. — № 731.
- Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — S. 170. Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- поки не відомо, якого староства
- Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 11.
- Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 12—15.
- В.Бешанов. Червоний бліцкриг
- Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Шипилявий С. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 400.
Література
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Григоришин В. Соколів // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 652—653. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Григоришин Г. «Село Соколів. Минувшина і сьогодення». — Тернопіль, 1998. — 140 с.
- Григоришин Г., Григоришин О. «Духовно-патріотична спадщина Соколова» — Тернопіль : Лілея, 2003. — 140 с.
- Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська обл. — К., 1973. — 640 с.
- Коваль А. . Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-поп. видання. — К. : Либідь, 2001. — 304 с.
- Мацькевич В., Уніят В. Соколів // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 307—308. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Skrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.).
- Sokołów (4) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 32. (пол.) — S. 32—33. (пол.)